Розділ 17. Половинчастий щасливчик

Клятий демон, щоб його упирі драли!

Лють кипіла в душі, виривалася утробним глухим виттям. Не маючи сили вгамуватися, Шаїнар в сказі вдарив кулаками об стіну. Він мав припустити, що все скінчиться саме так. Йому завжди щастило наполовину.

Народжений третім сином жебрака, він був проклятий ще до народження. Їхній батько був марракшем і пік його мощі настав за кілька місяців до народження молодшого сина. Що саме тоді сталося, Шаїнар не знав, але до моменту народження ні батька, ні старшого брата в нього вже не було.

Своє дитинство Шаїнар пам'ятав невиразно. Вічний голод, брак грошей, а насамкінець і втрата даху над головою. Другий брат допомагав матері як міг, але і він був марракшем. Він намагався триматись і давити свою природу. Не використав силу переконання, ніби й справді вірив, що йому вдасться стати простим демоном.

Але природа була сильнішою.

Пік його мощі настав, коли Шаїнару було тринадцять. Тоді йому вперше у житті пощастило. На голову його нещасної родини впала багата спадщина від родича матері. І все, здавалося, почало в його житті налаштовуватись, але ні. Радість обірвалася так само різко та несподівано, як і почалася.

Брат зірвався непомітно та тихо, як жив. Просто раптом уранці до сніданку спустився не він, а тварюка в чорних лахміттях. Мати боронилася. Оборонялася відчайдушно, але не змогла вистояти й тоді зброю довелося взяти Шаїнару.

У тринадцять років він залишився багатим та живим сиротою. Половинчасте везіння юного марракша. У день похорону воно знову себе проявив. До юного сирітки зазирнув дивний гість.

Він не питав дозволу увійти, не співчував. Він прийшов для справи, запропонувати юному марракшу угоду. Вірне служіння в обмін на спосіб, який допоможе йому не зірватися на піку своєї сили. Допоможе зберегти розум.

І Шаїнар думав недовго. Це був єдиний шанс переломити злий рок. Він пішов у служіння до нього, Першого демона. Багато років він виконував його укази, поки одного разу не зрозумів, що мощі марракша стає дедалі більше. Скільки б він не зачаровував, скільки б сил не витрачав, вони не спадали й одного разу з дзеркала на нього глянула тварюка в чорних лахміттях.

– Будь ти проклятий! – Видихнув він, спершись розбитими руками об грубу кладку будиночка, в якому сховався.

Все йшло просто чудово. Перший демон був задоволений ним та його витривалістю. Тоді, як інші марракші у його віці вже зривалися, Шаїнар продовжував служити. Саме тому це завдання мало стати останнім. Перший дав слово, що в разі успіху він позбавить Шаїнара від божевілля, що насувалося на нього разом з силою, що зростала.

Прикривши очі, демон притулився до холодного каменю лобом, що палав. Його прокляте половинчасте везіння. Порятунок був такий близький і такий необхідний. Він відчував, що розум підточує шепіт сили марракша. Він застиг за пів кроку від піка й на волосинці від порятунку. Ось тільки волосинка виявилася тонкою струною, порвати яку він так і не зміг.

Клятий сант Танар! В останній момент він просто перекреслив всю їхню роботу, просто зрадив його, зрадив Володаря!

Першою думкою Шаїнара було негайно повідомити про це Першому, але майже одразу ж він її відмів. Порятунок йому обіцяли за розв’язання проблеми принцеси, а не банальну вірність.

З силою стиснувши руки, Шаїнар знову глухо вилаявся.

У нього залишалося замало часу і забагато люті. Тієї самої, що кипіла в душі, фарбувала багряними відблисками ясний бірюзовий погляд, потворно кривила губи. Тієї самої, що давала йому готовність на все. Вбити будь-кого, зрадити, підбити на моторошні речі, аби тільки врятувати себе.

– Якщо ти не зміг знищити свою дружину, це зроблю я. І її, і тебе.

Повільно випроставшись, Шаїнар скинув голову. Треба було остудити голову та діяти. Він відчував нестримне божевілля марракша, яке спонукало до негайних дій. Добре, що ще два козирі в нього в запасі були. Король та ельфійка. Звичайно, можна було наказати королю направити сили саме на паршиву некромантку, але так ризикувати Шаїнар не хотів.

Це Найстіель міг кидати виклик гільдії вартових, це він наважувався вимагати у Першого щось за свої послуги. Вимагати, гордо скинувши голову, карбуючи кожен склад так, ніби мав на це право. О, Шаїнар не сумнівався, що цей білокосий паскудник міг вистояти в протистоянні з гільдією і підмога Першого йому не знадобилася б і від цього горло Шаїнара стискали спазми, що перетворюють хрипкий стогін на зовсім нелюдське люте виття.

Він чудово пам'ятав, як уперше побачив його. Відразу після того, як кронпринц пережив чергову сутичку з найманцями батька до нього з'явився Перший у супроводі свого вірного пса. Танар одразу ж зрозумів, хто до нього завітав, але навіть бровою не повів, тримаючись, як рівний. І Перший, могутній і всесильний, Перший не покарав його за це. Ні, він лише посміхався, дозволяючи цьому цуценяті висувати умови, сперечатися та вимагати. Дозволяв робити все те, за що будь-який інший уже втратив би голову.

– Проклятий виродок!

Лють знову засліпила і Шаінар в сказі збив єдиний уцілілий стілець. Від гніву та отруйної жовчної заздрості темніло в очах.

Так, це сант Танар міг вимагати та кидати виклик усьому світу. Була в цьому виродку якась сила. Та, якої не було в ньому, у половинчастому щасливчику. Але зараз у темній спотвореній душі марракша проростала інша міць. Лють, щедро присмачена страхом смерті та лютою заздрістю, вона наповнювала тіло Шаїнара, заточувала розум.

Він мав лише один шанс на порятунок своєї шкури та якщо заради цього йому доведеться зубами рвати горло химері він зробить це. Зробить усе, що завгодно, щоб знищити її та помститися Найстіелю. Проклятому гордовитому бастардові, котрий уявив себе володарем світу.

Анна чудово знала, що її заманюють у пастку. Ба більше того, вона сама підставлялася, сунула в неї голову із завзятістю рідкісного ідіота. Якоїсь миті вона навіть злякалася, що надто безцільно вештається по академії в пошуках Лу-Тін і це напевно викликало у марракша підозру, але виправитися не встигла.