Розділ 26

На вечерю принцеса залишилась в покоях, пославшись на те, що її компаньйонка погано почувається, й навіть покликала цілителя. Оглянувши леді Квентару, той констатував невеличку слабкість й залишив їй краплі, пообіцявши, що до ранку все минеться. Як тільки він пішов, Майлін сунула руку під подушку й інактивувала артефакт:

– Ненавиджу його дію! – потягнулась вона за краплями. – Почуваюсь старою порохнявою ганчіркою, – накрапавши собі трохи більше, ніж було велено, вона радо їх проковтнула. – Але діє безвідмовно! Все ж Луніс – геній!

– Беззаперечно! – сміхотнула Юннара. – Закинув вас до іншого світу, з якого ви вже сім років вибратись не можете. Може, йому в демонів повчитись, як прочинити його назад? – жартівливо підморгнула принцеса. – Можу в їхнього принца спитати.

– О! Ні! Послуги демонів дорого обходяться. Краще самотужки.

– Краще з артефактом, – виправила її Юннара й кивнула: – Готова?

– Зараз буду, – за мить Майлін обернулась ласкою.

Підстрибнувши, вона вчепилась в спідницю принцеси й спритно забралась до кишені, в якій вже було зроблено дірку, щоб вона могла непомітно вислизнути, не витикаючись назовні. За хвилину пролунав стук у двері, й відчиняти їх довелось Юннарі. На здивований погляд Мерівоя вона знизала плечима й сумно зітхнула:

– Моя компаньйонка погано почувається й не має змоги супроводжувати мене, тому, я послала за леді Кайтор. Але ми можемо йти просто зараз, оскільки я передала, щоб вона прямувала до архіву. Сподіваюсь, наша прогулянка коридорами палацу в супроводі охорони не вважатиметься серйозним порушенням етикету?

– Якщо це прогулянка поряд зі мною – то ні, – усміхнувшись так, ніби він вполював найрідкіснішу істоту, Мерівой запропонував принцесі спертись на його лікоть, й вони рушили в бік сходів. – Сьогодні вдень вона здавалась мені цілком здоровою.

– Перенервувала після того, як дізналась про візит демона.

– Леді Квентара не справляє враження надто лякливої.

– В усякому разі, цілитель визнав перевтому, – трохи перебільшила діагноз Юннара.

Вони спустились до підземної частини палацу, й веселе світло коридорів змінилось на більш тьмяне від магічних світильників, що висіли вздовж стелі. Тут досить незатишно від чорних стін, єдиною прикрасою яких були прожилки кварциту, що зблискували від світла, трохи розвіюючи похмурість.

Біля дверей очікувала леді Кайтор, й охорона прочинила ковані двері, пускаючи всередину всіх трьох. В ніс одразу ж вдарив запах нежилого приміщення. В досить просторій кімнаті були лише кілька столів з кріслами. На одному з них лежав товстий фоліант, розкритий десь на третині книги. Сторінки, що дозволили побачити принцесі, містили достатньо детальний опис зовнішності Ґлаорі д’Равей і, навіть, непогану портретну замальовку принцеси демонів.

– Прошу, – підвів до крісла Юннару Мерівой. Обережно вмостившись, вона відчула, як тихенько ковзнула на підлогу під стіл Майлін. Довелось схилитись над малюнком так, щоб закрити собою видимість під столом.

Колір волосся й очей Ґлаорі дійсно збігався з її, але на цьому схожість вичерпувалась. В демониці були більш хижі риси обличчя. Прямий з ледь помітною горбинкою ніс. Різко окреслене загострене підборіддя й такі ж гострі вилиці.

Помітивши трохи розчарований погляд Юннари й, зрозумівши, що вона достатньо задовольнила свою цікавість, Мерівой закрив книгу:

– Якби я вам сказав, що ви не надто на неї схожі, ви б не повірили. Тепер – впевнились, – він подав їй руку, допомагаючи підвестись.

Сутужно зітхнувши, принцеса вийшла з-за столу:

– Більше прочитати не дасте?

– Пробачте, ні! – повів її до виходу Мерівой. – Записи містять інформацію, що стосується безпеки королівства. Ви ж розумієте, – повернувши до неї обличчя, хитро всміхнувся він, – не все в історії виглядає насправді гарно.

Вона це розуміла. А після таких слів запалала ще більшим бажанням дізнатись все. Головне, щоб Майлін не спіймали.

Біля її покоїв цього разу стояла посилена охорона. На здивований погляд Юннари, Мерівой обдарував її не менш здивованим – з приводу нездогадливості принцеси:

– Ви забули про обіцянку принца демонів?

– Він прийде за два дні, – вона знервовано пересмикнула плечима, згадавши цю неприємність.

– Тому, завтра охорони буде більше, – без тіні жарту ощасливив її Мерівой. – І я особисто розташуюсь у вашій вітальні. Тож, доброї ночі.

– Тоді, я можу спати спокійно, – підтиснувши губи, принцеса повернулась до дверей, але перед тим, як увійти всередину, озирнулась і, всміхнувшись, додала: – Доброї ночі, Ваша Світлість.

Без Майлін тиша в покоях була особливо тривожною. Сон не йшов, і Юннара вийшла на балкон. Нічне небо осявалось примхливим світлом блідо-рожевої зірки Луерії, що химерно мерехтіла й створювала ілюзію іскор в повітрі. В якусь мить навіть здалось, що вони злегка затріскотіли… Чи це був шерех?

Юннара вдивилась у темряву, але не помітила нічого підозрілого. Та, як тільки вона розвернулась, щоб повернутись до кімнати – вперлась носом в чиїсь груди. Гіркуватий запах полину з солодкістю мірабілісу швидко нагадав, кому б вони могли належати.