Розділ 24

Тишу сніданку порушив різкий дзвінок мобільного телефону.

Марта подивилася на екран. Номер був міським, незнайомим. Вона підняла слухавку, зловивши на собі уважний, підозрілий погляд Альбіни Петрівни.

— Марто Романовська? — пролунав сухий жіночий голос. — Це з міської лікарні. Ваші аналізи готові, можете під'їхати й забрати результати сьогодні до третьої.

— Добре, я буду, — коротко відповіла вона й поклала телефон на стіл.

У дверях їдальні саме з'явився Ігор. Він помітно накульгував після вчорашньої «зустрічі» з Вороном і виглядав ще більш похмурим, ніж зазвичай. Важко дихаючи, він сперся на одвірок.

— У місто зібралася? — хрипко запитав він. — Зайдеш в аптеку. У мене закінчуються інгалятори від астми, а після вчорашнього пилу в тому клятому підвалі дихати взагалі нічим. Рецепт — на тумбочці в коридорі.

Марта не стала сперечатися. Лише мовчки кивнула, не дивлячись на нього.

Її абсолютно не обходили його проблеми з диханням, але ця поїздка до міста була їй життєво необхідна. Лікарня та аптека стали ідеальним прикриттям.

(Нехай думає, що ти йдеш виконувати його доручення. Невігластво — їхній єдиний захист. Але він їм не допоможе.)

Справжньою метою Марти була міська бібліотека з нормальним доступом до інтернету і, якщо пощастить, місцевий архів.

Вона розуміла: те, що знала досі, було лише уламками дитячих спогадів, сільськими плітками та казками про скарби. Цього було катастрофічно мало.

Їй потрібні були факти. Карти. Старі кадастрові реєстри.

Їй потрібно було знати все про три маєтки: свій колишній дім Краєвських, дім Романовських, де вона зараз перебувала, і руїни Фіалковських.

Як саме їхні землі межували століття тому? Хто і коли проклав ту підземну артерію, що з'єднала їхні родини? І головне — що сталося триста років тому?

Вона зібралася неймовірно швидко. Одягнула теплу куртку, цього разу ретельно затягнувши шнурки на важких черевиках, сховала до кишені рецепт Ігоря й мовчки вийшла з дому, не попрощавшись.

Морозне повітря приємно обпекло обличчя. Марта швидким кроком дійшла до зупинки на трасі.

Старий міжміський автобус, на диво, прибув абсолютно вчасно, ніби сам простір сьогодні сприяв її планам.

Вона сіла біля вікна. За склом монотонно миготіли засніжені поля й голі дерева.

(Шукай. Відкривай таємниці, які вони намагалися стерти. Я буду поруч.)

Марта дивилася на цей безкрайній білий пейзаж, але її думки були далеко звідси. Глибоко під землею. У темряві, де горіли вічні смолоскипи й ховалися відповіді, які вона сьогодні мала намір знайти.

Принаймні частину з них.