Розділ 6

Після вечері настав час звичного ритуалу. Марта заварила чай. Він простояв на кухонному столі хвилин двадцять, повільно віддаючи своє тепло прохолодному повітрю будинку. Марта взагалі не хотіла їсти, всередині неї замість голоду розросталася якась темна, густа порожнеча. Вона сиділа скраю столу, обхопивши долонями свою чашку з м'ятним чаєм — її єдину втіху перед сном. Напій уже був ледь теплим, майже прохолодним. Вона наливала його одночасно з чаєм для свекрухи, з одного чайника.

Альбіна Петрівна сиділа навпроти. Вона якраз відкрила рота, розтягуючи тонкі губи, щоб вимовити чергову отруйну, колючу фразу — Марта навіть не вслухалася в зміст, бо її увага була прикута до іншого.

Порцелянова чашка свекрухи, що стояла на самому краю столу, раптом хитнулася. Ніхто не бив по столу, ніхто не тягнувся за цукром. Вона просто перекинулася, ніби її штовхнули невидимі пальці.

Світло-коричнева рідина хлюпнула просто на зап'ясток і кисть Альбіни Петрівни.

Тієї ж секунди тишу будинку розірвав нелюдський, пронизливий вереск. Свекруха підскочила, перекинувши стілець, і схопилася за руку.

Шкіра на її зап'ястку на очах ставала багряно-червоною, покриваючись білими, жахливими пухирями. Плоть буквально варилася, відшаровуючись від нестерпної температури, ніби на неї вилили не чай, а розпечене олово чи крутий, щойно знятий з вогню окріп. Запахло паленою плоттю.

Марта сиділа непорушно, не в змозі вимовити ні слова. Її пальці все ще стискали власну чашку.

Вона була холодною. Чай давно охолов.

Вона налила їх одночасно.

Ця рідина фізично не могла завдати жодної шкоди, але Альбіна Петрівна кричала так, ніби з неї живцем здирали шкіру.

— Мамо! — Ігор кулею влетів на кухню, його очі розширилися від жаху при вигляді понівеченої руки матері. Він кинувся до неї, метушачись, не знаючи, за що схопитися.

— Марто! — заревів він, обертаючись до дружини з перекошеним від люті обличчям. — Допоможи! У мами величезний опік! Ти що, живий кип'яток їй налила, чи що?! Марто, не сиди, зроби що-небудь!

Але Марта продовжувала сидіти.

Вона повільно опустила погляд на калюжу на столі.

З неї підіймався густий, неприродний пар, якого там просто не могло бути…

Лікар приїхав за годину. Увесь цей час знизу лунали метушня, стогони Альбіни Петрівни та роздратовані вигуки Ігоря.

Коли сивий, втомлений фельдшер оглянув зап'ясток, він здивовано почухав лисину.

— Якої температури був чай? — запитав він, обережно накладаючи стерильну пов'язку на багряні пухирі.

— Звичайної! Я ж кажу вам, він уже хвилин двадцять стояв на столі! — зривався на крик Ігор.

— Від звичайного чаю, чоловіче, не буває таких глибоких опіків, — похитав головою лікар. — Це виглядає так, ніби на шкіру вилили киплячу смолу або крутий окріп просто з вогню. Дивина якась...

Свекруха продовжувала жалібно бідкатися, а Марта, скориставшись загальним хаосом, нарешті непомітно вислизнула з кухні й піднялася до своєї кімнати.