Розділ 3. Про наслідки висмикування демонів з ванної

Гуртожиток факультету у перші вихідні навчального року рідко буває спокійним. Барс чудово це розуміла і не розраховувала на те, що у ці три ночі їй вдасться відпочити. Свіжими були ще спогади про власні студентські роки, коли вони зносили дах факультету сім днів на тиждень, не обмежуючись вихідними.

Однак все виявилося зовсім не так, як передбачала Барс. За весь день їй так і не довелося покинути кімнати, всі сигнальні заклинання мовчали. Некромантка навіть запідозрила хитрозроблених учнів у зламі, але перевірка сигналів нічого не дала.

У гуртожитку було підозріло та обурливо тихо для вечора. Ні, студенти не вимерли й зустрічалися в коридорі, але були такими тихими та нечисленними, що ставало страшно.

Обшарпані стіни коридорів, пошарпаний одяг та зацьковані погляди. Ні, учнів ніхто не мучив, але більшість із них чудово розуміли, що після навчання на них чекає нелегке життя. Некроманти не у шані, а отже, навряд чи варто сподіватися на престижну роботу.

Розуміючи, що більше не може на це дивитися, Барс стрімким кроком попрямувала до деканату, де з ногами залізла на підвіконня. Звідси відкривався чудовий краєвид на верхівки старого парку, що розкинувся перед факультетом та вежу, над якою вився білий із золотим прапор менталістів.

Поєднання темної кладки вежі та золотого сяйва виглядало особливо красиво на тлі нічного неба, але водночас ця картина дратувала. Минув уже тиждень, а вона все ще не змогла ні на крок просунутися ні в розслідуванні, ні у відновленні доброго імені некромантів.

Після трьох невдалих спроб зловити для розмови Коріуса, четверта все ж таки виявилася вдалою, але результату це не принесло. Старий пройдисвіт зі скорботним виглядом повідомив, що біль втрати не повинна туманити її розум. Було проведено ретельне розслідування, за результатами якого виявилося, що Горику просто не пощастило опинитися не там, не в той час.

Некроманту на цвинтарі.

Приховати скепсис тоді Барс навіть не постаралася, але і Коріус не старався відігравати велике співчуття правдиво. Саме тому вже в наступній фразі він непрозоро порадив їй вгамувати свої таланти і не підіймати мул у воді, що тільки очистилася. За його словами, ситуація була не веселою, але однозначною.

– Звичайно, однозначною, як же…

Зітхнувши, жінка заплющила очі й потерла скроні. Потрібно було позбутися нав'язливого почуття досади й скласти план дій. Розпач та затяжна туга не допоможуть їй ніяк. Варто було взяти себе в руки й подумати.

Повільно вдихнувши свіже вечірнє повітря, жінка відхилила голову назад, намагаючись розслабитися, зосередитись на шумі вітру та відсторонити всі інші звуки.

Закон підлості криється в прострочених пиріжках за дві години до важливого заходу, вулканічних прищах на носі та сигналах, що раптово спрацьовують.

– Та щоб тобі луснути! – роздратовано вилаялась Барс і рвучко розвернулася, спускаючи ноги на підлогу.

Спрацювала сигналка на третьому поверсі в коридорі дівчат, що трохи дивувало. Анна боялася фортелів від хлопців. А якби залишилися в академії друзі-принци, взагалі на два дні переїхала б під двері їхньої кімнати. Ці двоє не втратили б шансу відколоти щось цікаве.

– Вуха надеру! – Злітаючи по сходах, кровожерно пообіцяла вона, не звернувши увагу на студента, котрий шарахнувся в бік.

Мабуть, злісний погляд викладачки був надто виразним.

«От і чудово, значить, дорогі дівчатка будуть швидше згортатися, щоб вони там не творили!» – похмуро подумала Барс.

Втім, уже незабаром ця думка якось непомітно відійшла на другий план. Вона була готова до того, що начарували щось, що не гасилося стінами академії, студентки четвертого або п'ятого курсу, але сигналка говорила протилежне.

– Та-а-ак…

Розуміючи, що жарти закінчилися, Барс зупинилася біля потрібних дверей, щоб наступної секунди відсахнутися і зашипіти. Що б не творили у кімнаті першокурсниці, це щось виявилося надто потужним навіть для неї. Від віяння чужої сили по шкірі пробігли мурашки, з губ зірвалася хмара пари.

У коридорі повіяло холодом. Магічний світильник над головою жінки затріщав, мигнув і згас, не витримуючи потоку темної енергії.

Будь-яка розсудлива людина негайно дала б деру, але Барс була викладачем, а ця професія не передбачає наявність здорового глузду. Не зволікаючи, жінка різко скинула руки. Короткий імпульс зламав замок, поки на кінчиках пальців вільної руки засвітилися іскри атакувального заклинання.

Зайнялися і миттєво згасли. І без того напружена, Барс так і застигла, не опускаючи рук. Зіниці сірих очей розширилися від здивування, гніву і ще десятка найрізноманітніших та однозначно неприємних емоцій.

Мората та Журава – велика некромантка та мила ромашка, справді чарували, які не міг стримати магічний захист академії. Судячи з кривої пентаграми – викликали демона. Судячи з чоловіка у ній – викликали.

Демон був лепський. Досить високий, широкоплечий і підтягнутий, він тримався з королівською величчю, ніби його щойно й не висмикнули з ванної. Про останнє свідчили ще вологе довге біле волосся і відсутність сорочки. Можна було навіть подумати, що він лише трохи роздратований, але Барс мимоволі пересмикнула плечима.

Вона добре знала, наскільки скупо виявляє емоції цей кадр. Знала, що з таким зовні незворушним виглядом він і лається, і згортає шиї, і радіє. Емоції ховалися в легкому тремтіння куточків губ, тіні погляду або ледь помітних жестах, які могли вгадати лише ті, хто добре його знав. А вона знала його добре. Навіть надто добре.

А ще вона знала, що цей демон уже не перший рік шукає з нею зустрічі. І не те щоб піклується про те, щоб зустріч відбулася до її передчасної смерті. Швидше, навіть буде радий проводити її до місця останнього спочинку. Саме тому їй важко вдалося стримати бажання відступити в темряву, коли він раптом обернувся до неї.

Зелені очі спалахнули яскравіше, коли чоловік подався вперед, але межа пентаграми спалахнула, зупиняючи його.