Розділ 16

Вже не знаю, як Кайрі вдається спровадити таємного гостя. При чому з таким незворушним обличчям, що гравці в покер нервово шаркають ніжкою десь у сторонці.  Але вертається вона до нас досить швидко, мене запрошує вечеряти й береться вбирати тітку. 

― Не хвилюйтесь леді, ― заспокоює, коли кидаю на неї занепокоєний погляд. ― Небезпека минула. 

Киваю ледь помітно, і відчуваю, як підкошуються від полегшення коліна. Плюхаюсь на стілець біля столу й ледь чутно зітхаю.

Тітка, притуляючи до себе чергове атласне плаття, пересмикує плечима.

― Сподіваюсь більше мишей не буде.

― Не буде, ― поспіхом відповідаю, щиро сподіваючись Есмунд також засвоїв урок, і втуплююсь у тарілку з апетитним стейком. Слинка аж тече… Текла б, якби я так не нервувала. А так просто знущаюсь з нещасного шматка м’яса, розриваючи його на дрібні волокна. Скуштувати хочеться, живіт зводить від голоду, а разом з тим, як підношу до рота, горлом підіймається нудота. Так і відсовую тарілку в сторону й берусь до чаю. Солодкий трав’яний напій, на відміну від їжі, йде за милу душу.

Через якихось пів години тітка, нарешті вибравши сукню та змінивши зачіску, йде. Ми з Кайрою залишаємось наодинці.

― Дякую, ― ловлю її погляд, як тільки вона зачиняє двері за леді Спайк.

― Дрібниці, ― гмикає. ― Я ж знаю, що ви хороша, леді Бартлед. І нічого поганого не змогли б учинити, ― дивує неочікуваним зізнанням. 

І я в пориві вдячності несподівано пропоную:

― Звертайся до мене, будь ласка, Вайолет. Мені буде приємно.

З того часу щось міняється між нами. Кайра і так прихильно до мене ставилась, я відчувала. Але тепер в її діях, вчинках була якась особлива теплота, навіть опіка. А ще більшому зближенню сприяє робота над вбранням для полювання. У ці моменти відстороненість служниці зникає, ми співаємо, жартуємо і розмовляємо, як справжнісінькі подруги. Хоч я все одно залишаюсь насторожі, добре пам’ятаючи, як сприйняв моє потраплянство Есмунд. І слідкую, щоб себе нічим не видати.

Дні мчать за днями. Ми старанно працюємо над моїм костюмом, тітка захоплена новим кавалером, менше звертає на мене уваги. Але, що найдивніше, привиди також принишкли, як миші під віником, і більше не турбують раптовими візитами. Як і Есмунд. Хто зна, що йому сказала Кайра. А може у нього більше й приводів не з’являлось до мене навідатись чи образа збентежила чутливу душу гвардійця. Все ж провести час під ліжком, вислухати образи від тітки та вдати з себе мишу ще той подвиг.

Мене трохи турбує затишшя. Воно здається надміру тривожним, напруженим. Мимоволі згадується, як при цунамі відступає океан, а потім нагрібає величезною хвилею, від якої нема рятунку. От і мені здається, що стою я на березі, дивлюсь, як відходить вода, й розумію, що до чого, тільки тікати мені нікуди…

За день до полювання, коли вже наш костюм готовий, і я навіть приміряла його та добряче покрутилась перед дзеркалом, у кімнату несподівано заходить тітка, хоч, зазвичай, у цей час вона з новим кавалером або “подругами”. Вигляд у неї до неможливості задоволений і змовницький. 

― Вайолет, я вважаю, що ти маєш королю написати листа, ― з порогу шокує заявою.

― Я? ― виривається ошелешене.

Кайра від гріха подалі забирає сукню. Темно вишнева спідниця ховається поміж решти пишних вбрань. Тітка так і не встигла глянути на нашу задумку. І мені, по правді, навіть дуже це подобається. Якимось шостим чуттям знаю, що вона розкритикує все те, над чим ми так довго та клопітливо працювати.

― Так, моя дорогенька. Мусиш з жалем повідомити, що не можеш взяти участь полюванні!

― Це ж чому, ― суплюсь. Щось логіка родички мені геть недоступна. А я ж бо ніколи себе не вважала дурною та нетямущою. 

― А тому, що тобі нема чого надіти, ― з переможним виглядом заявляє. ― От побачиш, його величність відразу ж подарує тобі чудову сукню. А що може бути прекрасніше ніж вбрання пошите королівськими швачками. Всі конкурентки просто лікті гризтимуть від сказу.

Кров одразу ж приливає до щік.

― Не буду я таке писати! ― від однієї думки згораю від сорому.

― Будеш! ― наступає на мене, грізно виблискуючи очима.

Ледь стримуюсь, щоб не відступити. Ноги наче в підлогу вросли.

― Якщо напишу, обману. А обман короля ― державна зрада! ― твердо відповідаю.

― Який ще обман? ― відразу ж зупиняється.

Переводжу подих. Отже, мене почуто.

― У мене є сукня. Ми з Кайрою пошили.

Тітка кидає на нещасну служницю такий злісний погляд, що навіть мені стає незатишно.

― Як це вам в голову прийшло втнути таку дурницю. Пустити під хвіст мій геніальний план! ― репетує. ― Одна курка безмозка, і інша така ж. Недолуге дитя!

Стискаю кулаки, ледь стримуюсь. Злість настільки охоплює, що здається ось-ось лусну. На мене ніхто ніколи не кричав, не ображав ось так відверто в обличчя, не принижував. Але відповісти їй тією ж монетою остерігаюсь. Чомусь впевнена, Вайолет на таке просто не наважилась, а мені так потрібно бути обережною. Тільки що з тієї обережності, коли ображають. 

― Показуйте свою сукню, ― врешті велично махає рукою. 

Кайра кидає на мене запитальний погляд. 

Обережно киваю, щось шкрябає десь під грудиною. Погане передчуття наростає.

Кайра розсуває вішаки й витягує темно-вишневе оксамитове вбрання. Я забираю у неї сукню, прикладаю до себе. Не стільки, щоб продемонструвати, скільки, щоб захистити. Від тітки можна чекати будь-чого. 

Леді Спайк схиляє голову набік, уважно роздивляється. 

― Бачу, ви гарно попрацювали. Цікавий дизайн, ― підтискає губи. Навіть примушує мене вдягтись. Знову обходить навкруг. ― Дуже цікавий. Мені подобається… ― задумливо стукає по губах пальцем. ― Гаразд, можеш її вдягати. Це дійсно було б обманом… ― дозволяє вона. 

Полегшено зітхаю. Хоч упевнена, спиняє тітку не дизайн нової сукні, а Кайра. Леді Спайк не дурна, чудово розуміє, що служниця надана королівським двором, в першу чергу служить саме йому. Я взагалі здивована, що Кайра мій секрет тримає, не доносить. Інакше б мене відразу дискваліфікували, репутація королеви не має бути нічим заплямована.