Розділ 1

– Якби ми поїхали верхи – цього б не сталось! – сердито пихтіла струнка руданка, намагаючись вицідити з пальців хоч краплину магії.

Її супутниця – миловидна худорлява жінка років тридцяти з гладко зачесаним й укладеним на потилиці у важку рельєфну косу волоссям спокійно сиділа на дерев’яній лавці, котра була єдиним предметом меблів в їхній камері, чи куди там їх запхнули.

– Ненавиджу їздити верхи, – спокійно констатувала вона й додала, зітхнувши: – Тут заблоковано магію – не витрачай сили.

– Я бачу! Але сидіти тут не збираюсь! – спересердя дівчина тупнула ногою. – Мене! Принцесу Оревантії! Викрасти, як якусь річ?! Не дочекаються!

– Що їм чекати? – глузливим осміхом смикнулись губи її супутниці. – Ти вже тут.

– Майлін! Від тебе підтримки… – обурено прошипіла принцеса й знов спробувала щось націдити магічного, але марно. – Гадство! Та горіти їм у їхньому демонічному полум’ї!

– Вони в ньому не горять, – констатувала компаньйонка, поводячись так, ніби її взагалі не обходила вся ця ситуація. – Вони з нього вистрибують.

– Шкода! – пирхнувши, дівчина впала поряд з нею. – Що робитимемо?

– Поки – чекатимемо, – поблажливо поплескавши її по руці, сперлась спиною на стіну жінка. – А там – побачимо. Вбивати нас точно не збираються й, виходячи з того, хто викрадачі – вони хочуть отримати свою реліквію.

– Мені полегшало, – закотивши очі, й собі впала спиною на стіну принцеса. – Чомусь здається, що король Ейріконт навряд чи поступиться могутністю свого роду заради нареченої, котру він бачив всього кілька разів.

– Не поспішай: король не спустить таке нахабство нікому! Як і твій батько, – озираючись на двері, тихо промовила супутниця. – В будь-якому разі, нам варто зачекати, поки хтось з викрадачів тут з’явиться, а потім спробуємо й самі щось вигадати.

– Що?! – нервово постукувала чобітком по підлозі, дівчина. – Тут магія не діє.

– Не на мене, моя мила! – хижо ошкірилась компаньйонка.

Наче на підтвердження її слів, за дверима почувся шерех й вони прочинились, впускаючи всередину двох кремезних чоловіків. В їхній людській подобі впізнати в них демонів було практично неможливо, хіба довго вдивлятись в очі, щоб побачити червоний вогник. Але в очі цих й зазирати не треба було – й так сяяли червоним вогнем, мабуть, як акт залякування. Та на принцесу Юннару подібне явно не діяло: 

– По якому праву ви нас тут утримуєте?! – рикнула вона. – Між нашими світами укладено мирну угоду!

Але відповідати їй явно ніхто не збирався: мовчки тицьнувши їм обом до рук по глиняній мисці з якоюсь кашею, обидва демони вийшли за двері. Ошелешено покліпавши очима на це абсолютно нешанобливе дійство, принцеса вже двинула рукою з явним наміром запустити посуд вслід, хоч і з запізненням, та її руку перехопила супутниця:

– Спокійно! Не привертай зайвої уваги, – й, піднісши миску до носа, внюхалась в кашу: – Цілком їстівно. Здається, навіть шматочок м’яса поклали.

– Та чхати я хотіла на їхню кашу! – знов занесла руку Юннара, але її знов перехопила супутниця.

– Коли ми звідси виберемось – нам знадобляться сили, – тихо й наполегливо промовила вона. – А голодний шлунок – поганий помічник у справі втечі. Тому, – жінка витягла з миски ложку й тицьнула її дівчині до рук, – їж!

Зелені очі принцеси сяйнули злістю, але ложку вона взяла й, поколупавшись у мисці, ризикнула все ж спробувати демонічну кашу. Тим більше, що її компаньйонка з апетитом наминала це варево. Виявилось, цілком пристойним на смак, хоча й без вишуканості.

Коли миски було спустошено, Майлін склала їх одну в одну й акуратно поставила на лавці, не дозволивши принцесі розбушуватись й побити хоча б пустий посуд:

– Ми не знаємо, скільки доведеться тут сидіти, а знаходитись посеред бруду – терпіти не можу!

– Це будуть уламки! – граційно війнувши бровами, мов крилами птаха, що обурено на когось ними змахнув, не збиралась здаватись принцеса й вчепилась в миски.

– Уламки з залишками каші, й вона смердітиме, – буквально видерла в неї з рук посуд компаньйонка. – А цілі миски все ж заберуть, коли принесуть їжу наступного разу, – вона помовчала, хитро всміхаючись, – якщо на той момент ми будемо ще тут.

– Мені б твою певність! – ображено косячись на акуратний стос мисочок, буркнула принцеса.

– Зараз перевіримо, – підводячись з лавки, жінка якось дивно розім’яла плечі й зробила перед обличчям круговий рух.

За мить на підлозі вже метушилась маленька вертка ласка.