10.3

***

Чекати стає нудно. Певно тітка, рада допомозі та увазі, геть заганяла бідолашну Кайру. Беру пухку губку, наливаю з невеличкого глечика рідке мило (я бачила, які засоби минулого разу використовувала Кайра). Нічого страшного не трапиться, якщо я сама за собою сьогодні догляну. 

Вимиваюсь до скрипу на шкірі, двічі прополіскую волосся та встаю на ноги. Рушник поряд, підхоплюю його з тумби, витираю волосся, закручую тюрбан. Більшим обгортаюсь сама. Обережно, спираючись на цю саму тумбу, переступаю бортик ванни. Поки я милась, то на кахельній підлозі нахлюпалось води. Намагаюсь рухатись дуже акуратно, не робити різких рухів, але коли двері різко прочиняються, і Кайра з вигуком “міледі” заходить у ванну, здригаюсь. Права нога їде, підбиває ліву, і я, підвернувши її, плюхаюсь на сідниці. З тумби на голову сипляться рушники й баночки з ароматичними засобами. 

― Ох! ― вигукую, й втягую від болю повітря. Мені здалось, чи правда в щиколотці щось хруснуло. 

― Леді! ― підлітає до мене Кайра. ― Нащо ж ви? Чому не почекали?

Допомагає підвестись. Я тяжко опираюсь на тендітне плече. В нозі пульсує.

― Та я ж подумала, що тебе тітка замотала, ― винувато посміхаюсь. ― Нічого страшного не трапилось. Впевнена, це лише забиття. До весілля заживе… ― знічено посміхаюсь. 

Бідолашна, що ж вона так переймається?

― Ох, леді, ― хитає головою. Допомагає вийти з ванної кімнати та  дошкутильгати до ліжка. 

Тітка не відразу помічає, що зі мною щось не те. А коли помічає, аж скидається. І волога ганчірка з лоба падає їй на коліна.

― Вайолет! ― пронизливо пищить, так, що вуха закладає. ― Це що таке? ― тицяє пальцем в мою підібгану ногу.

― Впала у ванній. Послизнулась, ― бурчу. Біль стає відчутнішим і мені не до виправдовувань. 

― Вайолет! ― наче тонка голка вгвинчується в мозок.

― Що? ― огризаюсь.

― Як ти могла?

― Це ж не навмисною. І мені боляче, ― вказую на очевидні речі.

― А як же танці? Танці, Вайолет!

Лиш зітхаю. Сідаю на постіль. Кайра накидує мені на плечі халат. Загортаюсь у нього відразу, бо шкіра вже сиротами вкрилась. Після розігрітої ванни в кімнаті відчутно прохолодно. 

Похмуро дивлюсь на пульсуючу щиколотку. Поки не зрозуміло, але здається, вона трохи набрякла.

― Кайро, з цим можна щось зробити? ― цікавлюсь, схиливши голову набік.

Служниця присідає, проводить над ногою долонею. 

― Лише зняти біль, ― хитає головою. ― Можна спробувати пришвидшити зцілення, але не більше.

Кусаю в задумі губи.

― Наскільки пришвидшити, ― відразу жвавішає леді Спайк. 

― На кілька днів, леді…

― Але якщо зняти біль, Вайолет зможе танцювати? ― подається вперед. Очі гарячково виблискують.

― Зможе, але не довго, леді, ― стріляє обережним поглядом. ― Пошкодження все одно нікуди не дінеться. А додаткове навантаження може зробити ще гірше.

― Один два танці. Сьогодні. Не більше, ― супиться леді Спайк.

― Ні! ― тут вже я категорично заявляю. ― Це ж не жарти. Я не хочу до кінця днів стати кульгавою.

― Таке можливо? ― зиркає на Кайру.

Моє можливе каліцтво таки лякає тітку. Як і будь-що, що може відчутно знизити “ціну” Вайолет на ринку наречених.

― Якщо необережно стати й посилити пошкодження. Зараз це лише розтягнення. Ми можемо покликати лікаря… він скаже точніше. ― лепече, виправдовуючись. ― Я ж не… 

― Та все зрозуміло. Але ні, ніякого лікаря. ― махає руками. ― Роби що можеш. Там побачимо. 

Перед тим як приступити, служниця кидає на мене запитальний погляд. І я ледь помітно киваю. Стає приємно, що вона рахується, в першу чергу, з моєю думкою. Можливо й ніяка вона не шпигунка, раптово думається. І я заплющивши очі, віддаюсь в надійні руки Кайри. Шкіру починає звично пощипувати, навколо щиколотки розливається приємне тепло, а біль, навпаки, потроху відступає. 

― Як ви, міледі? ― цікавиться за кілька хвилин.

Розплющую очі, уважно прислухаюсь до відчуттів. Нога наче й не була пошкоджена. Але крутити нею все ж побоююсь.

― Ставати на неї можна?

― Дуже обережно й не робити різких рухів. А ще, ― закушує губу. ― Я б радила замість легких човників узути черевички зі шнурівкою. Вони не бальні, звісно, але якщо не будете танцювати, то ніхто й не помітить. Зате надійно зафіксують ногу в додаток до магічно шини. 

Мені подобається ідея. Навіть, якби й були помітні, не спинило. Здоров’я перед усім.

― Так і зробимо, ― вирішую. 

Тітка не сперечається. Дивлюсь, геть здалась. Ганчірка знову на лобі, й навіть прикриває частину очей. Яке ж я все-таки розчарування для неї. Але принаймні, тікати з нареченим не збираюсь, тому можна вважати, що їй ще пощастило. Краще кульгава під боком, ніж ганьба на всю Аквіланію.