1.2

***

Серце сіпнувшись, стрибає до горла й затихає там ниючою грудкою. Здавалось, що я перелякана, поки їхали в кареті, але тепер розумію, то були лише квіточки. Справжнісінький жах охоплює прямо в цю секунду: король, палац і я, проста собі дівчина з сучасного світу. Та мене ж миттю виведуть на чисту воду як самозванку, і що тоді буде, не хочу навіть уявляти. 

Похололі пальці стискаються довкола спасительної пляшечки настільки міцно, що вона ось-ось лусне. Проте знову користуватись цим чудо-засобом не наважуюсь. Ану ж там є якась суворо обмежена доза, і в мене піде побічна реакція: висип, кашель, або, зважаючи на дивовижність ситуації, виростуть роги чи копита. 

― Вайолет! ― знову смикає пані. ― Ти сама на себе не схожа. Чого знов замріялась? Одягайся!

Кидаю на неї розсіяний погляд і розумію, що моя “тітонька” вже встигла закутатись у теплий плащ та начепити на одну руку муфту. Проте своїх речей я не бачу, розгублено обдивляюсь карету. І рада б виконати наказ, але ж…

― Вайолет! ― гарчить.

Скоро зненавиджу це ім’я. Воно наче й схоже на моє рідне Віолета, але звучить по-чужому. Та й звикла я, що мене всі Лета називають. 

― У що? ― насуплююсь.

― Їй богу, наче дитину хтось підмінив, ― бурчить й тягнеться до чогось за моєю спиною. 

Злякано відсахуюсь, чим заслуговую ще один здивований погляд, і спостерігаю, як пані відчиняє панельку у стіні наче дверці шафки й дістає звідти ще один плащ та муфточку. 

― Не барись! ― наказує.

Двері карети відчиняються, й вона, ледь торкнувшись пальцями долоні лакея, граційно випорхує назовні. Я похапцем завертаюсь в плащ, трохи плутаюсь у шнурівці й воланах, але так-сяк надягаю. Муфту просто затискаю в руці й сама, трохи забувшись, вистрибую з карети. Руку лакея навіть не помічаю, нечемно ігноруючи. 

Червонію, от і перший прокол. Певно, Вайолет не стрибала б з верхньої сходинки, почекала б допомоги. Але назад вороття немає. Пані “тітонька” більше не хмуриться, лиш зітхає й втомлено закочує очі. 

А я знову хочу себе ущипнути, проте укушений палець все ще ниє й трохи сіпає. Гадаю, цього цілком достатньо для пробудження. Звісно, якби я спала, а я схоже, таки не сплю. Й лиш рота розтуляю від здивування, бо красу переді мною не описати словами.

Палац, а в тому, що це він сумніватись не доводиться, сяє й виблискує білосніжними стінами й колонами. Несміливе зимове сонце виблискує на глянцевих мармурових поверхнях, наче вони присипані сріблом. Під'їзні доріжки втрамбовані й розчищені так акуратно, що навіть ступити на них боюсь, щоб необережним кроком не потривожити бездоганно рівну поверхню. Узбіччя, які, мабуть, влітку радують око соковитим газом чи клумбою, вриті пухкими білосніжними заметами, в які так і хочеться пірнути, наче в невагомі хмаринки чи цукрову вату. А біля воріт та ажурних лавочок, що видніються на розчищених алеях, височіють майстерно зроблені льодові скульптури, настільки прозорі, що здаються вилитими зі скла. 

Я стою зачарованою статуєю, як оті льодові скульптури, й ворухнутись боюсь. Ковтаю морозне повітря, наче витягнута на берег рибина, й тремчу від захвату та хвилювання. Навіть не помічаю, як до нас наближається високий худорлявий чоловік, вбраний у червону з золотими галунами ліврею ― і як йому не холодно на морозі без верхнього одягу. Проте він бадьорий, червонощокий й навіть злегка усміхнений. 

― Вітаю леді Спайк та леді Бартлет, ― чемно кланяється, ледь не навпіл перехиляється. ― Я Оден Бріктс. Мені випало за честь, провести вам екскурсію королівським зимовим палацом та супроводити у призначені для вас апартаменти. Не турбуйтесь, ваш багаж в одну мить доставлять туди ж. І… ― раптово його обличчя втрачає привітність та стає трохи розгубленим. ― А де ваша служниця?

Пані “тітонька”в одну мить червоніє наче маківка, чомусь дивиться на мене з легкою погрозою і, манірно закліпавши віями, знічено відповідає:

― Їй стало погано в дорозі й довелось відправити додому. А шукати заміну ось так, з вулиці, самі розумієте, не дуже безпечно…

― Авжеж, ― знову набуває незворушного вигляду та киває. ― В такому разі королівська сім’я забезпечить молоду леді камеристкою. А тепер слідуйте за мною...