Розділ 20

Розділ 20

— Що означає ти відмовляєш нам у стипендії? — Мадді волала. — Я не побоялася розкрити себе. А ти нам відмовляєш!

Табаск задкував назад, побоюючись за своє життя. Кай стояв у кутку, схрестивши руки, і навіть насолоджувався нападками чоловічки.

— Ви першокурсники. Багато адептів старших курсів роками чекають на стипендію, — відмовлявся змієголовий.

— То хай ідуть на арену, і їх там зжере величезний ведмідь! Чи хай запишуться на всі факультативи, що є в Академії! Чого ви на новачках паразитуєте?

— Це така традиція. Прийдуть першокурсники і зароблять вам на стипендію.

— Мені не треба заробляти! Я її і так заслужила!

— Нічим не можу допомогти, — сказав з усмішкою Табаск і вислизнув із кімнати.

— Ах він, гад лускатий! Мерзотник, негідник! — обурювалася Мадді.

Але навіть відмова у стипендії не могла пробитися через шоковий стан, в якому я перебувала після бою. Я сиділа на ліжку, обхопивши коліна, і думала про ту силу, що в мені прокинулася. Після того як я дала частину енергії Мадді та Рінке, по моїх жилах не перестають рухатися чарівні потоки.

І я нарешті зрозуміла — вони всі мали рацію. Не було жодного чарівного серця майстра. І дівчинка медіум не жартувала, вказувала на медальйон, говорячи, що серце в мене на шиї. Ні, вона вказувала на мене. Я є серце майстра.

Отже, я можу звільнити кварту мого батька від закляття. Адже я маю справжню книгу. Ось тільки для чого весь цей розіграш був потрібен Ордену, я не можу зрозуміти. Впевнена, якщо медіум побачив мою силу, то й вони мали знати про це.

— …Атіко, ти зі мною? — почула я уривок фрази чоловічки.

— Так, — погодилася я, навіть не підозрюючи, у що вляпуюсь.

Мадді, задоволена моєю відповіддю, розквітла. Я ж, не вникаючи у подробиці розмови, взяла Казкарку зі стопки учнівських книг і вийшла з нею з кімнати.

— Ти куди? А як же наша важлива розмова? — розгублено пробурмотіла чоловічка навздогін.

— Повернуся, потім домовимося.

Надворі вже стемніло, коли з книгою в руках я піднялася на висоту. Я летіла у Воронняче гніздо.

Варто було нозі торкнутися оглядового майданчика, почувся лункий звук — двері відчинилися, в проході стояв Кіттерон.

— Ще одна мітка? Слідкував за мною? — запитала я.

— Ні. Після того, що я побачив на стадіоні, я навіть не сумнівався, що ти знайшла серце майстра, — сказав він, пропускаючи мене вперед. — Що це в тебе?

Я зупинилася, подивившись на Казкарку.

— Справжня книга майстра. Та, що в тебе підробка.

— Але як тобі вдалось? — здивовано промовив Кіттерон.

— Я просто… Гарпія, що літає, — посміхнулася і поквапилася вперед.

Дійшовши до дверей, відчула, як по тілу пробіг хвилююче тремтіння. Світло приглушено горіло, ніби закликало нас здійснити чаклунство.

— Чи можна подивитися книгу? — обережно попросив Кіттерон.

Я простягла йому Казкарку і впритул підійшла до льодовика, відчуваючи, що станеться, коли вони прокинуться.

— Це просто казки. Вони не мають заклинань, — гарпій гортав книгу, намагаючись її зрозуміти.

— Без серця вона не працює.

Я підійшла до нього і взяла книгу, відчувши, як на кінчиках пальців заметалася енергія, яку передала книжці. Тихо прошепотіла: «Покажи зворотне закляття». Метушливо сторінки почали перевертатися одна за одною, доки не зупинилися на одній з історій. Потім літери стали змінювати форму, перетворюючись на потрібне заклинання.

— Це неймовірно! — щасливий Кіттерон вихопив у мене книгу і переповнений радощами вчитувався в написане. Я теж усміхалася, мені було приємно бачити його щасливою.

— Мій батько замаскував її під книгу казок, і вона відкривалася тільки тому, хто мав серце майстра, — сказала я.

Музейний дублікат книги лежав на підвіконні. Мені захотілося порівняти підробку та оригінал. Я підійшла до книги, взяла її в руки, і раптом мене наздогнало бачення.

Фіц Тіція відчинив дерев'яні двері й увійшов до кімнати під дахом Воронячого гнізда. Кіттерон стояв до нього спиною і дивився на крижину.

— Зачекався? — посміхнувшись, промовив член Ордену.

Кіттерон промовчав, зневажливо глянув на нього. Одного погляду було достатньо, щоб зрозуміти ступінь ворожості гарпію.

— Я її приніс, — кульгавий дістав книгу з-під плаща. Я змогла розглянути в ній підробку книгу майстра, яку, за розповідями Кіттерона, він вкрав із музею. — Чи вже передумав?

Член Ордену награно почав прибирати книгу назад.

— Поверни книгу, — процідив Кіттерон.

— Це правильне рішення.

Кіттерон взяв підробку з його рук.

— Я сподіваюся, ти не забув нашого договору: ти за допомогою дівчинки розшукуєш справжню книгу майстра. Мені байдуже, як ти це зробиш, мені важливий результат. З її допомогою я звільню твого батька, і ти зможеш зняти приворот. Все чесно.