Запізніла правда

Нора з Асею дійшли до школи. Нора пішла на свій урок, а Ася на свій. Так, як вони запізнились, у неї не було часу зазирнути у свою шафку, тож Асі лишалось лише чекати кінця уроку. На англійській до неї знову чіплялася Альма, а Кріс увесь час дивився на неї якимось дивним поглядом. Після уроку, він до неї навіть не підійшов, а лише спокійно зібрав свої речі й вийшов із кабінету.

Що це з ним сьогодні? – подумала Ася.

        Вона швидко зібрала свої підручники у наплічник та побігла за Крісом, але він загубився у натовпі.

Що ж доведеться самій йти перевіряти… - промайнула сумна думка в голові Асі.

        Дійшовши до своєї шафи, Ася зам’ялась. Але відігнавши свій страх, вона врешті відчинила дверцята. Спочатку їй здалося, що нічого не змінилось усередині. Раптом її погляд натрапив на ледь відкриту книгу. Ася узяла її до рук і несподівано для себе, почула голос позаду. Він належав смуглявому хлопцеві.

• Кріс? – спитала автоматично  Ася.

Вона обернулась.

• Ні… Е… Я навчаюсь в одному класі з Норою… Вона попросила мене передати тобі ось це… - він простягнув їй маленьку коробочку. – Я не знаю, що тут…
• Дякую тобі. – промимрила Ася у відповідь, узявши коробочку у руки.
• А… Як тебе звати?

Та хлопця вже й слід простив. Ася згадала про книгу, яку досі тримала у руках. Всередині була фотографія. На ній була зображена вона, Альма та Кріс. Та Ася чомусь була закресленою.

Що??? Звідки тут ця фотографія і чому я тут закреслена??? – пронеслось у її голові.

Ася вирішила таки сісти до Кріса та під час уроку обсудити з ним ось це. Та спершу… Їй було необхідно зустрітися із Норою. Згадавши про неї, вона усвідомила, що зовсім забула про ту коробочку, яку вручив їй той малий. Ася поклала її у свій рюкзак, подумавши, що краще буде її сховати подалі від зайвих очей. Продзвенів дзвінок. Ася запізнювалася на урок. Зайшовши до класу, вона хотіла сісти до Кріса, розраховуючи на те, що місце поруч із ним буде, як завжди вільним. Та поруч із ним сиділа… Альма.

        А вона чому з ним сидить?

Ася кинула погляд на вільні місця. Одне місце біля вікна на задній парті.

        Ну що ж, доведеться сісти туди –видихнувши, пробурмотіла собі під ніс.

Під час уроку постійно відволікалась. Увесь час спостерігала за Крісом та Альмою. Згадала про ту фотографію, коробочку та історію з анонімом… Усе це не давало Асі зосередитись на темі уроку. До дзвінка лишалось п'ятнадцять хвилин, а вчителька вирішила влаштувати самостійну. Клас не задоволено загомонів. Вчителька зреагувала моментально.

• А ну тихо! Швидко усі заспокоїлись! У нас ще є час. Чого ви кричите?

Написавши цю несправедливу самостійну, Ася побігла до Кріса.

• Привіт. Чому ти мене не почекав після англійської? У мене є стільки новин та питань…
• Е… Привіт. Пробач, потім поговоримо, окей?

І з цими словами він вийшов із класу. Ася розчаровано попленталася коридором до іншого кабінету.

Що це з ним сьогодні? І чому Альма з ним сиділа? – крутилося у голові.

Так пройшли й наступні заняття. На хімії була контрольна, на фізиці – лабораторна. Змучена, Ася вийшла зі школи й направилась додому. По дорозі її наздогнала Нора.

• Хай, як справи у школі?
• Та жах просто! Сьогодні писали лабораторну, контрольну й самостійну.
• Ого! А ми сьогодні нічого не писали.
• Щастить.
• Ти вже відкрила коробочку, що тобі Ден приніс?
• Ааа… Той малий? Ні ще. Якраз хотіла тебе про це спитати.
• Е… Пробач та ти маєш сама вирішити, що тобі з нею робити. О! Це мій будинок, мушу йти… Завтра разом до школи йдем?
• Та… Бувай

Дивна вона якась. І що мені з цією коробкою робити?

Альма

Цього ж дня, після школи.

• Мам, я вдома…

Ніхто не відповів.

• То мама ще на роботі – пробурмотіла Альма собі під ніс.

Усе йде за планом, ще трохи й він буде моїм. Репутація Асі спорчена, усе йде так, як потрібно. – втішно міркувала собі.

Альма перевдягнулась у домашній одяг і пішла на кухню, розігрівати собі обід.

Кріс

У той же час…

Що це зі мною сьогодні? Чому я Асю ігнорую, ми ж наче й не сварились? – думав він.

Йому хотілося побути на самоті, поміркувати… Після школи, він пішов до свого гаражу. Узяв гітару, спробував придумати нову пісню – не вийшло.

Може мені Асі написати? Вибачусь, скажу, що вів себе не розумно. Навіщо я сів із Альмою?

Кріс узяв у руки телефон, написав повідомлення, стер, написав знову й знову видалив. Врешті він написав.