Розділ 12

Лайон

Вона приковує погляд невідомою магією, хоча в дівчині не бачу й краплі здібностей. Яскрава зовнішність і пронизливі фіалкові очі. Можливо це вона, моя Фіалка. 

Мимоволі вдивляюсь в ніжні риси обличчя, тонкі, аристократичні, наче вирізьблені з мармуру. Білосніжна шкіра, темне волосся і ці очі. Вони виділяються неймовірно. Й сяють наче зірки.

Дівчина не соромиться, не відводить погляд. Дивиться так сміливо й відкрито, як тільки можуть дивитись невинні діти. Хоча відчуваю, в цьому погляді ховається таємниця. І, звісно ж, мені не терпиться її пізнати. Це наче виклик, який манить його прийняти та виграти, забравши найцінніший у світі приз.

― Вона? ― Тор теж звертає увагу. Хоча, може моя прискіплива увага примушує поставити це питання.

― Не знаю, ― щиро зізнаюсь. 

У нагрудній кишені поколює фіалкова шпилька. 

Брат тихо гмикає. 

― Навіть якщо й не вона, у тебе, здається, з’явилась фаворитка. 

― Здається, ― смикаю кутиком рота. 

Хоча фаворитки мені зараз ні до чого. Лише зайві вуха у спальні й особистому просторі. Й Тору це прекрасно відомо. 

― Якщо не помиляюсь, це донька Лаури Бартлед. Зараз під опікою Луїзи Спайк.

Ще раз прискіпливо роздивляюсь дівчину. Невже маленька донька Лаури встигла настільки подорослішати та перетворитись на справжню красуню. Востаннє, коли бачив це миле дівча, у неї, здається, не вистачало передніх зубів. 

Несподівано розумію з ким буду відкривати сьогоднішній бал. Як тільки це прекрасне створіння опиниться в моїх руках, відразу зрозумію, Фіалка це чи ні. 

З нетерпінням чекаю поки завершиться вечеря. Моя б воля ― скасував. Але негоже так з придворними. Ледь не з полегшенням відкладаю прибори, як тільки правила етикету виконані. Ще ніколи так не хотів, щоб розпочались танці. Завжди уникав подібних веселощів та намагався якомога менше бути присутнім. А тут…

Хоч ситуація напружена, і змовників треба вивести на чисту воду, на якусь мить забуваю геть про все, окрім фіалкових очей. 

― Вона! ― шепоче підсвідомість. Навіть сумніву не допускаю, що це якась інша, чужа фіалка. Тому й підходжу впевнено, ледь стримуюсь, щоб не притягнути до себе поближче тонку дівочу фігурку.  Натомість кажу завчену звичну фразу.

― Леді Бартлед! Дозвольте запросити вас на вальс… 

І найменше, що очікую побачити ― переляк. 

― О-о-о! ― її й без того величезні очі округлюються. 

І ненав’язливий запах фіалок буквально вибухає у мене в легенях. Вона. Шпилька в кишені наче нагрівається, обпікає через тканину сорочки. 

Її тітка щось бормоче, намагається виправдати племінницю, але я не можу відвести очей від Фіалки.

Мої пальці обхоплюють маленьку долоньку. Руки сверблять від бажання притиснути її до себе, відчути тепло ніжного тіла, як там, в темряві кабінету. Й знову побачити виклик в очах і відчайдушну сміливість. А не цей переляк і розгубленість. 

― Не хвилюйтесь так, леді Бартлед… ― намагаюсь підбадьорити. 

Пухкенькі вуста стискаються в лінію. 

― Це велика честь для моєї родини,

На слові “родина” її голос несподівано здригається. Цікаво. 

Щоб заспокоїти говорю якісь дурниці, й відчуваю, як потихеньку розслабляється під моїми руками задерев’яніла спина. Й хоч рухи здаються трохи невпевненими, а кроки незграбними, веду свою партнерку, наче нічого й не помічаю. Не думав, що Фіалка буде так хвилюватись, у першу зустріч вона здалась мені дещо зухвалою, сміливою та гострою на язик. Можливо темрява та усамітненість надавала їй безстрашшя. А, можливо, річ у іншому. Тор попереджав, що щось у моїй Фіалці не те. Чи може бути настільки прихованою кров древніх, що жоден з нас її не відчув.

Подумки гмикаю. А чи не так само мого славнозвісного предка захопила у свої сіті Фнобельм та ледь не погубила. Давня легенда, навряд чи правда. Але не буває диму без вогню. Подейкують, що і в самої Фнобельм була кров древніх і магія. Щоправда, в це віриться ще менше, ніж у відстрижену нею бороду, яка й зробила Бардальфа третього слабким та змусила програти вирішальну битву. Проте древні цілком могли використати фольклор, щоб усунути мене від влади.

Від автора!

Вітаю, мої чудові!

У коментах ви запитуєте про графік. Щоб не відповідати кожному, та, щоб побачила решта, вирішила написати його тут.

Отже, гадаю ви помітили, що донедавна розділи викладались чотири рази в тиждень: пн, вт, чт, пт. Скоріш за все, таким і буде мій графік. Можливо, пізніше додасться ще один день. Останнім часом цей графік трохи порушився, я погано себе почувала. Але постараюсь, хоч і не в оговорені дні, але викласти стандартні чотири проди. А там сподіваюсь все ввійде у звичне русло!

Безмежно люблю вас усіх, з любов’ю, ваша Олеся!