Розділ 19. Ніч немертвих

Від потужного вибуху здригнулася земля. Зашелестіли мертві гілки дерев, загрюкали двері. І маги, і ті, хто не мав дару зовсім відчули його. Ось тільки правильно витлумачити й замкнути міцніше двері, причаїтися і почати молитися здогадалися вже далеко не всі.

Злякано перемовляючись, люди висипали надвір, намагаючись розглядіти щось у темряві. У темряві, яка вп'ялася у легку закуску поглядами, що горіли порожнечею та вічним голодом.

Вибух застав Барс на половині заклинання. З хороших некромантів у місті була тільки вона, Горимир, Дажена та Кой. Міг допомогти Кіран і не варто було відкидати сил Найстіеля. Цього було дуже мало для зачистки, але спочатку варто було відновити контур.

Зайнята плетінням трійки вогняних шпаків-посланців, Барс на секунду відсторонила весь світ й просто пропустила появу Коріуса. Тряхнувши плащ, струшуючи жаркі іскорки, схожі на залишки розбитого заклинання купола бального залу, дракон похмуро озирнувся.

Взагалі-то, він мав намір задати перцю своїй підлеглій, але тут під руку підвернувся король. До великого невдоволення останнього. Несподівано навіть для дракона, з'явившись вчасно, він терпляче вислухав потік лайливих обурень монарха, після чого підкреслено люб'язно посміхнувся. Не змінюючи цій посмішці, він так само ввічливо повідомив, що у випадку, якщо Його величність щось не влаштовує, він може усунути некромантів від роботи.

Тієї ж секунди у вікно бального залу врізалася крилата тварюка. Пронизливо крикнувши, вона сердито хльоснула довгим хвостом по склу, задаючи новий тон святу. Спочатку у залі запанувала здивована тиша, котра миттю вибухнула криками. Строкатий натовп гостей єдиним потоком ринув до широких сходів, щоб сховатися в коридорах.

– Ну що ти, Коріусе. Його величність вище дрібних чвар і буде тільки «за» активне використання некромантії з наступним повним врахуванням наших заслуг, так? – безсовісно посміхнувшись, Барс кинула на короля швидкий погляд.

Обличчя того на мить роздратовано перекосила гримаса гніву, але несподівано для некромантки він все ж таки зміг узяти себе в руки. Заклавши руки за спину, король підняв голову.

– Добре…

– Слово даєте? – як би, між іншим вклинився Кіран.

Хай би що там було, а залізо варто було кувати поки воно було гарячим. А то знав він таких поступливих. Поки якась тварюка намагається надкусити його – все до останнього готовий віддати. А варто лише врятувати, як усі. Закінчується любов і в'януть чорнобривці. Ще й обурено волають на цілком розумну вимогу віддати обіцяне.

– Даю, – майже виплюнув монарх з огидою.

Ось тільки у відповідь йому лише зворушливо посміхнулися.

– Гарний хлопчик, – похвалив Кіран і озирнувся на сестру.

Анна якраз щось швидко пояснювала драконові. Судячи з незадоволеного обличчя Коріуса, слова підлеглої йому не подобалися, але вибирати не доводилося. Саме тому наприкінці він лише тяжко зітхнув і повільно кивнув, відпускаючи некромантку.

Час не терпів і жінка одразу пірнула в коридор. Треба було якнайшвидше спуститися. Захист, нехай і пробитий драконом, сяк-так тримався і не варто було його ще більше тріпати.

– Який план?

Швидко нагнавши сестру, Кіран безцеремонно притягнув її до себе за талію, схоплюючись на підвіконня. Бігти сходами – убити ще з десяток дорогоцінних хвилин.

– Ми з Кой, Даженою та Горимиром відновимо захист, а ви з Наєм маєте не дати немертвим зжерти нас, – охоче розповіла Анна, не заперечуючи, коли брат підхопив її на руки й, згустивши повітря, легко злевітував униз.

На щастя, це простеньке чаклунство входило у ряд побутових.

Зістрибнувши на землю, Анна відкинула у бік плащ та швидко попрямувала якомога далі від замку, щоб його захист не фонував при створенні телепорту. Тихий осінній сад, що й без того зустрів їх сьогодні не дуже ласкаво, наповнився шепітком шерехів. Не тільки немертві котрі облаштувалися на цвинтарі становили загрозу. Куди більшу небезпечною була мертва енергетика цього шуму, віддалених шепітків. Некроманти могли їх заглушити й усунути, тоді як інших людей вони пригнічували, а тих, хто був слабшим духом, могли зовсім звести з розуму.

Швидко крокуючи стежкою, чуючи легкі кроки брата за спиною, Барс на мить відволіклася. Буквально на мить, але цього вистачило, щоб на стежці зненацька з'явилася темна постать. Її тінь накрила Анну, що машинально підняла руки. На пальцях уже встигло з'явитися червоне сяйво бойового закляття, яке тут же згасло, коли в темряві раптом яскраво блиснули знайомі зелені очі.

– Прокляття, Най!.. Ти здав марракша Коріусу?

Стрепенувшись, крадькома переводячи подих, буркотливо кинула Барс.

– До їхнього взаємного задоволення, – ледь помітно посміхнувшись, відповів чоловік, без особливих зусиль встигаючи за швидким кроком некромантки. – Ти чиниш безглуздо.

Так, Кіран вже зв'язався із братом ментально. Цей канал не міг перебити захист, навіть тканина міжсвіту не була істотною для нього перешкодою. Колись такий канал поєднував усіх трьох, але після його зради, як вважала тоді Анна, Барс наглухо закрила його.

План, у якому його дружина знову лізла в пекло, демону не подобався зовсім. Навіть не тому, що вона ризикувала, а тому, що ризикувала досить безглуздо.

Втім, сама Анна так не вважала. Непевно знизавши плечима, вона все ж таки зупинилася біля фонтану, який вінчала чарівна рибка з чомусь дуже людськими очима.

– А ти права на обурення ще не отримав, – відрізала вона, перш ніж підняти руки, щоб покликати телепорт, але її зап'ястя раптом перехопили, привертаючи увагу.

Смарагдова зелень очей раптом потемніла, у ній розцвіли червоні сполохи роздратування.

– Я багато в чому винен, Анно. Але якби свого часу ти дала мені право голосу, нічого цього не було б. Я перепросив і більше терпіти приниження не маю наміру. Хочеш, щоб я допоміг? Попроси. Я не дворовий песик, щоб смикати мене за повідець, – схилившись до неї, тихо, але дуже чітко промовив він, дивлячись у вічі дружини.