Розділ 75

Він ішов у супроводі двох своїх адвокатів. Побачивши Марту, яка спокійно сиділа поруч із Яном в елегантному пальті, із піднятою головою й випрямленою спиною, він на мить спіткнувся. Його обличчя викривилося від роздратування — він чекав побачити пригнічену, залякану жінку, а не спадкоємицю, яка дивилася на нього з холодною зневагою.

— О, Марто... — з отруйною удаваною жалістю мовив Ігор, зупиняючись за два кроки. — Все-таки прийшла? Не боїшся, що лікарі одразу побачать твій справжній стан? Твоя мати теж думала, що вона сильна, поки її не зачинили...

Він ступив крок уперед, розраховуючи спровокувати її на емоційний спалах прямо перед дверима комісії.

Але перстень на шиї Марти відгукнувся гарячим пульсом, і хвиля кришталевого спокою наповнила її груди.

Марта навіть не підвелася. Вона повільно підняла на нього очі й промовила дивовижно рівним, проникливим голосом, від якого в коридорі настала мертва тиша:

— Мій стан буде зафіксовано в офіційному висновку державного експерта, Ігоре. А от твій стан — стан людини, яка фальсифікувала довідки й намагалася привласнити майно моєї матері, — незабаром оцінюватиме прокурор.

Ігор зблід, рот його безпорадно відкрився, але він не знайшов, що відповісти.

У цей момент двері кабінету відчинилися, і суворий лікар у білому халаті визирнув у коридор:

— Пані Марта? Проходьте, будь ласка. Комісія чекає.

Марта підвелася, кинула на Яна один швидкий, сповнений вдячності погляд, відчуваючи його непорушну підтримку за спиною, і впевненим кроком переступила поріг.

Двері кабінету відчинилися майже через дві години.

Марта вийшла повільно, але в кожному її русі відчувалася абсолютна, викривальна легкість. Вона не була виснаженою — навпаки, її обличчя дихало спокоєм людини, яка щойно наочно розставила всі крапки над «і».

Ян миттєво відштовхнувся від стіни й зробив крок їй назустріч. Його срібні очі гарячково сканували кожну деталь її обличчя.

(Вона посміхається. Боже... Цей хробак програв ущент.)

Услід за Мартою з кабінету вийшов голова комісії — сивий професор у масивних окулярах, тримаючи в руках роздрукований і завірений печатками документ.

Ігор, який увесь цей час нервово викрокував коридором, намагаючись зберегти зверхній вигляд, підхопився й кинувся до лікаря:

— Ну що? Професоре, ви ж зафіксували розлад? Ви підтверджуєте, що вона потребує негайної ізоляції та опіки?

Професор повільно приспустив окуляри на кінчик носа й подивився на Ігоря з такою льодяною, нищівною зневагою, що той мимоволі затнувся на півслові.

— Пане Романовський, — суворо мовив голова комісії, чий голос відбився від кахельних стін коридору. — Комісія у складі трьох провідних державних експертів щойно завершила повне обстеження вашої дружини. Пані Марта абсолютно притомна, має ясний розум, високий рівень інтелекту та повну самокритичність. Жодних ознак психозу чи недієздатності немає й близько.

Ігор зблід. Його губи сіпнулися:

— Але... але як же її заяви? Її «марення»? Її мати була божевільною!

— Марення? — професор випростався, і в його очах спалахнув суворий професійний гнів. — Пані Марта детально, виважено й послідовно розповіла нам про тривалий психологічний тиск із вашого боку, про маніпуляції та спроби змусити її вживати пригнічуючі препарати. Окрім того, ми зафіксували вашу поведінку тут, у коридорі.

Професор передав один примірник висновку юристу Віктору, а другий розвернув перед обличчям Ігоря.

— Офіційний висновок державної комісії: пані Марта повністю дієздатна. Окрім цього, ми направляємо окрему ухвалу до прокуратури та Міністерства охорони здоров'я щодо фальсифікації медичних документів тією приватною клінікою, довідку якої ви надали суду. Це чиста кримінальна стаття, пане Романовський.

Слова лікаря впали, мов важкий обух.

Ігор відсахнувся. Колір остаточно зник із його обличчя, залишивши лише сіру, панічну блідість. Всі його фальшиві схеми, роками будувана брехня про «хвору дружину» та плани забрати спадщину розсипалися на порох за кілька хвилин.

— Це... це якась помилка! Ви не маєте права! — задеренчав голос Ігоря, але його власні адвокати вже перезирнулися й зробили крок назад, явно намагаючись дистанціюватися від клієнта, якому тепер загрожувала реальна в'язниця.

Ян повільно підійшов до Ігоря впритул. Його висока статура повністю закрила собою простір, а прадавня сила Межі на мить стиснула повітря навколо так, що Ігор ледь не поперхнувся власним подихом.

(Дивись на мене, нікчемо. Твій земний суд програно. А твій справжній вирок тільки починається.)

— Позов про опіку розбито, — низьким, оксамитовим голосом промовив Ян, і його срібні очі сяяли загрозливим холодом. — А наш позов про розлучення, шахрайство та психологічне знущання вже на столі у судді. Забирайся геть, Романовський. Поки тебе не вивели звідси в кайданках.

Ігор перевів дикий, сповнений тваринного жаху погляд із Яна на Марту. Вона стояла поруч із Яном — спокійна, незламна, горда спадкоємиця свого роду, яка більше ніколи не дозволить йому взяти над собою гору.

Зрозумівши, що він втратив усе — вплив, гроші, майно й свою уявну владу, — Ігор спіткнувся, спотворене від злості й паніки обличчя різко розвернув і практично вибіг із коридору інституту.

Марта важко, але з невимовним полегшенням видихнула.

Ян м'яко опустив долоню їй на потилицю й пригорнув її чоло до своїх грудей, ховаючи її від залишків цього бруду.

— Перша розплата відбулася, моя фіалко, — прошепотів він у її волосся. — Ти вільна.