Розділ 5

Кінь стояв спокійно, лише зрідка прядучи вухами. У його поставі не було ані краплі тваринної паніки після обвалу. Марта, хитаючись на ватних ногах, зробила крок до нього. Чоловіки за її спиною різко замовкли, чекаючи, що неконтрольований, дикий звір зараз кинеться на неї або відкусить їй руку.

Але Марта простягла тремтячі пальці вперед.

Вона поклала долоню на його гарячу, шовковисту морду. Кінь миттєво завмер, дозволяючи їй цей дотик. Марта заглянула в його великі, глибокі очі — чорніші за саму ніч.

— Дякую... — ледь чутно, самими губами прошепотіла вона, відчуваючи, як по щоці скочується самотня сльоза.

Вороний тихо, заспокійливо фіркнув, обдавши її шкіру гарячим подихом. Він нахилив масивну голову і легко, майже граючись, штовхнув її долоню м'якими губами. Це був жест абсолютної довіри й якогось таємного союзу, зрозумілого лише їм двом.

Відірвавши погляд від коня, Марта мовчки розвернулася до виходу.

Вона проходила повз чоловіка та свекруху, навіть не глянувши в їхній бік. Її обличчя було блідим, мов смерть, а риси загострилися так, ніби вона справді щойно поцілувала кістляву в самісінькі губи й дивом повернулася назад.

Ігор щось крикнув їй услід, спробував схопити за лікоть, але вона пройшла повз нього, наче примара.

Холодний ранковий мороз знову вдарив в обличчя, коли Марта вийшла зі стайні у двір, несучи в собі нове, жахливе і водночас п'янке усвідомлення: вона ледь не померла.

Крижаний вітер безжально шмагав по обличчю, поки Марта розвішувала на подвір'ї мокру білизну. Її руки почервоніли, змерзли до кісток, шкіра вкрилася дрібними тріщинами, але всередині неї відбувалося щось дивне. Замість звичного відчаю вона відчувала пульсацію — якусь темну, спокійну енергію, що залишилася після погляду вороного коня.

Позаду пролунав хрускіт снігу. Підійшов Ігор.

— Марто, що насправді трапилося в конюшні? — його голос був різким, з нотками підозри, але без краплі турботи про неї.

Вона не обернулася. Звичним, механічним рухом прикріпила простирадло до мотузки.

— Я перечепилася. Впала. А потім обвалилася балка.

Брехня злетіла з губ напрочуд легко. Ігор хмикнув, приймаючи цю зручну, просту версію.

— Завтра приїде мій двоюрідний брат, Михайло, — сухо кинув він, дивлячись кудись у бік саду. — Приготуй вечерю. Він приїде подивитися і, можливо, купити кількох коней.

— Добре, — так само безбарвно відповіла Марта.

Вона залишила кошик і рушила до будинку, розтираючи закляклі, почервонілі пальці. Від однієї згадки про Михайла її пересмикнуло. Вона ненавиділа, коли він приїжджав.

Дивний. Слизький. Глибоко неприємний чоловік.

Михайло завжди дивився на неї якимось липким, оцінюючим поглядом, від якого хотілося негайно змити з себе бруд. Кілька разів, коли Ігоря не було поруч, він затискав її в коридорі, нахилявся надто близько і шепотів про те, як вона йому подобається... і що, можливо, вони могли б...

Фу.

Млосна хвиля огиди підкотила до горла.

Зайшовши в тепло кухні, Марта одразу взялася до роботи. Звично і швидко підготувала велику гуску, нафарширувала її яблуками, нарізала овочі, замісила тісто для ще кількох страв.

Свекруха весь цей час сиділа за кухонним столом. Альбіна Петрівна не зронила ні слова. Вона мовчки, з холодною уважністю спостерігала за кожним рухом невістки, повільно перегортаючи сторінки своєї книги.

Її мовчання було важким, неприємним.

Марта поставила гуску в духовку, виставила потрібну температуру і таймер на двадцять хвилин, щоб м'ясо почало повільно пектися, поки вона швидко перевдягнеться.

Але коли вона повернулася на кухню, в ніс ударив їдкий запах гару.

Кімната була заповнена густим, сизим димом. Марта кинулася до плити, закашлюючись. Вона різко відчинила дверцята духовки — звідти вирвалася хмара чорного чаду.

Гуска перетворилася на обвуглений, чорний шматок вугілля.

Марта перевела погляд на ручку регулятора.

Вона була викручена на максимум.

Жінка відсахнулася, важко дихаючи. Вона точно пам'ятала, що виставила слабкий вогонь. Вона не могла помилитися.

Озирнувшись, Марта зрозуміла, що на кухні нікого немає. Альбіна Петрівна зникла так само безшумно, як і сиділа.

Єдиним слідом її присутності була залишена на столі книга.

Усе стало кричущо зрозуміло.

Свекруха спеціально викрутила вогонь на максимум, щойно Марта вийшла. Вона навмисно зіпсувала вечерю, щоб завтра перед гостем та Ігорем влаштувати чергове публічне приниження.

Показати, яка Марта нікчемна господиня.

Марта дивилася на чорну гуску, на залишену книгу, і замість звичних сліз безсилля відчула щось нове.

Темна, льодяна лють, схожа на ту прохолоду, що зустріла її вночі у власному ліжку, почала розповзатися венами.

Щоб вам усім... — глухо подумала вона, стискаючи почервонілі від морозу кулаки.

Вечерю вона таки встигла врятувати. Друга гуска, підготована поспіхом і в цілковитому, льодяному спокої, зайняла своє місце на столі. Вечір минув у звичній гнітючій атмосфері, де брязкіт виделок здавався гучнішим за будь-які розмови.