Розділ 11. Несподіваний гість

Повідомлення на екрані було коротким, але Айві перечитала його щонайменше тричі, перш ніж змогла осмислити кожне слово.

"Доброго ранку, Айві. Сподіваюсь, галасливі таблоїди не зіпсували тобі настрій — можу лише повторити, що це не входило в мої плани на вчорашній вечір, окрім хіба що самої зустрічі з тобою. Було б шкода не побачитись знову. Кава сьогодні по обіді? Ніяких камер цього разу, обіцяю. — Г."

Айві опустила телефон, дивлячись на решту "родини", що зібралась навколо неї на кухні, з таким виразом, який, найпевніше, промовляв більше за будь-які слова.

— Що там? — не витримала Брук, намагаючись зазирнути через плече подруги.

— Він запрошує мене на каву, — відповіла Айві, і голос її прозвучав тихіше, ніж вона очікувала, ніби сама вимова цих слів робила ситуацію ще реальнішою, ще складнішою для відступу. — Сьогодні по обіді.

Кухня наповнилась гамором обговорення — Тайлер відразу заявив, що це "чудова ідея, треба погоджуватись", Дієго висловив сумнів щодо доцільності подальшого поглиблення обману, Брук уже почала подумки складати список того, що Айві варто вдягнути на таку зустріч. Тільки Маркус залишався мовчазним, стоячи трохи осторонь, з тим самим непроникним виразом, який Айві навчилась розпізнавати як приховане занепокоєння.

— Я не піду, — сказала нарешті Айві, і в кухні миттю запала тиша.

— Що? — здивовано перепитала Брук. — Чому?

— Бо чим довше це триває, тим складніше буде це зупинити, — відповіла Айві, хоча в грудях її щось болісно стиснулось від власних слів, ніби частина неї відчайдушно не погоджувалась з цим рішенням розуму. — Учора ввечері був один вечір, помилка, необдуманий вчинок. Але зустрічатися з ним знову, продовжувати брехати особисто, дивлячись йому в очі, — це вже щось зовсім інше.

Марта, яка мовчки слухала цю дискусію, кивнула повільно, ніби зважуючи слова Айві на невидимих терезах розсудливості.

— Розумна дівчина, — сказала вона нарешті. — Іноді найважче рішення — саме правильне.

Айві написала коротку, ввічливу відмову — щось про "непередбачувану термінову справу", яка не дозволяє їй зустрітися сьогодні, — і, надіславши повідомлення, відчула дивну суміш полегшення й жалю, яка стиснула груди тугим вузлом.

Робочий день тривав звично — прибирання, прання, приготування обіду для невеликої "родини" маєтку, — і Айві намагалась зосередитись на буденних справах, аби не думати про повідомлення, яке щойно надіслала, про можливе розчарування Грейсона, про той дивний трепет, який досі не покидав її грудей щоразу, коли вона згадувала вчорашній танець.

Близько третьої години дня, коли Айві протирала пил у вітальні головного крила будинку, з-за вікна долинув звук автомобільного двигуна, що наближався по під'їзній алеї, — звук, який миттєво привернув її увагу, бо жоден із мешканців маєтку того дня нікуди не збирався виїжджати чи повертатись.

Вона визирнула у вікно, і серце її обірвалось, коли вона побачила блискучий чорний седан, що зупинявся перед головним входом.

— О ні, — прошепотіла вона, впустивши ганчірку для пилу на підлогу.

Двері машини відчинились, і Грейсон вийшов назовні, поправляючи піджак тим самим впевненим, невимушеним рухом, який Айві вже встигла запам'ятати з їхньої першої зустрічі, — а потім рушив до головного входу маєтку з рішучістю людини, яка не звикла отримувати відмову, хай навіть найввічливішу.

Айві кинулась із вітальні на кухню, де решта прислуги саме закінчувала обідню перерву, з виразом такої паніки на обличчі, що всі присутні миттю відклали свої справи, зрозумівши: сталось щось надзвичайне.

— Він тут, — прошепотіла вона, задихаючись. — Грейсон. Він приїхав. Просто зараз. До воріт.

На кухні запала мертва тиша, яку за секунду розірвав звук дзвінка біля головних дверей — мелодійний, протяжний звук, який у ту мить прозвучав для Айві оглушливіше за будь-яку сирену тривоги.

— Гаразд, — сказала Брук, зриваючись на ноги першою, з тим самим блиском азарту в очах, який завжди з'являвся в неї перед черговою авантюрою. — Гаразд, без паніки. Ми впораємось.

— Як ми впораємось?! — прошепотіла Айві панічно. — Він же побачить весь дім! Побачить, що я в робочій формі, а не в якійсь дорогій сукні! Побачить...

— Тоді біжи переодягнись, — швидко перебила Брук, підштовхуючи подругу до сходів для прислуги. — У тебе ще є кілька хвилин, поки хтось із нас відчинить двері й затримає його розмовою. Марто, ти можеш зіграти економку дому — це ж, зрештою, майже правда. Дієго, Тайлере, зробіть вигляд, що ви завжди тут, як охорона резиденції Айві, а не маєтку Вітфілдів. Маркусе...

Вона озирнулась на Маркуса, який досі стояв мовчки, з виразом, що видавав внутрішню боротьбу між обов'язком допомогти й тим особистим небажанням, яке, найпевніше, викликала в ньому вся ця ситуація.

— Маркусе, — повторила Брук м'якше, — ти впораєшся?

Він кивнув коротко, хоча щелепи його були напружено стиснуті.

— Я відчиню двері, — сказав він рівно. — Скажу, що господиня зараз спуститься.

Айві, не гаючи більше жодної секунди, помчала сходами для прислуги нагору, у свою кімнату, серце її калатало так шалено, що вона ледь відчувала власні ноги під собою. Вона зірвала з себе робочу форму, гарячково роззираючись по кімнаті в пошуках бодай якогось одягу, який виглядав би достатньо презентабельно для несподіваного, незапланованого візиту заможного бізнесмена.

У шафі, серед звичайного повсякденного одягу, знайшлась одна більш-менш елегантна сукня — світло-блакитна, проста, але охайного крою, яку Айві купила кілька місяців тому для якоїсь випадкової сімейної події однієї зі своїх колишніх прийомних родин. Вона натягнула її поспіхом, руки тремтіли так сильно, що застібка на спині далась їй лише з третьої спроби, швидко провела гребінцем по волоссю, намагаючись бодай трохи впорядкувати те, що залишилось від вчорашньої зачіски Марти.

Внизу, тим часом, Маркус відчинив головні двері, зустрічаючи гостя з тією професійною, стриманою чемністю, яка була притаманна йому в усіх робочих ситуаціях, хоча внутрішньо, судячи з напруженої постави, він почувався зовсім інакше.