Розділ 4

Юннара спробувала озирнутись, але демон сердито шикнув на неї:

– Вчепилась в мене й завмерла! Мені й так доведеться тримати тебе однією рукою.

– Дай мені розвернутись і я зможу тобі допомогти відбиватись, – обурилась дівчина, намагаючись самостійно якось розвернутись в його цупких обіймах й не випасти з них при цьому – летіти вниз довелося б довго, але розмазалася б вона по землі швидко.

– Ти хоч раз билась з демоном? – саркастично пирхнувши, він тільки щільніше притиснув її до себе однією рукою в той час, як іншою огорнув їх сизою імлою.

– Ні, – неохоче буркнула Юннара, все ж припинивши своє вовтузіння. – Але мене вчили.

– Вчили її, – й собі пробурчав демон. – Це те ж саме, що вчитись лазити по деревах тільки на картинках.

Він раптом змахнув вільною рукою, але все, що побачила принцеса – сніп блискавок, котрі розсипались віялом за спиною демона, зникаючи в тумані, а за хвилину у віддаленні почулись кілька скриків. Схоже, що він казав правду про погоню. Й наступної миті її рятівник стрімко рвонув вниз так, що в неї у вухах вітер засвистів, але тут же змінив напрямок, здіймаючись вгору. Потім ще кілька разів різко змінював свій політ, й від його маневрів у принцеси починало паморочитись в голові, адже літати їй ще не доводилось.

Все, що Юннара могла – дивитись бодай в бік й бачене не радувало. Повз них пронеслись кілька чорних магічних списів, котрі цілком мали шанси влучити, але демон спритно ухилявся від них, являючи просто-таки карколомну здібність миттєво прискорюватись чи гальмувати. Потім туман розірвало потужним вогняним струменем, але вогняний згусток, кинутий її рятівником назустріч, розвіяв його, й імла знов вкутала їх. Проте, це аж ніяк не заважало демону летіти, ніби завіса існувала лиш для переслідувачів, не заважаючи йому бачити.

– Заплющ очі, – рикнув він, створюючи поперед себе ще одну туманну завісу, в яку й перескочив разом зі своєю ношею.

– Навіщо? – не те, щоб вона зовсім йому не довіряла (хоча й не довіряла), проте, воліла бачити, куди її тягнуть.

– Це видовище може злякати, – не надто поспішав він пояснювати хоч щось.

– Я схожа на лякливу дівчинку? – так само не поспішала виконувати його наказів Юннара.

– Зараз й перевіримо, – зловісно хмикнувши, демон щось змінив у просторі, й вони раптом опинились посеред суцільного вогню.

Першою реакцією принцеси був дійсно страх: здавалось, що полум’я охопить її й спалить раніше, ніж вона встигне скрикнути. Але свідомість одразу ж відмітила, що вона лиш відчуває віддалений жар, котрий навіть не обпікає шкіру, хоча дихати в ньому ставало дедалі важче. Зате вже друга її реакція ледь не вищала від захоплення: такого видовища вона в житті не бачила! Язики вогню не просто звивались довкола них – вони утворювали візерунки з демонічних рун, крізь які демон й проносився. В Юннари вже шия боліла – вивертати її, щоб роздивитись цю воістину демонічну красу. 

Рунічні сплетіння розвіялись так швидко, ніби їх і не було, й з шаленою швидкістю демон понісся до узлісся, що виднілось внизу. Приземлившись, він поставив принцесу на ноги та, притримуючи за плечі, зазирнув у вічі:

– Йти можеш?

– І бігти також, – визираючи з-за нього, помітила вона кілька цяток далеко в небі.

Схопивши її за руку, він рвонув під дерева. Враховуючи зріст демона, бігти за ним доводилось дуже швидко, а в сукні робити це було не просто, особливо, чіпляючись за гілля колючих чагарників, й доводилось просто віддирати її від них, залишаючи клапті, що могли б добре послугувати переслідувачам, як вказівники напрямку їхньої втечі.

Біля одного з дерев демон різко зупинився, змушуючи Юннару врізатись в його спину, й торкнувся вільною рукою стовбура. Символи, що спалахнули на жорсткій корі, швидко сплелись в подобу витягнутого в людський зріст овалу й відкрили сяючий прохід.

– Біжи так швидко, як тільки можеш, – підштовхнув її він. – Там вас зустрінуть.

– А ти? – вчепившись в його могутню руку, принцеса стурбовано озиралась. Чомусь не хотілось їй, щоб він постраждав.

– А я вже не твоя турбота, – хижо вишкірившись, демон ледь не силою запхав дівчину в портал й прохід за нею зачинився, залишивши лиш сяючий коридор попереду.

Юннара шаснула рукою до кишені й звідти вистрибнула ласка, зіскочивши під ноги й повертаючись до людської подоби:

– Біжимо! – тепер вже вона вхопила Юннару за руку й потягнула за собою.

Хвилин двадцять бігу привели їх до виходу, вискочивши в який, вони неочікувано врізались в чоловічі груди, володар яких тільки й встиг спіймати їх в обійми перед тим, як впасти разом з ними.