Розділ 20

Заснути після такого Юннарі вже не вдалось. Вона так і провалялась на ліжку, втуплюючись у стелю. Одна. В чужому краї. Без підтримки. Ще й затиснута з усіх сторін різними умовами, угодами, погрозами, вимогами. Хто б не захотів втекти від цього всього?

Маленька тендітна ласка, що прослизнула у відкрите вікно, здивовано завмерла на підвіконні, спіймавши на собі розпачливий погляд принцеси. За хвилину вона зістрибнула на підлогу й обернулась людиною. Наблизившись до ліжка, Майлін сіла на його краєчок:

– Щось сталось?

– Тут був наш рятівник, – знов втупившись у стелю, похмурим тоном промовила Юннара.

– Лорд Мерівой?! – ошелешено кліпнула на неї Майлін й навіщось надто прискіпливо обдивилась ліжко.

– Фактично, нас спас демон, – тепер вже дійсно невдоволена цим фактом, буркнула принцеса.

Майлін вже просто витріщилась на неї:

– Як він сюди потрапив?

– Уявляєш?! – обдарувавши її поглядом, сповненим сарказму щодо недоречності питання, пирхнула Юннара. – Через портал!

Зірвавшись з місця, компаньйонка нервово пробіглась спальнею:

– Цього не може бути! Палац захищений від подібного! – вона зупинилась, втуплюючись в принцесу: – Столиця захищена від цього!

– Певна? – криво всміхнувшись, Юннара підвелась на ліжку й, підтягнувши під себе ноги, сперлась ліктями на коліна й задумливо вмостила обличчя в долонях. – Мерівой казав, що демони вміють з’являтись несподівано, коли я обурилась й відірвалась від охорони. Може, захист столиці дещо перебільшено?

Майлін знов пройшлась вздовж ліжка й, зрештою, всілась:

– Не думаю. Інакше вони діяли б набагато нахабніше. Ти сказала Мерівою?

– І, що б він зробив? – байдуже зітнула плечима принцеса. – Рвонув за ним порталом? Так це демони в нас такі розумники, що прокладають їх майже без зусиль.

– Ти збожеволіла?! Можливо, захист палацу зруйновано! – зірвавшись з місця, Майлін помчала в передпокій.

Що вона сказала охороні чути не було, але вже за кілька хвилин, в супроводі двох офіцерів, прибіг лорд Мерівой. Трохи скуйовджене волосся, наспіх заправлена в штани сорочка, котра не надто елегантно звисала збоку, злегка звужені очі – все говорило про те, що його буквально витягли з ліжка:

– Хто тут був?

Юннара скосила погляд на його супровід, але він кивнув їй, даючи зрозуміти, що при цих двох можна говорити все.

– Ваш боржник.

Якщо можна було побачити грім і блискавку на обличчі, то це були вони – настільки розлюченим виразом пересмикнуло голову королівської Служби безпеки:

– Мелворне! Дізнайтесь, що з’ясували аретфактори, й одразу до мене з доповіддю! – віддав він наказ вже знайомому для Юннари офіцеру. – Брейвер! Опитати всіх в цьому крилі палацу! Зараз же! – вже просто рявкнув, буравлячи поглядом принцесу і, як тільки всі розбіглись, власноруч перевірив захисний контур спальні. – Скільки хвилин минуло, як він зник звідси?

Юннара мерзлякувато перетяла плечима:

– Години три… тому.

Те, яким поглядом обдарував її Мерівой, можна було зрівняти навіть не з громом й блискавками – це було схоже на виверження, щонайменше, трьох вулканів одночасно:

– Ви… – просипів він, втративши й голос від почутого: – …не кинулись, щоб доповісти мені?! – Мерівой перевів погляд на Майлін, й та позадкувала, ніби перед нею виник її особистий кат: – А ви?

– Я спала у своїй кімнаті, – все ж впевненим тоном відповіла та. – Як тільки дізналась – кинулась сповіщати.

– Залиште нас! – він зі злістю захряснув двері в спальню, як тільки вона вийшла, й видихнув з такою силою, що було дивно як з його ніздрів не повалив дим. – Три години, Ваша Високосте! Три! – Мерівой гарикнув так, що Юннара, абсолютно не звикла до такого поводження, підскочила на місці. – За цей час можна було замести найменші сліди! Чим ви тільки думали?!

– Не смійте розмовляти зі мною в такому тоні! – наблизившись до нього, просто в обличчя рикнула Юннара.

– Перепрошую, Ваша Високосте, – скрегіт його зубів не було чутно хіба за дверима. – Але, як я маю опікуватись вашою безпекою, коли ви самі нею нехтуєте.

Вона й сама це розуміла, але перше, що відчула після візиту демона – якийсь відчай, ніби її, котра й так вже сиділа в клітці, замкнули в ще одну, позбавивши будь-якого шансу вирватись. Хотілось просто розчинитись в повітрі, щоб вже ніхто не знайшов.

Дівчина витягнула перед собою руку, демонструючи зап’ясток, й проявила проекцію угоди:

– Тепер він зробив мене своєю боржницею.

Уважно перечитуючи умови, Мерівой не один раз розлючено пирхнув, а його брови мали всі шанси зростись на переніссі, щоб вже навіки закарбувати вираз найвищого ступеня похмурості:

– Вб’ю потвору! – процідив він, остаточно впевнившись, що бачене йому не мариться.

– Якщо ви встигнете зробити це до того, як він зробить мене своєю рабинею – я буду вдячна вам до кінця свого життя.

– Він нічого вам не заподіяв? – тільки тепер занепокоївся цим Мерівой, цупким поглядом обдивляючись її і ліжко.

Простеживши за напрямком, в якому він дивився, Юннара згадала, як близько від неї був той клятий демон зі своїм практично ідеальним тілом й обурено спалахнула:

– Це вже занадто! Ви забуваєтесь!

– Я лиш виконую свою роботу, Ваша Високосте, – відступивши від неї, ще раз обійшов спальню Мерівой. – І маю знати всі подробиці.

– Він був… достатньо чемним, – їй знов згадався запах полину й мірабілісу, що линув від шкіри демона, котрої – та горіти б йому в полум’ї! – страшенно хотілось торкнутись, й вона почервоніла.

– Достатньо – на скільки? – не вгамовувався голова Служби безпеки, пропікаючи її пронизливим поглядом своїх темно-бурштинових очей. – Демони надто хтиві, якщо ви цього не знали.

Юннара судомно потягнула повітря, але щось відповісти не встигла – до спальні постукали й почувся голос офіцера Мелворна.