Розділ 5. Гардеробна кімната

Наступного вечора, коли денні справи були закінчені, а решта прислуги розійшлась хто куди — Дієго заступив на нічне патрулювання, Тайлер пішов дзвонити своїй дівчині в місті, Марта усамітнилась у своїй кімнаті з черговим детективним романом, — Брук з'явилась на порозі кімнати Айві з таким виразом обличчя, який не залишав жодних сумнівів щодо її намірів.

— Ходімо, — сказала вона просто, простягаючи руку.

Айві сиділа на своєму ліжку, тримаючи в руках телефон, з яким насправді нічого не робила останні хвилин двадцять, просто прокручуючи стрічку, не в змозі зосередитись через думки, які крутились у голові з учорашнього вечора.

— Брук, я не впевнена...

— Ти вчора теж казала, що не впевнена, — перебила подруга, не опускаючи простягнутої руки. — А потім цілу ніч не спала, обмірковуючи це. Я знаю точно, бо чула, як ти совалась у своєму ліжку крізь стіну.

Айві зітхнула, розуміючи, що подруга, як завжди, має рацію. Вона справді не спала половину ночі, дивлячись у стелю своєї маленької кімнати й уявляючи собі різні варіанти того, як міг би пройти цей божевільний план, — від найгіршого сценарію, де їх обох звільняють з ганьбою назавжди, до найсолодшого, де вона на один вечір справді відчуває себе кимось іншим, кимось, ким завжди мріяла бути.

— Просто подивимось, — сказала вона нарешті, підводячись з ліжка з тим відчуттям, ніби переступає межу, з якої вже не буде вороття. — Тільки подивимось. Це не означає, що я погоджуюсь на весь твій план з прийомом.

— Звісно, — легко погодилась Брук, хоча в очах її танцювало те саме лукаве задоволення, яке зазвичай означало, що вона вже вважає справу вирішеною.

Вони пройшли коридорами приватного крила будинку, у якому Айві рідко бувала поза межами прибирання, — тут завжди відчувалась якась особлива, майже священна тиша, ніби навіть повітря знало, що це територія господині, а не прислуги. Двері гардеробної кімнати, високі, з червоного дерева, з різьбленими візерунками, які Айві протирала від пилу щотижня, тепер здавались їй значно більшими, значно значущішими, ніж будь-коли раніше.

Брук потягнула важкі двері, і вони прочинились безшумно, відкриваючи простір, який Айві бачила й раніше під час прибирання, але ніколи не розглядала так уважно, як тепер, — просторе приміщення, більше за спальню самої Айві, з рядами вбудованих шаф із дзеркальними дверцятами, з окремою секцією для взуття, розставленого акуратними рядами, з підсвіченими полицями для сумок і аксесуарів.

— Боже, — прошепотіла Брук, хоча вона теж бачила цю кімнату не вперше. — Щоразу забуваю, наскільки тут неймовірно.

Айві мовчки пройшла вглиб кімнати, торкаючись пальцями тканин, повз які проходила, — шовк, атлас, тонка вовна, мереживо, кожна тканина інша на дотик, кожна сукня продумана до найменшої деталі кимось, для кого гроші ніколи не були перешкодою для краси.

— Ось ця, — сказала Брук, витягуючи з ряду сукню кольору шампанського, яка навіть у приглушеному світлі гардеробної мерехтіла й переливалась при найменшому русі, ніби тканину виткали з тонких промінців світла. Тонкі бретельки були де-не-де всіяні крихітними бісеринками й блискітками, що ловили відблиск ламп. — Це якраз твій колір. Підкреслить шкіру.

Айві взяла сукню в руки, відчуваючи прохолодну гладкість тканини під пальцями, — і на мить завагалась, дивлячись на неї так, ніби це був якийсь артефакт з іншого світу, до якого вона не мала права торкатись.

— Просто приміряй, — заохотила Брук, підштовхуючи її до невеликої примірочної зі шторкою в дальньому кутку гардеробної, яку Айві раніше навіть не помічала. — Ніхто не дізнається. Ми покладемо все точно на місце.

Айві зайшла за шторку, серце її калатало значно сильніше, ніж мало б калатати від такої, здавалося б, невинної дії, — і коли вона скинула зі себе просту повсякденну сукню, у якій ходила весь день, і одягла натомість мерехтливу тканину кольору шампанського, щось усередині неї здригнулось від відчуття, як сукня облягає тіло. Крій виявився підступно продуманим — щільно приталений через груди, стан і стегна, з вирізом, що відкривав ключиці й лінію декольте, а від колін тканина розходилась м'яким шлейфом, як хвіст русалки, надаючи фігурі плавної, майже текучої лінії.

Коли вона вийшла з-за шторки, Брук ахнула, притиснувши руку до грудей.

— Айві, — сказала вона тихо, з непідробним захопленням у голосі. — Ти виглядаєш неймовірно.

Айві підійшла до великого дзеркала, яке займало майже всю стіну гардеробної кімнати, — і зупинилась, дивлячись на своє відображення з тим самим відчуттям нереальності, яке охоплювало її щоразу, коли життя раптом здавалось занадто добрим, аби бути правдою.

Дівчина в дзеркалі не була схожою на покоївку в чорній формі з білим фартухом. Темно-синій шовк підкреслював вигини її фігури, які зазвичай ховались під мішкуватою робочою формою, глибокий колір тканини робив її шкіру теплішою, а очі — глибшими, майже бурштиновими у вечірньому світлі гардеробної. Каштанове волосся, яке вона завжди тримала зібраним у тугий робочий вузол, тепер вільно спадало на плечі, і Айві мимоволі підняла руку, торкаючись його, ніби перевіряючи, чи справді це вона сама.

— Це... — почала Айві, не в змозі одразу підібрати слова для того відчуття, яке охопило її, дивлячись на власне відображення.

— Це саме те, про що я тобі казала, — тихо сказала Брук, підходячи ближче й стаючи поруч, дивлячись на подругу в дзеркалі з тим самим захопленням. — Ти завжди була гарною, Айві. Просто ця форма покоївки приховує це так добре, що навіть ти сама забула.

Айві повернулась боком, розглядаючи, як спідниця сукні м'яко розгортається складками при русі, — і щось усередині неї, та давня частина, яка колись перечитувала казки про принцес під тонкою ковдрою притулку, тихо, солодко зітхнула від задоволення.

— Спробуй ще й це, — сказала Брук, витягуючи з полиці невелику скриньку, оздоблену перламутром, і відкриваючи її, показуючи пару сережок із крихітними діамантами, які виблискували навіть у приглушеному світлі гардеробної. — Місіс Вітфілд точно не помітить, якщо вони будуть відсутні на полиці кілька годин.