Розділ 3

Пострибавши до дверей, ласка озирнулась на принцесу й та, наблизившись, підхопила її на долоню, підносячи до дверної щілини. Вчепившись кігтиками за отвір, ласка зазирнула всередину одним оком, потім сунула туди лапку, й почулось тихе клацання. Але саме цієї миті за дверима пролунали спочатку сердиті голоси, потім вовтузіння, звуки ударів… й тиша.

Ласка знов припала до отвору одним оком, але тут же сахнулась й, зіскочивши з долоні, відбігла, явно маючи намір обернутись, та двері різко розчахнулись й перед принцесою постав демон у своєму звичному вигляді: височенний, кремезний, зі шкірою бронзового кольору й чорними, досить масивними рогами. Крила за спиною були трохи темнішими від шкіри. От в нього очі аж палали червоно-золотим вогнем, видаючи представника вищої раси демонів – арвайлів.

Відскочивши від нього, принцеса таки знайшла застосування мискам, пожбуривши ними в демона, але той відбив їх ледь не одним пальцем. Ззаду на його плече вискочила ласка й вчепилась своїми гострими зубками у вухо, але демонічний рух виявився таким швидким, що навіть вертка звіринка не встигла зреагувати й опинились затиснутою в широчезній долоні.

Юннара не зчулась, як вхопила лавку, намагаючись замахнутись нею, але демон погрозливо загарчав й тицьнув пальцем в кулак з малечею:

– Хочеш, щоб я її розчавив? Продовжуй.

– Відпусти її! – не спішила опускати лавку принцеса, утримуючи її з останніх сил.

– Постав лавку на місце, якщо хочеш звідси вийти! – рикнув демон. – Й краще тобі поквапитись, поки є можливість це зробити, – він знов зашипів, оскільки ласка примудрилась-таки цапнути його ще й за палець. – Вгомони її, поки я цього не зробив! – злегка стиснув він кулак.

– Таріско! Припини! – все ж злякалась за компаньйонку Юннара й обережно витягнула шию, намагаючись подивитись через плече здоровенного демона – що коїться в коридорі, де помітила лиш чиїсь ноги, розташування яких свідчило про те, що їхній хазяїн лежав. – А що там про «вийти»? – підозріливо зиркнула вона на демона.

– Якщо будеш ставити менше питань, а більше слухати – маєш шанс опинитись на свободі. – він роззирнувся по камері: – А де друга?

– Друга зникла під час переносу сюди, – вирішила не розкривати таємниці своєї компаньйонки дівчина. – Віддайте мою ласку!

Тицьнувши їй до рук сердиту тварину, що без кінця фиркала, демон рушив до дверей:

– Йдеш, чи зачекаєш поки твої тюремники до тями прийдуть?

Тюремники її не влаштовували, але й вірити цьому демону вона теж не збиралась: хтозна-які в них між собою тут стосунки? Цілком можливо, що вони перед своїм правителем вислужитись один поперед одного хочуть, й вона просто опиниться в черговій камері. Але на волі в неї хоча б доступ до магії буде.

Переступивши через непритомне тіло одного з охоронців, Юннара ледь не бігти була змушена за своїм рятівником, якщо, звісно, він ним був. Проминувши недовгий коридор, вони опинились в кімнаті, але вже з вікнами. З неї вийшли до передпокою й на двір. Виявилось, що її тримали в невеличкому будинку посеред лісу, дерева якого кремезні, як і самі демони, були значно вищими за звичні для її світу, та й листя в них було здебільшого червоних й жовтогарячих відтінків. Навіть небо Ґраетії мало червонястий відтінок з домішкою фіолетового.

– Летиш зі мною, або на цьому мою місію завершено, – похмуро кинув їй демон, розправляючи свої крила.

– В сенсі з тобою?! – витріщилась вона на його напівоголені груди, що аж вигравали потужними м’язами, й від цього їй ставало досить ніяково.

– Зі мною – означає «в моїх обіймах», принцесо! – їдуче хмикнув він. – Коней тут немає, та й далеко ти на них не втечеш – це тобі не твій світ. Швидше думай! Якщо тут з’явиться цілий загін – мені буде простіше залишити тебе їм, аніж кидатись в бійку. Обирай! В тебе хвилина!

Та що вона могла вирішити за хвилину?! Нахаба! Притискати її до себе, навіть не одягнувшись?! А ще вищий демон!

– Хвилина вийшла! – ніби вже збираючись злетіти, змахнув потужними крилами демон.

– Я лечу, – сердито буркнула Юннара, саджаючи ласку до кишені сукні, в якій її змусили їхати. Наскільки було б простіше – будь вона зараз в штанах! Взагалі була б вже в палаці свого нареченого. – Руки не розпускати!

– Звісно, не буду – інакше ти впадеш! – реготнув він, згрібаючи її в обійми й злітаючи вгору, оскільки сперечатись з нею можна було нескінченно.

Скрикнувши, Юннара вп’ялась пальцями в його плечі й нервово зглитнула: яким би не був цей демон відмінним від людей, але тіло в нього було довершеним, й через це її серце починало колотитись так, ніби збиралось вистрибнути. А от його серце видавало рівномірний стук, наче це було звичайною справою – літати, обіймаючись з принцесою. Хоча, враховуючи його належність до арвайлів – може, й звична.

– Куди ми летимо? – спробувала задерти вона голову, щоб хоч побачити обличчя свого рятівника, але вперлась поглядом в шию, від якої віяло гірким полином й пряно-солодким мірабілісом.

– До прихованого порталу. На тій стороні тебе зустрінуть.

На тій стороні – Юннара сподівалась, що мова йшла все ж про її світ:

– Хто?

– Мені все одно – хто, – не надто охоче відповів той. – В мене був борг, а я завжди сплачую свої борги.

– Зате мені не все одно – до кого мене тягнуть!

– Залишити тут? – реготнув демон.

– Так звідки ж мені знати, що для мене краще? – вона навмисне вп’ялась нігтями в шкіру свого ще невідомо, чи рятівника.

– Повір, тут точно було б гірше, – м’язи демона раптом напружились й він видав розлючений рик: – Тримайся міцніше, принцесо! Доведеться трохи повоювати.