Розділ 6

Передмістя столиці Тассерії – Аннори – зустрічало принцесу і її компаньйонку тихою теплою осінню. Погода ще не надто відрізнялась від літньої, але дерева подекуди починали змінювати свою смарагдову зелень на позолоту з яхонтовою домішкою, додаючи приємної яскравості до й так яскравого міста. Магічна арка, що стояла на в’їзді, складалась з великих брил мохового агату так, що, здавалось, всередині неї вирувало справжнє рослинне життя! Та, як тільки перед нею зупинилась карета, вона сяйнула насичено-помаранчевими спалахами. Лорд Мерівой, не виходячи зовні, висунув руку у віконце й вивів у повітрі контрольний знак-закляття, схожий на сплетені в зірку руни, після чого арка повернулась до своїх зеленаво-бірюзових кольорів, впускаючи гостей столиці.

А на вулицях ще панувало літо, ніби магічний мур навмисне не впустив осінь. Всипані квітами від блідо-рожевого до червоно-вогняного кольору баскори* весело шаруділи ще анітрохи не пожовклим листям. Фіолетові касалії* гармонічно поєднувались з усіма відтінками жовтого квітів рісанії*. А червоно-рожеві з синіми прожилками теосаї*, здавалось, зараз задзеленчать своїми дзвіночками, радо зустрічаючи гостей столиці.

– Аннора завжди вміла вразити, – з захопленням роздивляючись блакитні будинки з білосніжними вежами й різнокольоровими вітражними вікнами, визнала Юннара.  

– Його Величність вважає, що охайне місто – запорука гарного настрою містян, а, значить, й гарної працездатності, – ніби між іншим вставив ремарку лорд Мерівой. – Тому, на його облаштуванні не надто економлять.

– У вас лише на безпеці королівських наречених економлять! – швидко перемкнулась на їдучий тон принцеса.

– Його Величність король Оревантії палко запевняв нас, що сам здатен опікуватись безпекою єдиної доньки, – з легкою часткою сарказму повів бровою Мерівой. – У вас є підстави підозрювати вашого батька у змові з демонами? – його інтонація навіть не змінилась, але він вмів промовляти так, ніби гвіздки вбивав у співрозмовника.

– В мене є підозри, що в одному з королівських оточень точно є шпигун, що працює на демонів! – сердито відрізала Юннара. – І не факт, що в оточенні мого батька!

– О, Ваша Високосте, – очі чоловіка звузились, а погляд став відверто жалючим, – поки що шпигунством, здебільшого, страждає ваш татусь і, якби це було не так – ви б не їхали зараз сюди, практично як бранка. Вам пощастило, що Його Величність Айверін Ейріконт погодився надати вам формальний статус його нареченої, щоб не заплямувати вашу репутацію принизливим словом «заручниця». Але, якщо ви хоча б раз накличете на свою голову підозри вже у вашому шпигунстві, то ризикуєте швидко змінити розкішні апартаменти, котрі очікують на вас, на компактний комфорт тюремних покоїв. Сподіваюсь, ви це усвідомлюєте.

– Я ще не доросла до шпигунських ігрищ, – її роздратований погляд ковзнув обличчям чоловіка й спрямувався знов до видів Аннори.  

– Я знав кількох юних чарівних створінь, за спиною яких вже було чималеньке кладовище отруєних, заколотих, задушених, – крига в його голосі пробирала до кісток. – Не завжди їхніми руками, але з їхньої подачі – точно.

– У вас є конкретні докази щодо шпигунської діяльності Її Високості принцеси Юннари Оревант? – не менш крижаним тоном несподівано обдала його Майлін.

– Немає, леді Квентара, – стримано всміхнувся Мерівой.

– В такому разі, майте хоча б формальну повагу до її формального статусу! – різко пришпилила його компаньйонка принцеси. – Цей тон – неприпустимий!

– Хіба я його підвищив? – його очі зблиснули погано прихованою насмішкою. – Я лиш озвучив Її Високості моменти, котрих їй варто уникати, щоб звести наші зустрічі до мінімуму.

– Віддала б перевагу взагалі з вами не перетинатись, – похмуро процідила Юннара, навіть не повертаючи обличчя до співрозмовника.

– Це така подяка за ваше визволення? – куточки рота голови королівської Служби безпеки іронічно смикнулись, ще виразніше підкреслюючи насмішкуватий блиск його темно-бурштинових очей.

– Тільки не кажіть, що ви теж крали сливи в королівському саду, й тому вас примусили це зробити! – уїдливо пирхнула принцеса.

– Я не люблю сливи, – його осміх ніби віддзеркалював безглуздя співрозмовника в обрамленні його власного глузування над тим. – А ви?

– Натякаєте, що тепер я – ваша боржниця? – її брова вигнулась подібно крилу розлюченого птаха, яким він збирався вдарити свого кривдника.

– Як я можу, Ваша Високосте! – лорд Мерівой схилив голову в шанобливому поклоні. – Своїм звільненням ви зобов’язані цілком Його Величності. Я – лиш знаряддя в його руках.

– Та ви – сама скромність, Ваша Світлосте! – її посмішка була схожою на отруєне вино – аромат і смак обіцяли насолоду, але не надовго.

– Поряд з вами я – лиш блякла тінь її, – миттєво парирував він.

– Так вишукано безсоромною мене ще не називали, – повернувшись обличчям до Мерівоя, Юннара обдала його таким виразним поглядом, що наступні слова, котрі готові були пролунати, спіткнулись об нього.

– Прибули, Ваша Світлосте! – голос одного з гвардійців перервав їхню перепалку.

Карета зупинилась, дверцята розчахнулись, й лорд Мерівой першим вийшов з неї.

*Баскори, касалії, рісанії, теосаї - повністю вигадані рослини