Розділ 13. Вечеря з видом на океан

Минув лише один день відтоді, як Грейсон приїжджав до маєтку на ту напружену, ретельно розіграну каву у вітальні. Айві ще навіть не встигла звикнути до думки, що він може написати знову, коли того ж вечора на екрані телефону висвітилось нове повідомлення.

"Ти обіцяла мені наступного разу. Я не з тих, хто забуває обіцянки. Завтра о сьомій? Я заїду за тобою особисто."

Просто, без жодних дивних натяків чи плутаних приводів. Айві перечитала повідомлення двічі, відчуваючи, як усередині щось тепло стискається від цієї простоти, — і, не давши собі часу передумати, набрала коротку відповідь: "Гаразд. Чекатиму о сьомій."

— Ну що, зустрічаєтесь знову? — запитала Брук, зазираючи через плече, коли Айві саме відклала телефон.

— Він заїде за мною, — відповіла Айві, і в голосі її прозвучало щось середнє між панікою й хвилюванням. — Особисто. Сюди.

— Тоді нам треба більше часу на підготовку, ніж я думала, — оголосила Брук з тим самим азартним блиском в очах.

Наступний день Айві провела в тому самому дивному стані, який завжди супроводжував очікування чогось важливого, — руки її тремтіли, поки вона прибирала кімнати першого поверху, думки постійно тікали від щіток і серветок до питання, яке гризло її цілий ранок: що вдягнути на вечерю з чоловіком, чий статок вона навіть уявити не могла.

— У мене немає нічого пристойного, — зізналась вона Брук за обідом, притискаючи долоні до скронь. — Ти ж знаєш, звідки я. Ніколи не було ні грошей, ні приводу купувати щось таке.

— То знову гардероб місіс Вітфілд, — знизала плечима Брук, ніби це було найочевиднішим рішенням у світі. — Іншого виходу все одно немає.

Айві зітхнула, розуміючи, що подруга має рацію. Увечері вони удвох піднялись до тієї самої гардеробної кімнати, і цього разу Айві, уже без вчорашнього трепету новачка, а з якоюсь втомленою рішучістю людини, яка змирилась із власним вибором, обрала просту, але елегантну сукню кольору слонової кістки — легшу за ту мерехтливу від блискіток, у якій вона була на прийомі, без зайвих оздоб, саме таку, яку можна було б одягти на вечерю, не привертаючи зайвої уваги.

— Ця підійде, — сказала Брук, оглядаючи подругу в дзеркалі. — Скромна, але дорога на вигляд. Ідеально.

Увечері, коли настав час збиратися, Брук зайшла до кімнати Айві з косметичкою в руках, застаючи подругу перед дзеркалом уже в сукні кольору слонової кістки — легкій, що вільно спадала трохи вище коліна, підкреслюючи засмаглу шкіру плечей.

— Дуже гарно, — оцінила Брук, обходячи навколо неї. — Волосся розпустимо?

— Розпустимо, — погодилась Айві, дозволяючи подрузі витягти шпильки, якими досі тримала волосся зібраним після робочого дня.

Каштанові пасма впали вільними хвилями на плечі, і Брук, узявши невеликий флакон із косметички, легкими рухами нанесла на повіки Айві лише тонкий шар природних тіней, трохи туші на вії й ледь помітний блиск на губи.

— Мінімум, — пояснила вона, коли Айві здивовано підняла брову. — Ти й так гарна. Не варто це ховати під шаром пудри.

Коли за кілька хвилин перед головним входом маєтку зупинилась знайома чорна машина, Айві відчула, як серце її підстрибнуло до горла. Грейсон вийшов сам, обійшовши автомобіль, щоб відчинити для неї двері, — у темних штанях і світлій сорочці з підкачаними рукавами, без краватки, — і коли побачив її на сходах, на обличчі його з'явився вираз щирого, неприхованого захоплення.

— Ти виглядаєш неймовірно, — сказав він тихо, коли вона підійшла ближче.

— Дякую, — прошепотіла Айві, відчуваючи, як щоки її теплішають.

Він провів її до машини з тією ж природною галантністю, з якою робив усе інше, і коли вони рушили під'їзною алеєю, у салоні запала легка, приємна тиша, яку за кілька хвилин порушив сам Грейсон.

— Сподіваюсь, ти любиш морепродукти, — сказав він, поглядаючи на неї скоса. — Я забронював столик у "Азурі" — там, на даху готелю, є ресторан із видом на затоку. Подумав, що це варте того, аби побачити бодай раз.

— Звучить чудово, — відповіла Айві, а подумки додала, що навіть не здогадувалась про існування ресторану на даху того самого готелю, де кілька тижнів тому все розпочалось із пролитого келиха шампанського.

— До речі, про минулого разу, — усміхнувся він, ніби прочитавши її думки, — обіцяю тримати свій келих подалі від тебе цього вечора. Не хочу спокушати долю вдруге.

Айві розсміялась, згадуючи, як усе тоді сталося.

— Це я маю тримати свій келих подалі від тебе, — виправила вона. — Якщо не помиляюсь, це я облила тебе шампанським, а не навпаки.

— Дрібниці, — недбало махнув він рукою, хоча в очах його танцював той самий веселий вогник. — Історія завжди пам'ятає красивіше, ніж було насправді.

Ресторан на даху готелю Азур виявився саме таким, яким Айві могла б уявити ідеальне побачення в найсміливіших мріях, — відкрита тераса з видом на затоку, де вогні яхт відбивались у темній воді тремтливими цятками, тихий джаз, що лунав звідкись із динаміків, столики, освітлені свічками, розставлені так, аби кожна пара мала власний, майже приватний куточок неба.

— Що будеш пити? — запитав Грейсон, коли вони сіли, а офіціант підійшов із картою напоїв.

— Не знаю, — зізналась Айві, гортаючи сторінки з незнайомими назвами вин. — Порадиш щось?

— Я завжди беру тут просекко з лаймом, — сказав він. — Хоча, зважаючи на наш попередній досвід із напоями, можливо, варто обрати щось у закритому келиху.

— Дуже смішно, — пирхнула Айві, хоча сама ледь стримала усмішку. — Гаразд, довірюсь тобі. Спробую твоє просекко.

Коли офіціант відійшов, Грейсон сперся ліктями на стіл, дивлячись на неї з тим самим щирим зацікавленням, яке вона пам'ятала з їхньої першої розмови.

— Розкажи мені щось, чого я ще не знаю про тебе, — попросив він.

— Наприклад?

— Наприклад... — він на мить замислився, — яка твоя найбільша дитяча мрія була? 

Айві завагалась, відчуваючи спокусу відповісти чесно, — і, зваживши ризик, вирішила, що бодай ця частина правди цілком безпечна.