Розділ 20. Нічний бедлам

– Та скільки ж їх…

Користуючись секундою перепочинку, Кіран повільно провів долонею по спітнілому чолі. Допомогло мало. Руки по лікті були забруднені темною кров'ю упирів із домішкою плям від недавнього обіду гуля. Не терпілося огидному кривоногому стерву отримати десерт. На жаль, Кіран виявився обурливо нелюб’язною закускою і замість великодушно підставленої голови надав клинок. Не апетитний, але проблему з голодним черевом вирішив за так.

– Пам'ятаєш настільну книгу Горика? – гидливим стусаном відштовхуючи від себе залишки ирки, уточнив Най.

Невелика темна тварюка встигла зіщулитися на зачарованому мечі й від удару об землю зовсім розсипалася порохом. На превеликий і остаточно посмертний жаль немертвого, лякатися його підвивання, плачу й блиску великих як миски очей на чорній морді демон не став.

– Пам'ятаю, – обережно відповів Кіран.

Ще б йому було не пам'ятати величезний том природознавства, в якому були зібрані всі види немертвих у всіх світів. Цей славетний томик все своє свідоме життя пролежав на краю столу Горика, часом погрожуючи забезпечити важку черепно-мозкову особливо безглуздим студентам. Як не складно було здогадатися, невгамовній трійці ця загроза прилітала щотижня. Декілька разів навіть за те, що безсоромні в’язні науки поглумилися безпосередньо над томиком, використавши його як підставку, щоб зняти з краю портрета чиїсь панталони. Або навпаки, закріпити їх там. Тут свідчення винуватців богохульства розходилися залежно від чесності та кмітливості.

– Ось сьогодні тобі належить ознайомитися з половиною його наповнення на власні очі…

Скривившись, Найстіель випростався, кинувши швидкий погляд назад. На якій стадії знаходився ритуал сказати було складно, та й він не був особливим у цьому фахівцем. Це Анна любила пропадати у лабораторіях, вивчаючи хитрощі захисних чарів. Якийсь час його це навіть бавило та надало величезну масу тем для жартів. Так, був час, коли він ще міг жартувати з нею.

– Най!

На якусь мить відволікшись, демон стрепенувся, але надто пізно. Підозріло шумне дерево, про яке демон не забував, ніби відчуло, що Най безглуздо відволікся. Відчуло і миттю скористалося цим.

Від самої товстої гілки миттю відокремилася темна тінь у залишках рваного ганчір'я. Наскільки б швидким не був демон, а тварюка виявилася швидшою, зістрибнувши на його спину. Неймовірно довгі тонкі руки й ноги, що ще не втратили людських обрисів, з небувалою силою обвилися коло тіла демона, стискаючи того в потужній хватці обпліта.

Видихнувши лайку, Най різко відкинувся назад, падаючи. Досить масивний, він розраховував придушити тварюку, але та встигла в останню мить спритно перехопити його так, що демон сам непогано забив собі памороки.

– Прокляття, Най! – вилаявся Кіран, спробувавши полоснути немертвого клинком, але той зі зміїною спритністю ухилився та рвонувся до шиї чоловіка.

Рикнувши, демон в останню мить встиг перехопити вискалену пащу з маленькими глибоко посадженими очима і сплюснутим носом. Жадібно ляснувши зубами, так само напрочуд спритно ухилившись від удару меча Кірана тварюка з моторошною силою подалася вперед, до шиї демона.

– Кір-р-ран! – насилу утримуючи пащу тварюки якомога далі від себе, прогарчав демон.

– Зар-р-р... Ах ти собака! – вилаявшись, химера ледве встиг розвернутися та швидко різонути мечем гуля.

Скориставшись тим, що чоловік раптом втратив пильність, тварюка спробувала було стрибнути йому на спину, але не встигла.

Загарчав ще голосніше, Най що було сили врізав обпліту коліном. Гострі зуби ображено клацнули майже біля носа демона. Хватка на мить ослабла, але лише для того, щоб наступної секунди стиснутися так, що у демона небезпечно захрумтіли ребра.

На якусь частку секунди навіть здалося, що це все. Ось так безславно і закінчиться його життя, а те, що не доїдять якийсь горе-некромант, підніме заради забави. І він навіть підозрював, який саме…

Знову рвонувшись уперед, долаючи опір рук демона, обпліт широко розкрив зубасту пащу, але зімкнути її так і не встиг.

На загривку нежиті раптом стиснулися несподівано сильні жіночі долоні.

– Ні, цього чоловіка гризти маю право тільки я! – Трохи хрипко і до біса роздратовано гаркнула Анна, ривком змушуючи тварюку відсторонитися від придушеного демона.

Повністю відірвати його від вечері не вдалося, але цього вистачило, щоб меч Кірана завершив справу. Короткий свист сталі й туша обпліта впала на демона, залишивши голову в руках некромантки.

Скривившись, жінка відкинула її геть.

– У такі моменти я ненавиджу свою роботу… – пробурмотіла вона, нахилившись, щоб допомогти демонові скинути залишки рук, котрі відразу почали висихати.

– У такі моменти я згадую, чому покликав тебе заміж, – гидливо відштовхнувши тлінні останки, хрипко кинув Найстіель.

– Щоб було кому витягати твій зад з біди? – криво усміхнулася вона, машинально подавши йому руку, допомагаючи підвестися.

– А чим не привід? – так само звично прийнявши її допомогу, чоловік підвівся з місця, кинувши швидкий погляд поверх її плеча, до інших некромантів.

Поки Кой діловито збирала кристали, Горимир кинувся в атаку на зарості глоду. Зарості вразилися, затремтіли й жваво кинулися врозтіч. Точніше, кинулися спритні як дворові кішки імпи. Вечеря стала надто небезпечною.

– Горимир, негайно повернися! Нам потрібно вибиратись. Невідомо, скільки й чого встигло прорватися до міста, – грізно гукнула його Дажена.

На ній ритуал позначився найбільш помітно. Зблідла і дивно змарніла, вона раз у раз вперто скидала голову, але обдурити цим нікого не могла. Дажена була вмілим і досвідченим магом, але резерв у неї залишався невеликим.

– Тьху, ніяких веселощів, – з досадою сплюнув Горимир, але все ж таки повернувся.

Від центру цвинтаря до виходу треба було ще дістатись і веселощі ще можна було знайти. І якщо Горимир на це сподівався, то решта із задоволенням уникнула б того щастя.