Розділ 16

Розділ 16

Фіранки карамельного кольору з вибитими золотими вензелями я побачила вперше. Як і простору спальню з великим ліжком, плетеним кріслом-гойдалкою, шафою, прикрашеною різьбленням, і таким же комодом. На столику ліжка стояли колби і бульбашки з чимось, що за запахом нагадувало ліки. Я спробувала підвестися, але одразу закрутилася голова.

— Тобі не можна вставати. Ти ще не зовсім здорова, — у кімнату ввійшла Одетта Чейк, дивуючи мене.

— Що я тут роблю?! — я розгублено озирнулася на всі боки.

— Одужуєш, — гарпія підійшла до столика і почала перебирати колби, читаючи написи, взяла ложку і налила синю рідину.

— Пий, — сказала вона тоном, що не лишав можливості відмовитися. Я підкорилася і мало не подавилася сиропом, що за смаком нагадував тухлі шкарпетки.

— Яка гидота, — скривилася я.

— Це ще прийнятно. Ти не пробувала солодку настоянку з очей риби.

Від почутого мене пересмикнуло, а Одетта посміхнулася.

— Де я? — повторила запитання.

— У мене вдома. А куди тебе треба було відправити? На Террі немає професійних цілителів, а в лазарет тобі не можна. З твоєю хворобою.

— І ви вирішили взяти мене до себе?

— Не на вулиці ж лишати тебе.

— Дякую, що не кинули. Я поверну вам за лікування… А що не так із моєю хворобою?

— За версією твоїх соквартівців, напередодні з'їла щось сумнівне. І отруїлася. Але ж ти розумієш, що звичайне отруєння не лікують тиждень із використанням магічних зілля та цілителів?

— Що ж тоді сталося?

— Відторгнення. Я такого вже давно не бачила. За роки відсутності практики вже й забула, яка реакція буває на Червонооку мітку.

— Червонооку мітку?

— Так. Ящірку з червоними очима. Їх уже ніхто не робить років п'ятдесят, а то й більше. Коли ти примудрилася перейти дорогу Ордену і чому вони вирішили, що ти пов'язана з магікайськими майстрами?

У розгубленості я дивилася на ректора, шокована її обізнаністю. А ще вирішувала, чи можна їй довіряти.

— Що за допомогу ви надали батькові і що неможливо відвернути? — запитала те саме, що й після нашої останньої розмови. Загнана в кут Одетта блиснула очима, розуміючи, що я підперла її до стіни. — Як я можу довіритися, якщо ви мені не вірите? — підштовхувала я.

— Треба випити чаю.

Одетта взяла дзвіночок з ліжка і тихо задзвонила. У проході з ходою лінивого кота з'явився чайний столик, підійшов до ліжка. На ньому стояв порожній чайник, але варто було гарпії взятися за нього, як він почав випускати пару, наче наповнену окропом. Кімнату огорнув приємний трав'яний запах.

— Ти знаєш, що таке меморіал-трава? — Я заперечливо похитала головою. — Це така рослина, з якої готують рідкісний настій. Якщо його випити, то можна багато чого забути.

Вона почала розливати ароматний напій, я з жахом дивилася на чашки.

— Не бійся, — Одетта зрозуміла моє сум'яття, — це звичайний чай із жасмином. У ньому немає меморіал-трави… Я не пам'ятаю тієї розмови з твоїм батьком — меморіал-трава стерла мою пам'ять. І я не обманюю тебе. Ти можеш подивитись справу батька, там усе задокументовано. Мене перевіряли найкращі слідчі. Мабуть, про цю розмову не мусив знати ніхто.

— І члени Ордену?

— Ймовірніше за все.

Вона взяла блюдце з чашкою і простягла мені. Цієї миті кофта на зап'ясті трохи підскочила і на руці я побачила частину чорної татуювання ящірки з червоними очима.

— У вас така сама, як і в мене! Але звідки вона...

— Тепер твоя черга говорити. Думаю, ти вже зрозуміла, що я не ворог. Розповідай, що сталося?

Чашка з чаєм встигла охолонути, але моя розповідь не добігала кінця. Одетта слухала уважно. Іноді вона хмурила брови або стримано посміхалася. Я розповіла все, потрібно було хоч з кимось поділитися, щоб зняти з себе тяжкість того, що відбувається навколо.

— …А потім з'явилася мітка ящірки, і мені стало погано.

Ректор мовчала. Я навіть почала переживати, настільки непроникним стало її обличчя.

— Мені було сімнадцять, коли почалася війна. Рід Чейк давній і все життя проживав на Магікайї. Я виросла в запорошених туманах, із сажею замість снігу, у світі, де, крім магії, не було майже нічого. Рік до перших зіткнень був найважчий. Навіть за підтримки найсильнішої магії врожай не вродив. Починався голод. З проханням про допомогу магіки звернулися до фарви, але отримали відмову. Багаті природою та ресурсами, вони побоялися, що не прогодують ще й нас. Перші зіткнення мали стихійний характер. Молоді студенти з гарячою кров'ю одягали маски, а сажа Магікайї забарвлювала їх у чорний колір. Вони робили набіги на села і відбирали врожай. Троянці кричали, що безчесні магікайці обкрадають їх. І скрипучи зубами уряд чорної планети обіцяв розібратися зі злочинцями. Поки що під час одного з таких набігів не вбили трьох наших хлопців. Їхня смерть стала відправною точкою майбутньої війни. Усі великі міста та селища захлеснули масові заворушення. Замучений, зголоднілий народ Магікайї вимагав помсти. Уряд здався під тиском, і почався масштабний наступ на Троятію. Твій прадід був у лавах магікайської армії, як і я. Часи окупації Троятії були найситішими для Магікайї. Але об'єднані сили альянсу Терри, Нефеми і небагатьох, які втекли з Троятії, поступово відбивали захоплені нами території. Потім з'явилися майстри... А далі, гадаю, ти знаєш.