Розділ 19

Я безпорадно зітхнула і подивилася на стурбованих загарбників. Вони розгублено дивилися на мене.

— Ні, це якесь божевілля, — під протести Мадді та Рінки Кай розв'язав мене.

В цей момент мені захотілося розцілувати магіка, а ось жіночій половині кварти захотілося зробити щось погане. Але настрій був вже нижче плінтуса, і я вирішила випустити пару, що залишилася, подалі від них.

Взувалася під слова вибачень Мадді та Рінки. Я розуміла їхнє бажання допомогти, але поки грали емоції, мені потрібно було ще раз все добре обміркувати. Зупинила мене репліка Мадді:

— Ти не можеш піти, Атіко!

— Чому?

— Сьогодні ж день кохання та дружби! Потрібно бути у компанії близьких друзів.

— Ви мене зв'язали? Це традиція в'язати одного з компанії, а потім вбирати його як ялинку? — сарказм просто лився з мене річкою.

— Ні. Вибач, ми не хотіли… У мене є для тебе подарунок, — вона підійшла до своєї тумбочки і дістала три невеликі коробки. — Це день дуже шанований на Нефемі, ми завжди даруємо подарунки друзям. І я приготувала їх для вас.

  Я навіть трохи зніяковіла, забуваючи, що зі мною сьогодні трапилося, подивившись у щирі очі чоловічки. Для решти день кохання та дружби теж став несподіванкою. Рінка розгублено зиркала на мене, я на Кая, а він на Рінку. Ніхто не знав про це свято і не приготував подарунок у відповідь.

— Вибач, Мадді. Але в нас немає нічого для тебе, — розгубилася Рінка.

— Дурниця. Головне, що я вам все приготувала і не забула, — добродушно промовила чоловічка. — Відчиняй же, Рінку.

Фарві розірвала ошатну упаковку і дістала з коробки амулет. На тонкому шкіряному ремінці перепліталися три різні камені з парою довгого воронячого пір'я.

— Це амулет від блокування чарів. Я подумала, що після того, що трапилося з нами у цих амазонок, такий амулет завжди буде доречний.

  Я відкрила подарунок. На дні коробки самотньо лежала золота монета. За неї можна було купити чашку кави чи морозиво.

— Дякую за монету.

— Тобі подобається? — натхненно защебетала чоловічка.

— Да-а-а… Гроші завжди стануть у нагоді бідному адепту.

— Ні. Ти не зрозуміла, це нерозмінна монета. Я тобі її подарувала, тепер ти її господиня.

І тут я згадала екскурсію у «Магічних механізмах». І цю монету біля якої стояла охорона. Пам'ятаю, що вона рідкісна та дорога.

— Зроби щось із нею, — попросив Кай.

Усміхнувшись, я з розмаху кинула монетку у вікно. Якщо вона чарівна, то обов'язково до мене повернеться. Простоявши в очікуванні хвилин п'ять, я підійшла до підвіконня, але так і не побачила ні чарівного подарунка, ні того, хто зміг би його повернути. Навіть якось прикро стало, що я так розбазарюю гроші. Краще б справді морозиво купила.

І доки ми чекали, Кай розгорнув свій подарунок.

— Що тут у мене? О! Браслет, якийсь він жіночий, — магік дістав прикрасу, що нагадує плетений з гумок обідок, який роблять мої молодші сестри. Він був гарного блакитного кольору.

Магік одягнув його на руку і почав розглядати.

— Які магічні властивості цього артефакту?

— Я купила його у цікавої старенької поряд із нефемським ринком. Вона сказала, що якщо його подарувати комусь, цей браслет неможливо буде зняти без дозволу його дарувальника.

Секунду Кай обмірковував її слова, а потім кинувся наздоганяти Мадді. Чоловічка, голосно сміючись, вибіг з кімнати, ховаючись від його помсти.

Я не втрималася від усмішки.

— Як діти, — сказала Рінка.

У залишених навстіж двері з'явився Табаск.

— Чи вивчила конспект? — посміхнувся змієголовий. — Я чогось заходив. Приніс тобі борг. На ось, тримай.

Він порився в кишені і дістав кілька монет. Приголомшена я навіть не встигла сказати спасибі. Адже в моїх руках опинилося кілька золотих, одна з яких яскраво відблискувала — то була моя нерозмінна монета.

Розділ 19

На щастя наступні три дні я не бачила Кіттерона. Він не відвідував ні лекції, ні факультативи. Його не було навіть на стадіоні, коли точилися добірні змагання. Я була безмежно рада. Мені треба було видихнути і тверезо подивитися на ситуацію.

Щоб звільнити зачарованих у Воронячому гнізді, у мене була Казкарка — справжня книга майстра. Отже, підробка, яку перекладає Кіттерон, не допоможе. Ось тільки загадкова книга й досі зі мною не розмовляє. Як би я до неї не підходила, хоч би що говорила, вона мовчить. І, як на зло, зникли видіння з чарівними підказками.

— Аттіко, дивись, що ми зробили, — відвернула мене Мадді від роздумів.

Я підійшла до письмового столу, на якому стоїть акваріум із Васіміліусом. Ось тільки одноокий фікус з жахом забився в куток, покинувши свій спорожнілий горщик — із землі Рінка магією створила невеликого чоловічка, і ця істота танцювала.

— Кай, це ти керуєш ним? — магік теж дивився за дивом із бруду.

— Ні. Я ж тільки в розумні голови можу залазити, а тут нежива істота.