Розділ 9. Грань

Це відчули усі. Усі, хто був хоч на краплю сприйнятливий до магії. Ті ж, хто сприймали її течію не так гостро відчули тільки легке тремтіння. Наче гаряча хвиля повітря на мить торкнулася шкіри, змушуючи здригнутися. Дивний і незвичний дотик, але не такий вже й тривожний, щоб звертати на нього увагу.

Набагато гірше довелося тим, хто дихав магією, був пронизаний її струмами, котрі давали їм життя.

Відчуття жару накотило раптово, вириваючи Барс зі сну, підкидаючи над ліжком так, ніби підсмажили п'яти.

Судомно вдихнувши, Анна притиснула долоню до грудей, лише за якусь хвилю жар, почав повільно відступати. Несподівана і потужна хвиля сили стихії вогню виникла звідки. Це не було природним коливанням магічного фону. Скоріше потужний викид неймовірної сили, що виникла з порожнечі й туди ж схлинула.

Деякий час вона розгублено дивилася в порожнечу. Здавалося, хвиля жару з'явилася десь у глибині її душі, розцвітаючи вогняною квіткою, охопила всю її, перш ніж зійти нанівець. За цією хвилею прийшла порожнеча. Така приголомшлива і дзвінка, що жінка мимоволі здригнулася, обхопивши себе руками. Якою б не була природа цього дивного викиду, він добряче вразив некромантку. Занадто потужний, надто несподіваний…

– Невже всі ці казки про спадкоємицю стихії – правда, – ледь чутно прошепотіла вона в порожнечу і прикрила очі.

Мирна тиша ночі вже не здавалася такою затишною. З кутів, перешіптуючись, гудячи стривоженим вуликом, потяглася щупальцями пітьма. Вона погрозливо, напружено шелестіла про небезпеку, котра насувалася.

Натягнувши на плечі ковдру, жінка ткнулася чолом у коліна, напружено вслухаючись у луну спалаху. Насправді, пов'язати її зі старою легендою було досить складно. Це міг бути й потужний артефакт, і складний ритуал, і сотня інших джерел, але Барс з досадою зрозуміла, що покійний Горик заразив її своєю переконаністю. Невже він все ж таки мав рацію і Принцеса полум'я, що поклала життя в останній сутичці з породженнями темного боку світу повертається? Лунало як дурня. Легенда була настільки стародавньою, що її сприймали швидше як казку і це напружувало. Чим казковіше передбачення, тим більше неприємностей варто від нього чекати.

Розуміючи, що вже не може заснути, вона пересмикнула плечима і різко піднялася з місця, щоб підійти до вікна. Спіймати сон, що розтанув у нічній безмовності, все одно вже не вдасться, а тривогу можна спробувати заглушити ковтком свіжого повітря. Піднявшись навшпиньки, Барс повернула клямку, щоб потягнути на себе стулки та відразу зіщулитися. Повітря виявилося не просто свіжим, практично крижаним, воно увірвалося в кімнату з осіннім ароматом опалого листя і дощу, що нещодавно пройшов. Його волога осіла дрібним розсипом крапель на обличчі жінки, остуджуючи гарячу шкіру.

Що б не відбувалося там у світі, це щось загрожувало відбитися на всіх. І це серйозно непокоїло. Ректор академії Ліванор Арій сент Віро, один із небагатьох свідків тих давніх днів небагато говорив про те, що бачив, але про Принцесу відгукувався з повагою і навіть деякою тугою.

«Занадто часто ті, хто вмирають героями заслуговують на життя більше тих, хто героями живуть.» – часом казав Арій.

Згадуючи це, Анна опустила голову. Мабуть, це мало заспокоїти її, але Барс не поспішала розслаблятися. Якщо це справді її сила, то чому ж комусь так не хочеться, щоб Принцеса воскресала? І чому прибрали Горика? Викладач некромантії з не дуже прогресивного світу точно не міг жити в ті часи, коли жила принцеса, не міг бути її послідовником. Що такого він дізнався і чим міг бути небезпечним?

Скривившись, жінка з силою потерла обличчя долонями. Все ставало все більш заплутаним.

Зім'яті стебла болиголова тихо хрумтіли під чоботями некромантки. Тут сухі трубчасті пагони були зім'яті й змішані з колючим листям ще соковитого будяка.

Журячись на несподівано яскравому сонці, Анна потопталася на місці між двома старими пагорбами. Над одним ще височів кам'яний надгробок з напівстертим написом. Друге давно впало на горбок і за роки його майже повністю замело ґрунтом і прілим листям зі старої груші.

– Відверто паршиве місце, щоб померти, – прискіпливо роззирнувшись, скривилася Анна.

Місце смерті Горика було обурливо банальним та відверто дурним. Так, у цій частині цвинтаря ще височіли незаймані зарості сухостою болиголова і будяка. Для простої людини цього було достатньо, щоб проморгати навіть упиря в сутінках. Але не для некромантів. Земля тут була спокійною, жодної лежанки немертвих чи воскреслого мерця. Значить, немертві мали з'явитися не тут. Горик мав відчути її. Не міг не відчути. Не міг старий лис настільки втратити чуття.

Жінка повільно повела плечем та опустилася на надгробок, що впав і прикрила очі, відхиливши голову назад. Потрібно було зосередитись на течії магії. Вловити відлуння заклинання, залишковий імпульс.

Адже він мав бути. Хтось напевно застосував заклинання, в капкан котрого і потрапив Горик.

Принаймні Анна була в цьому впевнена, коли йшла сюди, коли сідала та зосереджувалася.

І…

– І як?

Вкрадливий шепіт біля вуха змусив жінку смикнутися від несподіванки й миттю вихопити з повітря клинок.

– Кіран, матері твоїй ласка! – люто прошипіла Барс, ледве встигнувши зупинити вістря ножа за кілька сантиметрів від шиї поганця.

– О, ти вбивчо рада мене бачити? – Зворушився Кіран, відводячи клинок від шиї кінчиками пальців. – Ну то й що, почула щось?

Похмуро змірявши життєрадісного брата поглядом, Барс тільки виразно скривилася і піднялася з надгробка.

– Ні чорта. Сюди Горика привело не заклинання, не зілля та не… Коротше, складається враження, що він прийшов сюди й просто дав себе вбити.

Кіран замислено потер підборіддя, закусив губу та поглянув на сестру.

– Ментальний вплив?

Припущення було логічним, розумним, але Анна лише повільно похитала головою.

– Старий скоріше сам подіяв би на кого завгодно. Якщо не ментально, то матеріально.