Розділ 15

Розділ 15

Я крутилася в ліжку, не змозі заснути. Виною тому пропозиція Кіттерона і зникла книга майстра. Адже я бачила силу, яка охороняє її від цікавих роззяв. Невже студент першого курсу зміг упоратися з такою магією?

Згоряючи від цікавості, я накинула форму академії та поспішила на зустріч. Довелося летіти — доки я наважувалася, час перейшов за північ.

На оглядовому майданчику Воронячого гнізда нікого не було, тільки монотонно завивав прохолодний вітер. Постоявши на самоті, я зібралася йти. Мабуть, Кіттерон не дочекався і пішов.

Вітер, що розгулявся, відчинив зі скрипом двері, які завжди були замкнені. Швидше за все, їх спеціально залишити відкритими. Я прослизнула всередину, обігнула штаб вартових і пішла довгими високими сходами в ту кімнату, де знаходилася зачарована кварта. Захекавшись, налягла на масивні двері — вони піддалися. Світло було трохи приглушене, горіли всього дві свічки.

— Я був впевнений, що ти прийдеш, — пролунав із півтемряви голос Кіттерона.

Перебувати з ним наодинці було некомфортно. Усередині боролися два суперечливі бажання: втекти від нього, щоб він не дивився так на мене, і залишитися, щоб бути з ним якнайближче. Відчувати його запах, бачити, як він недбало поправляє волосся, розуміти, що він фізично поряд. Нехай його серце зовсім далеко, зачароване іншою, для мене достатньо дихатиме з ним одним повітрям. Аби він не дивився на мене ненависним поглядом.

— У тебе книга майстра?

На його обличчі з'явилася чарівна усмішка.

Він підійшов до маленького вікна, єдиного в цій вежі, і взяв книгу, що лежала на підвіконні. Я здивовано стежила за його рухами — ось так невимушено взяв вкрадену магічну реліквію, коли кількома поверхами нижче з десяток вартових сидять і думають, як її знайти. Він простяг її мені — відкривши, я жадібно вп'ялася очима в рядки.

— Як тобі вдалося? — не вірила я в це диво.

— Маю один секрет. Може, колись розповім.

Я перегортала сторінки, які, по суті, виявилися щоденником. Акуратним почерком описані події та проставлені дати, зроблено замальовки амулетів та дивних пентаграм. Десятки сторінок незрозумілих закорючок.

— Я не можу розібрати мову.

Кіттерон нахилився, розглядаючи записи:

— Це старомагікайська. Складна мова, але можна розшифрувати.

Я перегорнула ще з десяток аркушів, але, не знайшовши бажаного, запитала:

— Ти знайшов закляття, яке зачарувало кварту?

— Ні. Всі заклинання стародавньою мовою. Потрібно перекладати.

Я з гуркотом закрила книгу і віддала її Кіттерону. Він здивовано дивився на мене.

— Нічого не вийде. Думаєш, за стільки років ніхто не надумався перекласти записи? Це просто записки про життя майстра, хоч би ким він був. Ти даремно її стягнув із бібліотеки.

— В інших не виходило тому, що вони не мали переваги. Книгу вивчили від кірки до кірки, але твій батько якось зміг розгадати її секрет? Адже він зміг зачарувати їх, — Кіттерон махнув рукою у бік кварти свого батька. — І ти зможеш. А ще вони не мали серця майстра.

— Але ж у нас його теж немає, — протестувала я.

— Знайдемо. Я тобі допоможу. Немає нічого важливішого, ніж дізнатися, що ж тоді сталося, він знову вклав книгу мені в руки.

Кіттерон напирав. Це перечило моїй натурі, але азартне бажання дізнатися, що стало причиною закляття, взяло гору.

— Добре.

— Тільки ніхто не повинен знати, чим ми з тобою займаємось. Мені б не хотілося, щоб мене спіймали на крадіжці.

— Мовчатиму як риба, — випалила я на автоматі.

Кіттерон якось дивно примружився.

— Як риба? — уточнив він.

— Так, — насторожилася я. — Вони ж не розмовляють.

— Риби дуже балакучі. Їм просто рота неможливо заткнути. А ще магікайські риби – страшні склочники та матершинники. Ставки з магікайськими рибами накривають заклинанням, яке глушить їхні лайки.

Від подиву я навіть розкрила рота.

— Що правда? Я не знала.

Кіттерон прикрив долонею посмішку і ледве стримував сміх.

— Ні звичайно! Ви з Террі такі наївні, — не стримуючись, реготав, але вів далі Кіттерон: — Вірите у будь-яку нісенітницю.

За знущальний жарт захотілося йому добре врізати.

Ще близько години ми розмовляли, вирішуючи, як вчинити. У бібліотеці, швидше за все, зберігалися деякі переклади книги майстра, але ми не могли їх попросити, адже це приверне непотрібну увагу. Залишалося перекладати власними силами. Словники старомагікайського дуже рідкісні, їх складно знайти, і вони збереглися в дуже маленькому тиражі в бібліотеках. Ця мова вважається мертвою, нею не розмовляють уже багато століть. Щоб не виникло питань щодо словників, Кіттерон запропонував записатися на факультатив з давніх мов, що мене не дуже порадувало, адже мій факультативний графік тріщав по швах від надлишку.

— Переписуватимемо сторінки з книги, а потім ходитимемо в бібліотеку і перекладатимемо, — сказав гарпій.