Розділ 22

Покої Мерівоя виявились досить аскетичними: нічого зайвого! Тільки необхідні меблі й ніяких прикрас, що немало здивувало принцесу, оскільки зовнішній вигляд голови королівської Служби безпеки був завжди підкреслено аристократичний, хоч і без надлишку.

– Я наказав перестелити ліжко, й на ньому зараз абсолютно нова постіль, – завівши до вітальні обох леді, вказав на двері спальної кімнати Мерівой. – Тож, якщо забажаєте відпочити – можете його зайняти.

– Її Високості не пристало спати в чужому ліжку, – невдоволеним тоном заявила Майлін. – Тим більше, в ліжку стороннього чоловіка! Навіть не нареченого!

– Перепрошую, леді Квентара! – Мерівой абсолютно спокійно сприйняв її реакцію. – Але в покої Його Величності без його дозволу я нікого впустити не можу. Якщо ж для вас так неприйнятно спати в чужому ліжку, прошу, – жестом вказав він на крісла, – можете відпочивати сидячи. А я маю йти. Ваша Високосте, леді, – він ледь схилив голову й вийшов за двері.

Замкнувши їх на магічний замок, Юннара наблизилась до подруги й ледь чутно прошепотіла в саме вухо:

– Як гадаєш? Він встиг тут напхати артефакти підслуховування?

Майлін мовчки кивнула й, обернувшись ласкою, почала носитись покоями. За кілька хвилин вона знов з’явилась у вітальні й повернулась до звичного вигляду.

– Може, все ж скористатись пропозицією лорда Мерівоя й відпочити на його ліжку? – потягнула вона принцесу до спальні. – Гадаю, це не так вже й жахливо з огляду на обставини.

Підвівши її до узголів’я, Майлін вказала на проміжок між бильцями й стіною, де дуже непримітно було приліплено ледве помітний артефакт у вигляді частини декору, котрий вплітався в його візерунки акуратним круглим камінцем. Юннара торкнулась кулона на грудях й потягнулась вільною рукою до підслуховувача, але Майлін перехопила її руку та скосила погляд на підвіс: вона трималась не за той, зовсім забувши, що одягнула й новенький від Луніса!

В принципі нічого страшного не сталося б: артефакт підслуховування все одно почав би викривляти їхні розмови – це була одна з особливостей її магії, але на ньому залишився б конкретний магічний слід. Якби лорд Мерівой щось запідозрив й перевірив його роботу, то в нього виникли б питання. А їй зайвий клопіт був не потрібен.

Діставши з-за коміра потрібний кулон, котрий маскував подібні втручання, Юннара торкнулась підслуховувача й задоволено впала на ліжко:

– Можна й відпочити! – вона поплескала долонею по постелі: – Приєднуйся. Що сказав Луніс?

Зайшовши з іншого боку, компаньйонка теж не відмовила собі в задоволенні полежати після доволі бурхливої ночі:

– Сказав, що гра буде готова через три дні, а сонні бомби лежатимуть в потаємній шухлядці – він зробить додаткову з прихованим простором.

– Прихований простір – це чудово, – трохи втомлено зівнула Юннара. – Він же складе туди й все інше, що може знадобитись?

– Звісно. Весь необхідний арсенал. Сподіваюсь, Мерівой не буде надто прискіпливим.

Принцеса невдоволено поморщилась: головний королівський охоронець справляв враження людини розумної, а, значить, небезпечної. Якщо король відрізнявся імпульсивністю, яка інколи грала проти нього, то лорд Мерівой явно вмів зберігати голову холодною, й з ним варто бути дуже обережною. З цими думками вона провалилась до сну.

Тільки сон не приніс ніякого полегшення. Просто із темряви її закинуло до полум’я, що вкутувало з голови до п’ят. А чиїсь нахабні руки, при цьому, обіймали її зі спини, безсоромно ковзаючи тілом. І вони не просто ковзали – вони пестили, не оминаючи жодного сантиметра шкіри, спускаючись все нижче, і Юннара з жахом усвідомила, що стоїть повністю оголена. Та, коли над вухом пролунав трохи хрипкий знайомий голос: «Ти все одно будеш моєю», – вона підскочила на ліжку й врізалась лобом в чиєсь підборіддя.

З переляку в її руці миттю з’явилась блискавка, що одразу ж полетіла в нападника. З боку Майлін прилетіла подушка.

– Леді! Ви збожеволіли?! – докричався нарешті до їхньої свідомості голос Мерівоя.

Якщо подушку він відбив з легкістю, то блискавка встигла припалити йому вухо. Її він точно не очікував, тож, нейтралізував в останню мить, але жар від неї все ж зачепив.

– Ваша Світлосте! – захриплим зі сну голосом (та після такого не дивно, як взагалі говорити не зможе!) сердито пирхнула Юннара. – Хто вчив вас вриватись до дівочої спальні?!

– Взагалі-то, Ваша Високосте, вона моя, – потираючи то забите підборіддя, то постраждале вухо, буркнув Мерівой.

Винно кашлянувши, принцеса скосила очі в бік, усвідомлюючи, що дійсно знаходиться не у своїх покоях, але це мало виправдовувало порушника сну. І, якщо до того, хто нахабно увірвався в сам сон, вона дістатись не могла, то ось до цього – цілком!

– Я все розумію, але майте хоча б трохи поваги, – обурено підтискала вона губи, не збираючись визнавати свою неправоту. – Ви могли принаймні постукати.

– Саме це я й зробив, але відповіддю була тиша, і я дуже обережно зазирнув, – він подивився на неї так, ніби вже спіймав на місці злочину: – Ви стогнали, – ошелешив її приголомшливим фактом Мерівой. – Дуже стогнали.

Юннара вміла не червоніти. Але зараз… Зараз здавалось, що їй можна буде змагатись кольором щік з найчервонішими квітами.

– Мені наснився жах, – зібравши себе до купи, вона подивилась прямо йому в очі.

– Справді? – в тих самих очах було стільки глузування, що блискавкою хотілось припалити і їх, і його язик. – Тоді, сподіваюсь, я заслужив хоча б краплину вдячності за те, що вирвав вас з його обіймів.

– З чиїх? – голос принцеси підступно починав хрипнути знов, наче навмисне підставляючи свою хазяйку.

– Жаху, звичайно, – Мерівой лукаво всміхнувся самими куточками рота. – А ви про що? – хитро примружився він: – Чи про кого?

– Я пам’ятаю тільки, що було дуже страшно, – опанувавши зрештою себе, холодно відрізала Юннара. – Але дійсно вдячна вам за те, що не дозволили мені боятись далі.