Розділ 12

– Що скажеш, Даріане? – як тільки за принцесою зачинились двері, кивнув на крісло службовцю король, опускаючись навпроти нього в інше.

– Поки ми не знайшли нічого, щоб підтверджувало зв’язок Її Високості з демонами, як і її батька, – відповідаючи, лорд Мерівой трохи знервовано постукував по підлокітнику.

– В такому разі, – Його Величність лиховісно всміхнувся, спостерігаючи за знервованістю свого головного охоронця, – тобі доведеться одружитись.

– Ваша Величносте! – обурено скинувся Мерівой, але король одразу ж осадив його жестом.

– Шукай краще, якщо тебе це не влаштовує – це єдине, що дозволить просто відправити її назад, або ж заарештувати, – недбало змахнув рукою Ейріконт. – Я не маю наміру плямувати репутацію принцеси без підстав.

– Навіть, якщо вона заплямує її сама, спокусившись на іншого? – нервово смикнув куточком рота Мерівой.

– Навіть в цьому випадку мені не потрібен такий ворог, як Адалор Оревант! – дратівливим тоном відрізав король. – Ми добре потріпали його військо, але в подібній ситуації до нього цілком можуть примкнути Маворія й Таверілія. А війну з трьома королівствами ми не потягнемо, особливо на тлі неврожаю. Так, Серце Деміурга є нашою силою, але тільки військовою. Їжу, на жаль, він не виростить. Даріане! – дратівливість короля швидко змінилась на смішливість: – Ти отримаєш ціле королівство! До того ж, ще й гарну дружину-розумницю. А я отримаю доброго сусіда, адже рано, чи пізно, королем Оревантії станеш ти.   

– Королем-консортом? – не надто радів перспективі Мерівой.

– Я можу наказати своїм архіваріусам, щоб добре порились в архівах родоводів й знайшли бодай краплину королівської крові у твого сімейства, – з цілком серйозним виглядом запропонував король. – Зрештою, я можу просто наказати тобі одружитись! – потроху втрачав він терпіння.

– Ваша Величносте, – схилив перед ним голову Мерівой, – при всьому моєму бажанні виконати ваш наказ – на цей шлюб має погодитись й сама принцеса. Ви самі знаєте, що її татусь надто сильно любить свою донечку, щоб спонукати її ще й до такого. Одна справа – заміж за короля, й інша – за його підданого.

– Даріане! – вустами Ейріконта майнув дуже двозначний осміх. – Невже мені треба пояснювати тобі, що роблять чоловіки, аби затягнути жінку в ліжко?

– Боюсь, з Її Високістю так просто не буде, – приховуючи невдоволений вираз, Мерівой з силою проїхався долонею по обличчю.

– Я полегшу тобі завдання: п’ять днів мене не буде в палаці – мушу супроводити матусю до нашої південної резиденції. Це не обов’язково, але я викажу їй таку люб’язність, тим більше, що вона збігається з моїми планами, – очі короля навіть сяйнули незвичним теплом при згадці планів.

І здогадатись про них було нескладно:

– Леді Вейріґор їде також?

– Вона супроводить свою королеву й навіть затримається там на один день, щоб насолодитись місцевими краєвидами. Але, оскільки її власна матір захворіла, повернеться разом зі мною. Проте, я маю намір зупинитись на пару днів у заміській резиденції. Тож, Даріане, – Ейріконт кинув на нього погляд, сповнений обіцянки винагороди, або ж… її протилежності, – в тебе буде цілих п’ять днів, щоб хоча б почати прокладати шлях до, принаймні, ліжка принцеси. А через місяць мають бути результати, оскільки за три я мав би оголосити про весілля.

– Невже вам не хочеться збільшити своє королівство у два рази? – спробував закинути останній і найвагоміший аргумент Мерівой. – Адже в короля Адалора Ореванта дітей більше немає, й навряд чи вже будуть.

– Й ненавидіти свою дружину за те, що колись проявив до неї і її народу милосердя? – ледь не до побіління стиснув губи король. – Я не хотів карати доньку за гріхи її батька. Але страждати через це я також не збираюсь. І не хочу одного разу запалати бажанням її отруїти.

Мерівой сутужно зітхнув: королі не бажають страждати через власні рішення, значить, страждатимуть за них їхні піддані.

– Ваш шлюб з фрейліною вашої матері теж багатьом не сподобається, – це був ще один вагомий аргумент, хоча, його озвучування вже нічого не змінило б.

– Поголос про безчестя принцеси Оревантії своєю гучністю явно перекриє моє нещастя, в якому я кинусь в обійми тієї, хто мене підтримає в скрутну хвилину, тож, такої уваги вже не приверне, – відмахнувся король. – В будь-якому разі, мені все одно. Мене хвилює лиш запобігання конфлікту з Оревантією! А, якщо комусь захочеться розповісти мені про правила гри під назвою «життя» – нехай ризикне. І досить на цьому! – він різко обірвав спроби Мерівоя відкрутитись від запланованого. – Ти з’ясував про артефактора?

– Так, – з виглядом приреченого кивнув той. – Її Величність королева Оревантії дійсно замовляла «Фальшиву корону» й декілька побутових артефактів в одного й того самого артефактора сім і п’ять років тому. Але ні в чому підозрілому його помічено не було. Нагляд за ним встановлено.

– Що з грою?

– Декілька фігур дійсно пошкоджено, але стверджувати, що це сталось під час подорожі, чи було зроблено заздалегідь – неможливо. Вірогідні обидва варіанти.

– Чудово! – Ейріконт підвівся, даючи зрозуміти, що розмову завершено. – Завтра особисто супроводиш Її Високість до артефакторної й простежиш за всім, про що вона розмовлятиме. Не вірю я, що все це затіяно просто так.

– Слухаюсь, Ваша Величносте! – відкарбував Мерівой й, мотнувши головою, залишив кабінет.