Розділ 7. Підготовка

Наступний день пролетів у метушні, якої маєток Вітфілдів не бачив, мабуть, відколи Айві тут працювала. Марта, попри свою звичну зайнятість кухнею, знайшла час, щоб узятися за приготування Айві до вечора з тією самою методичною серйозністю, з якою готувала найскладніші страви для особливих випадків.

— Сідай, — скомандувала вона одразу після обіду, підсовуючи стілець до вікна у своїй кімнаті, де світло було найяскравішим. — Волосся спочатку.

Айві слухняно сіла, а Марта, дістав з шафи набір гребінців і щипців для завивки, про існування яких Айві навіть не здогадувалась, взялась до роботи з тією впевненістю людини, яка, попри роки, проведені на кухні, явно мала досвід і в цій царині.

— Звідки ти все це вмієш? — здивовано запитала Айві, поки Марта акуратно накручувала пасмо її волосся на гарячі щипці.

— Я не завжди була кухаркою, дитино, — відповіла Марта з легкою усмішкою, не відриваючись від роботи. — У молодості я підробляла в перукарні, поки не зрозуміла, що готувати мені подобається значно більше, ніж возитися з чужим волоссям. Але деякі навички залишаються назавжди.

Брук, яка сиділа поруч на ліжку, спостерігаючи за процесом із неприхованим захопленням, тримала напоготові косметичку, яку принесла зі своєї кімнати.

— Я теж хочу побачити, — сказала вона, — як виглядатиме справжня перетворена Айві.

За годину важкої, ретельної роботи каштанове волосся Айві перетворилось на елегантний низький пучок, зібраний біля потилиці, — кілька тонких пасом Марта навмисно випустила вільно обрамляти обличчя, та решта волосся було акуратно закріплене шпильками, підкреслюючи лінію шиї з тією природною елегантністю, яку зазвичай можна побачити хіба на обкладинках модних журналів. Марта відступила на крок, оглядаючи свою роботу з задоволеним прижмуром.

— Непогано, — сказала вона скромно, хоча в голосі її бринула прихована гордість. — Тепер макіяж, і будеш готова.

Макіяжем зайнялась Брук, яка, попри свою звичну легковажність у більшості питань, виявилась напрочуд вправною в цій справі, — обережно наносячи тіні кольору бронзи на повіки Айві, підкреслюючи природну глибину карих очей тонкою лінією підводки, додаючи легкий рум'янець на вилиці, який робив обличчя теплішим, живішим.

— Не рухайся, — попереджала вона щоразу, коли Айві мимоволі смикалась від лоскітної кисточки, торкаючись обличчя. — Я майже закінчила.

Коли нарешті настав час одягати саму сукню, Айві відчула той самий трепет, який охопив її кілька днів тому в гардеробній кімнаті, — тільки цього разу відчуття було ще гострішим, ще реальнішим, бо цього разу вона одягала цю сукню не заради жарту чи цікавості, а заради справжнього вечора, який мав розпочатись за кілька годин.

Мерехтлива тканина кольору шампанського облягала її фігуру саме так, як і мала облягати, — приталена лінія через груди й стан, плавний перехід у форму русалки від стегон донизу, тонкі бретельки, оздоблені бісером, що ловили світло щоразу, коли вона рухалась. Марта, зайшовши перевірити результат, зупинилась на порозі, притиснувши руку до грудей.

— О, дитино, — прошепотіла вона з такою щирою ніжністю в голосі, що Айві відчула, як очі її зволожуються. — Ти виглядаєш просто чудово.

Брук, побачивши остаточний результат, лише мовчки заплескала в долоні, не в змозі одразу підібрати слова.

Айві підійшла до великого дзеркала в кутку кімнати Марти, дивлячись на своє відображення з тим самим відчуттям нереальності, яке охоплювало її щоразу, коли вона намагалась усвідомити, що це справді вона сама, а не якась зовсім інша людина.

Дівчина в дзеркалі мала елегантний низький пучок із кількома вільними пасмами біля обличчя, очі, підкреслені тінями кольору бронзи, які робили їх глибокими й загадковими, сукню, яка сяяла при кожному русі, ніби зіткана з рідкого золота. Це вже не була покоївка в чорній формі. Це була жінка, готова увійти до світу, який завжди здавався їй недосяжним.

— Час іти, — сказав голос від дверей, і всі три жінки озирнулись, побачивши Маркуса, який стояв на порозі кімнати з ключами від машини в руках.

— Ти? — здивовано перепитала Брук. — Хіба не Тайлер мав везти її?

Маркус на мить завагався, і Айві помітила, як щось невловиме промайнуло на його зазвичай непроникному обличчі.

— У Тайлера змінились плани, — відповів він рівно. — Виникло термінове питання з охоронною системою на воротах, він мусить залишитись і розібратися з цим. Я запропонував підмінити його.

Айві не була до кінця впевнена, що це пояснення звучало цілком природно, — щось у тоні Маркуса, у тому, як швидко й гладко він це промовив, змушувало її засумніватись у щирості причини. Але часу на розпитування вже не залишалось, і вона відклала цю думку на потім, зосереджуючись натомість на тому хвилюванні, яке наростало в грудях перед виходом.

— Гаразд, — сказала вона, беручи в руки маленьку клатч-сумочку, яку Брук підібрала на додачу до сукні. — Тоді ти везеш.

Коли вона вийшла на під'їзну алею, де вже чекав автомобіль, вечірнє повітря Флориди огорнуло її тим особливим теплом, яке буває лише в останні години перед заходом сонця, — м'яким, ароматним, наповненим запахом квітів із саду й далеким шумом океану за огорожею.

Маркус, тримаючи двері машини відчиненими, дивився на неї з виразом, який вона не одразу змогла розшифрувати, — щось середнє між захопленням і невисловленим болем, ніби він бачив перед собою одночасно найкрасивішу жінку, яку коли-небудь зустрічав, і те, що ось-ось назавжди вислизне з його рук.

— Ти виглядаєш, — почав він, і голос його прозвучав хрипкіше, ніж зазвичай, — неймовірно, Айві.

— Дякую, — прошепотіла вона, відчуваючи, як щоки її теплішають від цього простого, щирого комплімента.

Вона сіла на заднє сидіння машини, обережно, щоб не зім'яти сукню, а Маркус зачинив за нею двері з тією обережністю, з якою поводяться з чимось надзвичайно крихким. Коли він сів за кермо й машина рушила з під'їзної алеї, залишаючи позаду освітлені вікна маєтку, Айві відчула, як серце її калатає — від хвилювання перед вечором, який на неї чекав, і, можливо, трохи від того дивного, невисловленого напруження, яке повисло в машині між нею і чоловіком за кермом.