3.3

***

― Я… я… ― гарячково вигадую. ― Я ще раз ознайомлювалась з історією королівського роду. Вважаю, що майбутня королева має обов’язково знати такі речі, ― раптово видаю. 

Розумію, що це повна нісенітниця, але, як не дивно, тітка вперше виглядає майже задоволеною. Принаймні суворо супити брови припиняє.

― Рада, що ти взялась за розум, ― поблажливо киває. ― Але нам уже час збиратись. Ванну тобі вже приготували, йди.

Киваю приголомшена, що моя брехня вдалась. Хоча це й не брехня зовсім, просто трішки підправлена правда. Адже я дійсно, можна сказати, знайомилась з родом Бардальфів, просто ознайомлював мене з нею привид покійного короля. 

У ванній уже клопоче Кайра. У білосніжній балії вже парує вода вкрита пухкими шапками піни, а служниця старанно розкладає рушники. 

― Леді, ― повертається до мене. ― Зараз я вам допоможу.

Моя рука замирає на шнурівці. Служниця рівненько прилаштовує останній пухнастий рушник на стопку та підходить до мене. Вправно підчепивши тонкими пальцями завязки, розшнуровує корсаж, знімає з мене сукню, корсет білизну. Почуваюсь в її руках як мала дитина. Ніяково і соромно.

― Дякую, ― розсіяно кажу. 

Кайра навіть допомагає залізти в ванну та, поливши теплою водою голову, береться намилювати моє волосся. Не знаю, як ставитись до такої уваги: опиратись, дозволити, робити те, що заведено. Соромно до кольок в животі. Голяка, мабуть, була перед іншими востаннє, коли пішки під стіл ходила. Проте я читала, що для минулих часів це звично. Справжня Вайолет навряд чи опиралась діям служниці.

Примушую себе розслабитись і просто поводитись так, наче я сторонній спостерігач. Дистанціюватись. Ну, і, звісно, обдумати ситуацію. 

Отже, що мені відомо. Перше ― я в іншому світі в тілі іншої людини. Друге ― де ця сама людина не відомо (сподіваюсь її душа не повернеться до того як я його покину, ділити тіло на двох то вже занадто). Третє ― я бачу привидів, зокрема покійних Бардальфів. І от що цікаво, це моє вміння поширюється на королів лише, чи геть усіх привидів в цьому світі? Четверте, ― я претендентка на роль майбутньої королеви, і мені треба докласти максимум зусиль, щоб протриматись і не видати себе, доки не знайду шлях додому. А це буде не просто. Характер Вайолет мені невідомий, тутешній етикет також, танці, вишивка, музикування ― все повз. Вміння Вайолет залишились з Вайолет, де б вона не була. Тому шлях мені один ― в бібліотеку. А поки треба протриматись лише вечір. Може за столом не їсти? Начебто в аристократів популярна думка, що дівчина має харчуватись як пташка (добре, що вони не підраховували скільки риби з’їдає за день середньостатистичний пінгвін). А от з танцями що робити? Ногу зламати? 

Поки я мучусь над цими питаннями, Кайра встигає вимити моє волосся, викупати мене та вже пропонує виходити. До балу залишилось не так багато часу. 

Я в задумі слухаюсь її вказівок беззаперечно, дозволяю обтерти себе рушником та з її допомогою одягаю халат. 

А в кімнаті мене вже чекає святковий одяг. Що-що, а сукні у Вайолет чудові. Приємних кольорів, звісно з рюшами та бантами, які я на дух не переношу, але я так розумію, це наслідок епохи. Стиль рококо у цьому світі заполонив усі сфери життя. Єдине, що мене бентежить ― корсет. Коли Кайра на мене його натягує, здається, всі мої внутрішні органи сплющуються наче під пресом. Дихати стає настільки важко, навіть в очах темніє. Щоправда, завдяки цьому самому корсету утриматись від їжі мені справді буде не важко. Я й ложки супу не проковтну, мій шлунок скоріш за все зараз нагадує млинець. 

― А тепер сукня, ― повідомляє. ― Витягнуть руки вгору. 

Слухняно повторюю і пірнаю головою в запропоноване вбрання. Поділ легко шурхотить, ковзає донизу, прикриваючи нижні спідниці. Кайра акуратно розправляє на мені блискучу атласну тканину, затягує на спині шнурівку. 

Після сукні вона чаклує над зачіскою, щось виплітає, завиває, пригладжує. Інколи відчуваю легке поколювання і розумію, що вона застосовує магію. Схоже тут це заміна не тільки лікарів, а й побутових приладів типу: фен, плойка чи праска. 

Тітка весь цей час, спостерігає за нами наче шуліка. Деколи дає уривчасті вказівки на рахунок зачіски чи одягу, але здебільшого просто оцінює. Тільки от кого: мене чи Кайру.

― Пудри не потрібно! ― на сам кінець наказує, коли служниця тягнеться до невеличкої коробочки на тумбі. ― Вона старить і виглядає неохайно у волоссі. І обличчя теж хай буде без косметики. Нам потрібно показати юну красу, а не штучну замальовку. Хай пудряться ті, в кого шкіра погана, а Вайолет з цим пощастило. Як і з кольором волосся. На фоні білявок ти будеш виглядати ефектно й незвично, повір.

Якщо Кайра дивується, то не подає вигляду. А мені, загалом, і байдуже. 

Коли все закінчується, почуваюсь настільки стомленою, наче все робила сама. Це тобі не сучасність, коли раз-два і вдягнувся, а волосся пригладив щіткою. Не дивно, що в аристократів є служниці. 

Нарешті я встаю зі стільчика й відходжу, а Кайра розпочинає вбирати тітоньку. Знічев'я крокую до дзеркала. Що не кажи, а цікаво, як виглядаю зі сторони. 

Мабуть, кожна дівчинка маленькою мріє потрапити на бал, читає казки про Попелюшку чи Сплячу Красуню, грається, вбираючись у довгі мамині сукні або мереживні сорочки й фантазує, малюючи в уяві красуню в бальній сукні. Але навіть моя бурхлива фантазія не уявляла такого. Сукня Вайолет просто неймовірна, ніжного фіолетового кольору, який робить її очі фіалковими, незвичними, й наче казковими. Темне волосся прибране у високу зачіску та прикрашене шпильками з манюсінькими фіалками на кінцях. Схоже тітка постаралась не просто гарно вбрати племінницю, а справді її зробити такою, що запам'ятається й виділиться на фоні решти. Дівчину, на ім'я Вайолет з фіалками у волоссі ніхто не забуде.