Розділ 9

Затягнутий у темно-синій сюртук камергер вів їх коридорами палацу, в яких переважали фіолетові й жовто-гарячі кольори. Магічні світильники, схожі на ліани з квітками-ліхтариками, розбавляли атмосферу ледь зеленкуватим сяйвом, додаючи їй природного затишку. А промені денного світила, що весело вигравали з картинками вітражів, змушували їх змінюватись на милі пасторалі з травами, квітами, метеликами, що ніяк не пасувало до похмурих облич вартових, крокуючих поряд, і ще однієї придворної дами, котра люб’язно була приставлена до неї в знак шани самою королевою-матір’ю.

Який прийом викажуть їй за кілька хвилин, думати Юннара не хотіла – прийматиме все за фактом звершення, та, судячи з кам’яного обличчя фрейліни, все було й так зрозумілим. Хоча, те, що її супроводжував все ж камергер, а не дворецький, вже говорило про хоча б формальне дотримання етикету. Тому, зараз просто насолоджувалась видами палацу, а помилуватись там було чим. Проте, найбільше вбирали очі вітражі. В один з моментів, за вікном, схоже, подув прохолодний вітер й, нагнавши хмари, затягнув ними небо, ніби підкреслюючи похмурість ситуації. Вітражі відреагували миттю, змінивши кольори на прохолодні, а один несподівано явив дівочу фігуру з величними чорними крилами й вогняним волоссям.

Принцеса рвучко повернулась й покрокувала до вікна, з цікавістю роздивляючись сюжет картинки: крилата демониця погрозливо здіймалась над постаментом, де, сяючи червоно-чорними переливами, лежало велике рубінове серце – Серце Деміурга.

– Це – Ґлаорі д’Равей? – озирнулась вона до камергера, що з незворушним виглядом вклякнув за її спиною, як і фрейліна з охоронцями.

– Ніхто точно не знає, Ваша Високосте, – шанобливо схилив він голову. – Вітражі створюють картини лише за покликом магії, а вона не спішить розкривати свої таємниці. Але в архівах є згадка про вогняний колір волосся принцеси демонів.

– Дякую, Ваша Світлосте, – усміхнувшись йому, Юннара з багатозначним виглядом озирнулась на свою компаньйонку й ковзнула поглядом по своїх вартових і фрейліні, запевняючись, що вони все почули. Головне – фрейліна. І чутка поповзе палацом швидше.

– Ваша Високосте? – нагадуючи про мету їхньої прогулянки коридорами, кахикнув дворецький.

– Пробачте, – винно всміхнулась дівчина. – Не змогла пройти повз таку красу.

– Палац Його Величності дійсно вражає, – все з тим же незворушним виглядом констатував факт камергер. Здавалось, що, якби просто зараз з порталу вистрибнули демони – на його обличчі не здригнувся б жоден м’яз, а він хіба поцікавився метою їхнього візиту. – Прошу! – його запрошувальний жест однозначно промовляв, що екскурсія поки в плани не входить.

Витримавши паузу, Юннара кивнула своїй компаньйонці й вони рушили далі. Ще кілька хвилин ходи, й принцеса постала перед високими білосніжними дверима з чорним й золотим оздобленням, що просто кричало про королівську велич. Поволі прочиняючи їх, гвардійці наче ще більше хотіли підкреслити величність свого повелителя.

Зробивши крок вперед і в бік, камергер оголосив:
– Її Високість принцеса Оревантії – леді Юннара Оревант, наречена Його Величності короля Тессарії Айверіна Ейріконта!

Юннара дещо здивувалась почутому, але здивувалась приємно: якщо король і грав, то грав по-чесному. Поки що. Про одруження з нею мова не йшла. Але її офіційний статус вкотре підтверджено, значить, батьківські злочини до неї не чіплятимуть. Хоча, це могло бути спробою приспати її пильність, тому, не час був розслаблятись.

Присівши в легкому реверансі, принцеса спостерігала, як підвелись у привітанні гості королівського обіду, що теж свідчило поки на її користь. Король підвівся останнім, витримавши паузу трохи більшу, ніж цього вимагав етикет, а це все ж підкреслювало двозначність її статусу. Зрештою, вона й на це не розраховувала.

Всі погляди були спрямовані на неї: кричуща яскравість посеред спокійних тонів, як самої столової, так і дамського вбрання. Білі, рожеві, блакитні сукні просто блякли на її тлі, змушуючи жіночу частину присутніх потроху закипати. Тим більше, що однією яскравістю не обійшлось: сукня дійсно була пошита на межі пристойності. Зате, було помітно, як зблискують чоловічі очі. Навіть непохитний Мерівой не втримався, ледь смикнувши бровою. Тільки Його Величність зберігав цілковитий спокій.

Камергер повів її в напрямку короля, що навіть вийшов з-за столу їй назустріч. Простягнувши правицю, Його Величність підвів принцесу до стільця поряд зі своїм, й дозволив їй сісти раніше, ніж сяде він, що знову ж таки збивало з пантелику, але Юннара відреагувала лиш вдячною усмішкою.

– Гадаю, з більшістю присутніх ви вже знайомі, – опустившись на високий важкий стілець з різною спинкою, вкритою позолотою, кивнув на гостей король.

Окинувши присутніх поглядом, Юннара відмітила, що більшість їй дійсно знайомі ще з тих чудових часів, коли між їхніми королівствами панував спокій. По праву руку від короля сиділа королева-матір – Її Величність Фірелла Ейріконт. Висока худорлява жінка з золотавим волоссям, обличчя якої, попри вік, все ще зберігало свою витончену красу. Прямий строгий профіль. Чітко окреслені губи. Вперте підборіддя. Й такі ж суворі сірі очі, як і в її сина. Колись вона мило спілкувалась з зовсім юною принцесою Оревантії. Цікаво, як прийме тепер.

Поряд з нею сіла та сама фрейліна, що супроводила її. Перехопивши погляд Юннари, король похмуро поцікавився:

– Вам не представили леді Даліссу Вейріґор?

– Що ви, Ваша Величносте! Першу фрейліну Її Величності королеви-матері мені представили одразу ж, – про те, що пропустила повз вуха її ім’я, оскільки була зайнята своїми думками, уточнювати вона не стала.

А от ця дама точно була налаштована відверто неприязно й періодично кидала дуже отруйні погляди на Юннару, не забуваючи при цьому затриматись й на королівському обличчі. Схоже, вона або ж була фавориткою короля, або ж мітила на її місце. Хоча, офіційно це місце пустувало. Та в леді Вейріґор були всі шанси його посісти: молода, може років на три старша від Юннари, і знатна. Її гарне обличчя прикрашав милий, трохи кирпатенький носик й великі темно-карі очі під витонченими граційним бровами. Пухкі коралові вуста, мабуть, притягували не один чоловічий погляд. І все це в обрамленні чорного хвилястого волосся, що надавало її вигляду чарівної загадковості.