Розділ 25

Грати Мерівой запропонував у саду в одній з альтанок. Погода поки що перебувала в тому стані, коли літня спека вже закінчилась, а осінні холоди ще не розпочались, й навіть артефакти для підігріву не були потрібні. Хоча, велика королівська альтанка була витесана з цільної брили блідо-рожевого каменю й сама по собі вже була створена як артефакт, що завжди зігріє в холод, й охолодить в жару, попри мереживну тендітність. Маги-скульптори постарались на славу, створюючи цей витончений шедевр.

Всередині стояли два кам’яні столики, цілісно витесані з тієї ж брили, що й сама альтанка: великий – гральний, і менший, на якому красувались фрукти, десерти й напої. Окинувши поглядом солодощі, Юннара ледве стримала іронічне хмикання: схоже, Мерівой ґрунтовно підготувався до процесу зваблення, наказавши принести лиш улюблені смаколики принцеси.

Він галантно підвів її до стільця, допомагаючи сісти, й зробив все, щоб кожен його жест не можна було б розцінити однозначно: відсуваючи стілець, схилився трохи нижче, ніж це було необхідно і його подих лоскотнув щоку принцеси; відпускаючи її руку, ніби ненавмисно ковзнув великим пальцем по тендітному зап’ястку; і наостанок зачепився перснем за пелерину, відкриваючи й без того відкрите декольте.

– Перепрошую, Ваша Високосте, – без тіні найменшої ніяковості чи провини всміхнувся він, намагаючись відчепити прикрасу від тонкого мережива, через що мав знов схилитись.

Помітивши його побіжний погляд на тій частині її тіла, де він не мав би перебувати, Юннара легким рухом розстібнула застібку й віддала йому пелерину:

– Щоб розібратись з плетивом, не варто гнути спину. Леді Кайтор! – гукнула вона фрейліну, що ошелешено спостерігала за процесом її роздягання з альтанки навпроти. – Чи не будете ви так люб’язні принести мені якусь накидку?

Дама кинула невдоволений погляд на Майлін, оскільки вважала, що відповідно рангу подібним мала б займатись вона, але, поглянувши на лорда Мерівоя, сперечатись не стала й рушила до палацу. Сам же чоловік спокійно відчепив перстень від мережива, щоправда, трохи пошкодивши його. Та на спробу прикрити оголені плечі принцеси бодай тимчасово – отримав різку відмову:

– Ви хочете, щоб я одягнула діряву пелерину?!

Ховаючи посмішку, він згадав, в якому вигляді вона вистрибнула з порталу, і як їй на це було начхати. Проте, наполягати не став, адже його очам відкривався прекрасний вид! Витончена дівоча шия плавно перетікала в округлі плечі, а лінія ключиць звабливо вела погляд до спокусливої улоговинки, спускаючись від якої вниз, можна було побачити вже іншу – ту, котра розбурхувала уяву до такої міри, що Мерівой пошкодував про свою витівку. Він намагався дивитись бодай на кулон у вигляді зірки, але, здавалось, що той лиш яскравіше підкреслював лінію манких грудей.  

Ігноруючи надто спекотні погляди свого візаві, Юннара першою потягнулась до камінця-активатора, злегка нахиляючись та дозволяючи побачити дещо більше, й за мить на дошці вишикувались фігури. Як і Його Величність перед цим, лорд Мерівой поступився правом першого ходу дамі, а та, потягнувшись за фігурою, торкнулась вільною рукою кулона, активуючи і його.

– А в королівському архіві збереглись старі звіти про те, як було викрадено артефакт з Ґраетії? – ніби між іншим поцікавилась вона.

– Звісно, – не надто переймаючись питанням, кивнув Мерівой. – Там зберігаються і старіші записи.

– І можна почитати першоджерела? – забувши про пересторогу, Юннара вирішила поставити й друге питання.

– Вас так цікавлять подробиці моєї Служби? – погляд, що звів на неї Мерівой, здавався розслабленим, але в цій розслабленості чаїлась добре прихована небезпека.

– Мене цікавлять всі подробиці історії, – спохопилась принцеса, відпускаючи кулон. – А дізнатись її приховані сторони – можна лиш в таких архівах. Архіви нашого королівства я перечитала всі.

– Всі? – його вигнута брова виразно відтіняла вираз скепсису її володаря.

– Ті, що мене цікавили – так! – ігноруючи завуальовану насмішку, кивнула Юннара й зробила черговий хід, отримавши аж двох бойових магів за це.

– Ви дійсно чудово граєте, Ваша Високосте! – він не кривив душею – принцеса насправді була сильним гравцем і, схоже, не лише за гральним столиком.

– Дякую, – ледь всміхнулась вона, та компліменти з приводу гри її цікавили найменше. – Але ви не відповіли.

– Кожна історія має свої приховані сторони, – його фігура бойового мага спалила при цьому її мечоносця. – Якщо ви дійсно читали засекречені архіви вашої Служби безпеки, то мали б це помітити.

– Тому й питаю.

Мерівой звів на неї очі. Здавалось, його погляд був здатен не просто зчитати кожну її думку, а й розібрати на декілька сенсів й десять разів їх перевернути догори дриґом:

– Вас не влаштовує загальновідома версія?

– Якщо вже ви використовуєте слово «версія», то це означає, що існують й інші, котрі було виведено від основної, – удавши, що не помічає його підозріливості, Юннара продовжила так, ніби в її діях немає нічого, окрім звичайної цікавості. 

– Ви ж розумієте, що документи подібних служб не дозволено надавати стороннім особам, – Мерівой зробив паузу, очікуючи обурення, але принцеса навіть губи ображено не підтиснула, вкотре дивуючи його – він очікував більше драми в її грі, але, видно, прорахувався. – Ви ж, Ваша Високосте, при всій повазі до вас, поки не являєтесь наближеною до корони Тессарії настільки, щоб дозволити вам їх читати.

– Я лиш хотіла побачити опис зовнішності Ґлаорі д’Равей – як її бачили очевидці, – принцеса задумливо дивилась на дошку, де їй довелось посунути фантом, і його проковтнула пастка. Це, звісно, було мінусом для неї, але вберегло мечоносця. – Тільки цей уривок, – вона сяйнула на Мерівоя своїми яскравими смарагдами. – Під вашим суворим наглядом. Хочу впевнитись, чи дійсно я так схожа на неї.

Збоку альтанки почулись кроки й зі згортком в руках увійшла фрейліна. Наблизившись до принцеси, вона накинула їй на плечі досить щільну шовкову накидку, прикриваючи нею все, чим так безсовісно милувався Мерівой.