Тіні минулої дружби

Альма

Після того, як втекла, вирішила піти додому. Проходячи повз скверик вона зустріла Макса.

• Не дивно, що Кріс обрав її, а не тебе. – глузливо промовив він.
• Не лізь, не у свою справу! – ображена Альма, кинула у відповідь та Макс її вже не чув.

Йдучи, вона думала, багато думала.

Чому в Асі є все, а в мене ні? Чим вона краща за мене? Чому мені так не щастить у цьому житті?

Альма сіла на лавочку, піджала коліна й заплакала, обмірковуючи своє життя… Виплакавшись, вона поправила свої довгі чорні пасма волосся та змахнувши сльози рукою, розвернулась і попрямувала до школи. У голові вона ще давно склала план помсти, але до сьогодні вона вагалась. Та що вдіяти, вона прийняла остаточне рішення й ніщо вже не похитне її думку.

Дійшовши до школи, Альма відчинила вхідні двері та прошмигнула повз чергову, побігла на третій поверх, до кабінету директора. Постукавши, двері відчинив Андрій Михайлович.

• Альмо? Що ти тут робиш, у тебе ж зараз урок у Марії Василівни.
• Я знайшла дещо… Коли я йшла до школи, я зустріла Асю. Вона сказала мені, що збирається віддати вам папери. Ну, тобто бланки із завданнями підсумкового екзамену. Вона хотіла сказати, що знайшла їх випадково, хоча насправді пробралася вночі у кабінет заступника й викрала їх.
• Так, мені казали сьогодні щось таке.
• Ну так ось, вона пішла до кабінету заступника, щоб віддати папери, але по дорозі вони в неї випали, а я їх знайшла. Ось, тримайте. – вона протягнула руку, в якій тримала бланки.
• Дякую, Альмо, а тепер іди на свій урок.

Вийшовши з кабінету, вона не пішла на урок. Після нічної пригоди їй так хотілося спати… Тож вона попрямувала додому.

Вибач Асю, - думала вона по дорозі, - але так потрібно, не все у світі йде так, як ми запланували.

Кріс

У гаражі було темно, сиро та й атмосфера була якоюсь неприємною, тож хлопець відклав свою гітару та почав писати Асі.

«Привіт! Ти вже подумала про те, що нам робити далі? У мене є декілька ідей, може обговоримо?» - надіслав повідомлення Асі.

Кріс відклав телефон й вийшов на вулицю. Сонце вже почало гріти землю, дорослі поспішали на роботу. Пройшло хвилин п’ятнадцять, Кріс повернувся у гараж, узяв до рук мобільний. Повідомлення висіло не прочитаним. Кріс занепокоївся, адже Ася зазвичай швидко відповідала на повідомлення. Вирішив подзвонити їй. Але трубку так вона й не підняла. Кріс узяв свою сумку та направився до Асі.

Ася

Мама Катерина відповіла на дзвінок директора.

• Слухаю.
• У вашої доньки проблеми. Прийдіть до мене в кабінет, якщо ви не зайняті, звісно.
• А що сталось? Це терміново?
• Так, навіть дуже. – відповів директор, уникаючи відповіді на перше запитання. – поговоримо у мене в кабінеті.
• Добре, - нервово протягнула Катерини. – тоді до зустрічі.
• Асю, що сталося?
• Мам, я не знаю, чесно…
• Я не була б такою впевненою у цьому. Збирайся, ми йдемо  до школи.
• Що??? Ok…

Сподіваюсь, це не пов’язано з моєю нічною пригодою,

- пронеслось в Асі у голові.

• Ти йдеш? – спитала Катерина.
• Так, мам. Вже йду.

Вони вийшли з будинку. І тут їм назустріч вийшов хлопець-блондин, він уважно дивився на Асю своїми зеленими очима.

• Та це ж Кріс! – радісно закричала Ася.
• Так, мала, це я! – крикнув він їй у відповідь.
• Ми поспішаємо, йдеш із нами? – суворо спитала Катерина.
• Е, - Кріс зам’явся. – Ну так… А вам куди?
• До кабінету директора і якомога швидше. – не забарилася із відповіддю Катерина.

Макс

2 роки тому

Макс йшов додому, засунувши руки в кишені. Після дощу асфальт ще блищав, а навушники мовчали, він навіть не помітив, що музика давно закінчилася. У голові крутилися зовсім інші думки. Попереду він побачив занадто знайому постать. Чорноволосе дівча, брекети на зубах і та сама фальшива посмішка.  Як же вона йому набридла, ця Альма. Постійно лізе туди, куди не потрібно. І ще одне, одного разу він побачив, як Альма «випадково» поцілувала Кріса…

• Привіт, Максику! – защебетала Альма.
• Привіт, Альмо. Давно не бачились.
• Угу, як завжди через твої заняття. – пробурмотіла собі під ніс.
• Ти щось казала? – перепитав Макс.
• Та ні, нічого…
• Я тут подумав, - почав він, - я знаю, що ти задумала й мене це непокоїть…
• Ммм… - промимрила Альма.
• Ну так ось, я не хочу, щоб ти мене вплутувала у це…
• Гаразд, я зрозуміла…
• Чудово, що ми порозумілись, - радісно сказав Макс. – тож перейдемо до справи, я тебе кидаю…
• Що?? Ні, цього не може бути… Ні… Ти не можеш…
• Пробач, але можу..
• Але..
• Без але..