Розділ 11

Та, не встигла вона торкнутись її, як була перехоплена за зап’ясток міцними королівськими пальцями:

– Юннаро! Не пошкодуйте!

Принцеса з відвертим подивом озирнулась:

– Я вже три роки граю лише на такій дошці. Невже ваш славнозвісний голова королівської Служби безпеки про це не доповів?

– Я не цікавився такими подробицями, – відпустивши її руку, король не став сперечатись й, забравши скриньку, рушив до грального столика.

Юннара йшла за ним, лихоманково обмірковуючи почуте. Якщо короля не цікавили подробиці про його нинішню «наречену», то це дійсно означало, що одружуватись з нею наміру в нього не було, а рішення було прийнято, скоріше, задля того, аби зупинити кровопролитний конфлікт. Адже, якби загинула ще й вона – її батько вже не зупинився б. Можливо, програв, але ціна перемоги Тассерії була б занадто високою: не такою вже слабкою була Оревантія.

З іншого боку, просто відмовитись від свого слова Айверін Ейріконт теж не може, не спричинивши гучного скандалу й чергового конфлікту між двома королівствами. Та й інші на це подивляться несхвально, а Його Величність позиціює себе, як людина порядна й принципова. Проте, не обов’язково, що він нею є насправді: брудну роботу можуть виконувати й такі, як Мерівой. Може, тому й не приховує своїх знаків уваги? Спроба скомпрометувати її? Хай ризикне, якщо встигне.

Його Величність дістав зі скриньки гральну дошку й натиснув на центральний кристал, привівши її в дію. Два протилежних трикутники одразу ж заповнились фігурами: передню шеренгу заповнили сім мечоносців, за ними – п’ять магів, потім – три фантоми, й останню клітину-ромб займала тінь, роль якої достатньо довго залишалась невідомою навіть для самого гравця, оскільки інколи вона починала діяти на свій розсуд – точніше, на розсуд магії гри.

На дошці в абсолютно довільному порядку стояли кристали, що могли виявитись, як пасткою, так й підсилювачами фігур, перетворюючи мечоносця в бойового мага, або ж наділяючи одного з магів силою стихії, що йому непритаманна. Але в останню мить вони могли змінити свою функцію.

Раз на три ходи кидався шестигранний кубик, котрий вирішував черговий хід. Якщо він припадав на клітину з кристалом, гравець мав відчути – пастка там, чи підсилювач й, залежно від цього ходити просто мечоносцем, чи ним же з підсиленням, або ж магом, активувавши на ньому функцію знищення пастки, чи акумуляції енергії, але в цьому випадку все змінювалось ще швидше. Й інколи лиш один промах на всю гру міг вирішити її фінал: якщо в супротивника не було жодного, а ти дістався корони, припустившись однієї помилки – корона виявлялась фальшивою, а твоя фігура позбавлялась голови.

Інколи можна було використати фантоми: коли чуття мовчало, а мечоносця було шкода наражати на небезпеку. В разі, якщо кристал виявлявся пасткою, фантом зникав, але гра фіксувала це, як прояв слабкості гравця. Якщо ж там опинявся підсилювач – фантом теж зникав, але підсилення отримував суперник.

Тінь використовували в крайньому разі: вона просто нищила кристал, розчищаючи шлях. Або ж могла зіштовхнути в пастку хоч власного, хоч чужого мечоносця чи мага. Але, чим частіше доводилось її використовувати, тим менше було шансів на перемогу. Тому, ці фігури вступали в гру дуже не часто. Проте, магія гри інколи могла дозволити тіні знищити кілька пасток разом, якщо гравець зацікавив її своїми ходами, й у фіналі корона могла раптом опинитись саме в тіні – це вважалось найбільшою перемогою, особливо, якщо тінь ні разу не зрушила з місця за всю гру.

Юннарі дістались фігури з блідо-блакитного каменю. В короля були темно-сині.

– Прошу! – право першого ходу він люб’язно віддав дамі.

Не роздумуючи, вона посунула мечоносця одразу ж до найближчого кристала: на цей момент він був пасткою, й вона це відчувала дуже чітко.

– Любите ризикувати? – трохи насмішкувато хмикнув Ейріконт.

– А ви ні? – простежила вона за тим, як мечоносець короля наблизився до кристала-підсилювача.

– Я маю правити королівством – мені належить інколи ризикувати, але не бездумно, – його погляд з крижаного поступово змінювався до зацікавленого, що не могло не радувати.

– Дуже необачно вважати свого супротивника бездумним, – помітивши, як кристал змінився на підсилювач, принцеса влила його силу у свого мечоносця, перетворивши того на бойового мага першого ступеня.

– Слушне зауваження, – чи то погодившись з нею, кивнув король, чи промовив з натяком, й знищив пастку.

Юннара посунула мага, котрий точно не був зайвим поряд з мечоносцем, хай і посиленим: адже зіткнись він у ближньому бою з фігурою супротивника, перевага буде на його боці. Король же вирішив зробити обхідний маневр, щоб потрапити на її половину дошки й не дати наблизитись до корони першою. Наступний хід вона мала кинути кубик й він спрямував її стрибнути через кілька клітин вперед до кристала-підсилювача, але, коли її фігура вже готова була зайняти ромб, той змінився на пастку й вона ледве встигла активувати функцію знищення. Та все ж встигла.

– У вас є чуття гри, – схвально кивнув король й також підкинув кубик. Цього разу магія гри вирішила, що він має отримати двох додаткових мечоносців й одного мага. При чому маг й один мечоносець опинились на половині Юннари.

– Приємно чути це від того, кого вважають найкращим гравцем у «Фальшиву корону», – ледь всміхнувшись на зауваження, принцеса швидко оцінила власні сили й вирішила, що спочатку варто розібратись з проривом на її територію й кинула двох мечоносців й мага на перехват.

– Й об’єктивно оцінювати свої слабкі сторони також вмієте, – похвалив її хід Ейріконт.

– А це життєво необхідно: вчасно визначити свої слабкості й не дати супротивнику до них дістатись, – хижий осміх ковзнув її яскраво-червоними вустами, коли вона знищила порушників її кордонів.

– Гадаєте, що таким чином їх можна сховати? – іронічний погляд короля ковзнув її витонченою щиколоткою, яку хоч і трохи, але було помітно в розрізі сукні, оскільки на стілець Юннара сіла трохи боком.