1 розділ

Понеділок, шоста ранку. Кімната Асі порожня. Мама шістнадцятирічної дівчинки стукає до кімнати, адже Асі необхідно збиратися до школи. Мама, яку звуть Катерина, гучно та наполегливо продовжує барабанити у двері. Її терпіння вже на межі. Вона дістає з кишені ключ та відчиняє їх…

• Асю, ти тут?

У відповідь нічого.

• Ігорю, нашої доньки немає вдома!

Тато Асі, крізь сон,  намагається щось зрозуміти, але після важкої

роботи так хотілося спати, тож він відповів не вдаючись у справу.

• Ну… Пошукай її, може, в будинку десь сховалась.

Сказавши це, Ігор знову заснув і вже нічого не чув, що кричала йому  дружина.

        Тим часом за три кілометри звідси, Ася сиділа на старому, продавленому дивані всередині занедбаного гаража. Крізь щілини залізних воріт пробивалися перші несміливі промені сонця. Дівчина була загорнена у велику  куртку свого хлопця – Кріса. Він був надзвичайно вродливим зеленооким блондином, захоплювався музикою, грав на гітарі та дуже гарно співав.

        Ася досі тремтіла – чи то від прохолоди, чи то від нічного страху. На підлозі, біля її ніг, валявся  мобільний. Засвітився екран – ще один пропущений дзвінок від мами.

Що я накоїла? – крутилося в голові Асі, а до горла підкочувався важкий клубок сліз – Я ж усе зруйнувала. Моє ідеальне життя відмінниці закінчилося.

        Кріс відклав гітару, підсів ближче й обережно взяв її долоні у свої теплі руки.

• Гей, Ась, подивись на мене, – тихо прошепотів він – Що б там не сталося, я з тобою. Ми обов’язково щось придумаємо, чуєш?
• Це все Альма, – тихо почала Ася – вона затягнула мене туди. Сказала, що я боягузка. Що я правильна мамина лялька, а я повелась на це.

Кріс уважно слухав, не перебиваючи.

Ми пробралися у школу о першій ночі, – крізь сльози, продовжувала вона. – Альма хотіла забрати бланки завдань підсумкового екзамену з кабінету заступника директора. Вона обіцяла стояти на шухері, біля дверей.

• Я… я знайшла ці бланки, вже тримала їх у руках, як раптом хтось почав відчиняти двері. Я злякалась, але подумала, що це Альма повернулась за мною. На жаль, виявилось, що це сторож. Він мене, здається, не побачив… Я швидко взяла рюкзак з паперами, вистрибнула у вікно та побігла звідти щодуху.

Потім Ася розридалась, Кріс міцно обійняв її.

• І ще, – прошепотіла вона – ці бланки досі в мене, мені потрібно повернути їх назад. – сказала Ася, кивнувши на папери, що стирчали з її наплічника.
• Спокійно, Ась. До початку уроків в нас ще є час. – намагався заспокоїти її Кріс.

Ася заплющила очі і шум дощу за вікнами раптом зник. Вони знову сиділи з Альмою в їхньому улюбленому скверику. Подруга, хитро мружачись, крутила в руках свій телефон. Асі здалося, що Альма чимось засмучена.

• Подруго, що сталось? Я ж бачу, що з тобою щось не так…
• Та ти не зрозумієш, - байдуже відповіла Альма.
• Ну ми же подруги… Розкажи, я буду намагатись зрозуміти…

Ася підсунулась ближче до Альми.

• Я… я не здам той підсумковий екзамен. Ти же знаєш, яка моя мама строга. Вона мене так насварить… Якщо я не здам, то пів року буду під її домашнім арештом.  Я залишусь без моїх друзів, мобільного та ноуту. Усе, що я будувала стільки років, просто, - вона помовчала, обмірковуючи свої слова. – Просто зникне з мого життя.
• Який жах! Мені так тебе шкода. А чи є якийсь варіант, як ти змогла б здати цей екзамен?
• Ну… - Альма не рішуче підняла голову, - ми можемо вночі прокрастися до школи, до кабінету заступника директора, взяти бланки завдань підсумкового тесту. Я перепишу собі

задачі, а потім ми повернемо папери на місце і ти допоможеш мені підготуватись до тесту.

• Але… Я не можу, вибач, мені шкода. Якщо хтось дізнається, моїй бездоганній репутації кінець.
• Ну чому ти така слабка? – відповіла Альма – Ну невже так важко допомогти мені хоча б один раз?

Ася вагалась і не знала, що відповісти. Поміркувавши, вона відповіла.

• Гаразд, але ти будеш стояти біля дверей і скажеш мені, якщо хтось буде йти.
• Дякую, ти найкраща!

Дівчатка обійнялись та пішли гуляти містом. Раптом Ася почула голос Кріса…

• Асю, ми маємо поспішати, ми повинні встигнути віднести папери до початку уроків.

Ася повернулася до реальності, взяла Кріса за руку і вони поспішили до школи.

• А як ви пробралися до школи? – раптом спитав Кріс
• Альма провела мене через чорний хід, там якраз нещодавно камера зламалась, - при згадці про Альму вона здригнулась.

Решту шляху вони пройшли мовчки. Кожен думав про своє. Кріс міркував собі про те, як його дівчина могла повестись на свою заздрісну подругу. Адже Альма вже давно мала готові відповіді до завдань на екзамені. Ася думала про своє, вона досі не могла повірити у зраду подруги. Вона ж довіряла Альмі, вважала, що вони найкращі подруги… Навіть попри те, що Альма завжди заздрила їй.