Розділ 8

Проте, жалітись на покої, що їй виділили, не доводилось. Великі апартаменти з двома спальнями, одна з яких відводилась леді Квентара, просторою вітальнею й передпокоєм. На її подив, оздоблені вони були в ніжних пастельних тонах, що більше пасували весняному саду, ніж палацовим мурам. Стелю прикрашали вишукані розписи з візерунками квітів та птахів, а легкі портьєри з мереживною облямівкою пропускали м’яке світло, роблячи кімнати теплими й затишними. Навіть спальня, що належала їй особисто, не вражала холодною розкішшю, як вона очікувала: світлі килими, тонкі шовкові покривала й ледь відчутний аромат касалії, що линув від ароматичних свічок.

У вітальні стояв широкий камін з мармуровим різьбленням, поруч кілька високих крісел, оббитих світлою тканиною, та низький столик, зі свіжими квітами у кришталевій вазі. Уздовж стін тягнулися полиці з декоративними скриньками й статуетками, а у передпокої висіло велике дзеркало в різьбленій оправі, в якому можна було розгледіти себе в повний зріст. А наявність двох ванн – порадувала ще більше.

Ніщо не вказувало на її полон. Хіба охорона за дверима, але для королівського палацу це було нормою. Троє служниць, що до неї приставили, скоріш за все, теж мали наглядати за поважною гостею й сповіщати про все лорда Мерівоя. Але хто ж в їхній присутності говоритиме про щось важливе? Тим більше, зараз вона взагалі не воліла бачити когось стороннього поряд з собою й відіслала всіх трьох зі словами, що впорається наразі без їхньої допомоги.

Коли ж вони залишились лиш удвох, Юннара стала біля дверей, обережно накинувши на них легеньке непомітне закляття, котре, при прочиненні дверей ззовні, можна було сприйняти, як те, що замок трохи заїло. Як тільки вона кивнула своїй компаньйонці, та відійшла до найбільш затіненого кута й миттю обернулась ласкою, що блискавкою шаснула по кімнатах. Хвилин п’ять її навіть розгледіти було неможливо, так непомітно вона носилась, поки Юннара удавала, що розглядає гобелен біля каміна.

Коли ж Майлін набула звичного вигляду й наблизилась до принцеси, вони удвох рушили вивчати свої покої. Роздивляючись оздоблення й прикраси, леді Квентара до деяких з них виявляла найбільше цікавості, ніби запрошуючи придивитись, і Юннара торкалась кожного, тримаючись іншою рукою за кулон на грудях.

Після того, як цікавість було повністю задоволено, принцеса питально глянула на свою супутницю:

– Є ще щось цікаве?

– Це все, – зухвало примруживши очі, ще раз прискіпливим поглядом окинула приміщення Майлін.

– Тільки підслуховування? – трохи здивовано вигнула брову Юннара.

– Тільки.

– Це ж треба, – театрально плеснувши в долоні, принцеса розвернулась до дверей, посилаючи в їхньому напрямку повітряний поцілунок, – Його Величність виявився більш вихованим, ніж я боялась. Що ж, хай тепер слухає дурнуваті жіночі плітки. Уявляю, що він про мене думатиме! – зайшлась вона сміхом, вміло переналаштувавши артефакти на створення безглуздих розмов для тих, хто буде підслуховувати, й рушила до шафи. – Поглянь-но, Майлін! Мене вшанували цілком пристойним гардеробом! Сподіваюсь, тебе також.

– Мене це мало цікавить, – байдужим поглядом ковзнула по вбранню компаньйонка.

– Не скажи! – трохи обурено озирнулась на неї Юннара. – Я не збираюсь почуватись тут арештанткою. А саме так на мене буде дивитись двір. То нехай їх засліпить нашим неперевершеним виглядом! – вона відкрила друге відділення шафи. – О! Моє вбрання теж доставили. Чудово! Залишилось привести себе до ладу і йти підкоряти короля! Чи кого ще тут можна?

– Юннаро, – докірливо похитала головою Майлін, – будь обережною. Король не наївний хлопчик, хоча й достатньо молодий.

– Зате мене вважає дурненькою дівчинкою, – з лиця принцеси враз злетів смішливий вираз й вона зловісно процідила: – Він заплатить за моє приниження.

– Твій батько вже спробував відновити справедливість. Що з цього вийшло – ти бачиш.

– Тато поспішив, – похмуро пирхнувши, Юннара рушила до ванної кімнати. – В нас залишилось з пів години.

***
Одягати щось з того, що люб’язно було надано королем, Юннара навідріз відмовилась й вирішила, що піде у своїй червоній сукні, що ще більше підкреслювала мідяний колір її яскравого волосся, створюючи ефект живого полум’я:

– Гадаю, після мого сьогоднішнього виходу, так би мовити, у світ – придворні дами мене зненавидять, – задоволено вертілась вона перед дзеркалом.

– В тебе рідкісний колір волосся, – вправно підколола кілька її пасом Майлін, створюючи нехитру, але оригінальну зачіску.

– Через що всі за спиною шепочуться, що в моїх жилах тече демонічна кров, – хижо всміхнулась своєму відображенню Юннара. – Тож, не будемо розчаровувати публіку! – крутнулась вона, демонструючи свій кричущий вигляд.

Сукня дійсно була на межі пристойності: максимально допустиме декольте не надто скромно приховувало принадні форми принцеси. Та й те, що було начебто прихованим під вогняно-червоним шовком, сховати сукнею було неможливо: струнка, довгонога – вона здавалась ожилою порцеляновою фігуркою, виконаною в найтендітнішій манері. Невеликий розріз – трохи нижче коліна – періодично провокативно демонстрував її витончені щиколотки. А прикраси зі смарагду гармонійно доповнювали її вигляд, роблячи його довершеним.

Майлін же досить байдуже поставилась до створення свого образу, тому ним також зайнялась принцеса, змусивши свою подругу одягнути шикарну оксамитову сукню з золотим шиттям:

– Нехай думають, що нас цікавить лиш це ганчір’я, – змовницьки підморгнула вона їй, та, перед тим, як вийти з покоїв, різко зупинилась й озирнулась с серйозним виглядом: – Як гадаєш: мій батько дійсно вирішив звернутись до демонів, щоб здобути Серце Деміурга?

– Ти ж не думаєш, що він став би ризикувати твоїм життям?

– Я не знаю, про що мені думати, – буркнувши, Юннара прочинила двері.