Розділ 14 (2)

***

Пари Бронни Артет проходили повз нас. Хоч і тема цікава — хижі рослини Магікайї, але я була думками в Троятському палаці. Намагалася зрозуміти, що могло змусити мого предка стати на бік Магікайї у війні? Напевно, це родичі Леонола Гейла. Насилу можу уявити Одетту Чейк — шановну гарпію, ректора університету — у ролі хвацької загарбниці. Впевнена, вона гордо обстоювала ідеали кварт, вкотре очолює їхню академію. Хоча думка покопатися в минулому бабусі видалася мені привабливою.

Скрип крейди об дерев'яну дошку змусив перевернутись і відволік від роздумів. Рінка записувала слова професора. По ній не скажеш, що ми спали лише пару годин цієї ночі. А ось на Мадді це було написано великими літерами: вона розтягнулася на столі, прикриваючи пухнасту копицю білого волосся руками. Коли її монотонне сопіння ставало помітним, Кай з величезним задоволенням тицяв її ручкою під ребра. Вона різко відривала пом'яте обличчя від столу і вимовляла:

— Лопух — зелений, троянди — червоні, кульбаби… кульбаби? — потім розуміла, що на неї ніхто не дивиться, і назад лягала спати. Це було неважко зробити, адже ми сиділи на останній смузі і мало хто звертав на нас увагу.

У невеликому просвіті між сидяннями я розглядала Кіттерона. Він уважно слухав викладача, перешіптуючись із Вінежкою. Вигляд у них був щасливий, через що мені було дуже сумно. Я не хотіла, щоб він був нещасним, просто, знаючи Маринку, я б бажала йому когось краще.

— Шкода їх, — сказала Рінка, підловивши мене на спогляданні закоханих гарпій.

— Чому? Вони виглядають щасливими.

— Але ж це не по-справжньому. Вони ж один одного не обирали.

  Я незрозуміло дивилася на Рінку.

— Вони заручені магією. Вже дуже давно, — пояснила пошепки фарві. — Щоб їхній шлюб відбувся, у момент заручин випивають приворотне зілля, щоб ніхто не зміг розірвати союз. Це справді сумно. Жити та усвідомлювати, що твої почуття несправжні. Мені вдалося втекти за день до моїх заручин. Напевно, я б, як вони зараз, закохано витріщалася на свого нареченого, якого ненавиджу найбільше всього у світі.

Мені стало дивно, тривожно та сумно за Кіттерона.

— І що, ти все життя залишаєшся з тим, до кого тебе приворожили?

— Найчастіше, — Рінка втратила інтерес до розмови та сконцентрувалася на викладачі.

— А чи не частіше? — не вгамувалася я.

— Це ж заручини. Якщо комусь із пари вистачить сил розірвати її всупереч почуттям, то чаклунство пропаде. Але це дуже рідкісні випадки. Хто буде розривати заручини з тим, кого любиш найбільше у світі?

— І справді, який абсурд.

Мабуть, тепер зрозуміла поведінка Кіттерона на даху. Як я могла зробити таку дурість з тим, хто зачарований любовним зіллям?

Продзвенів дзвінок, і адепти залишили аудиторію. Я розбудила Мадді. Ми вийшли останніми. До вечірнього поєдинку було кілька вільних годин, які я хотіла провести у підготовці до турніру. Кай розробив якусь нову стратегію бою. Мабуть, його осяяло, коли черв'як ударив його головою об дерево.

— Атіко, можна тебе на хвилину? — Кіттерон чекав на мене біля виходу з аудиторії.

Кинувши багатозначний погляд, Мадді пішла наздоганяти Рінку та Кая.

Я нервово прибрала за вухо пасмо, що вибилося. Його погляд був важким, здавалося, він не дивиться на мене, а проклинає.

— Що ти хотів?

Він подивився на всі боки, перевіряючи, чи немає поруч сторонніх, але коридор спорожнів, заняття добігли кінця.

— У мене є одна річ. Думаю, вона тобі буде потрібна.

— Річ? — перепитала я.

— Так, — з задоволеною усмішкою промовив Кіттерон, — я не можу сказати яка, але скоро всі про неї заговорять. Якщо вона тобі цікава, прилітай сьогодні опівночі на оглядовий майданчик Воронячого гнізда.

Із сусіднього кабінету вийшла пара старшокурсників. Вони пройшли між нами, примушуючи гарпія відійти на кілька кроків назад.

— Прилітай, не пошкодуєш.

І, не чекаючи моєї відповіді, він пішов геть, озираючись на всі боки, як злочинець.

Дивна поведінка Кіттерона мене інтригувала. Я ще не вирішила, чи варто зустрічатися з ним. Коли повернулася до кімнати, там уже повним ходом йшов розбір стратегій майбутнього бою. Основну ставку робили на Рінку, ми з Каєм на підхваті – захищаємо фарви від нападок супротивника, а Мадді стежить за вогнем. Єдине посильне завдання для чоловічка.

Через пару годин ми йшли на нашу першу турнірну битву. Всі хвилювалися, для кожного з кварти воно було важливим по-своєму.

Стадіон був переповнений людьми. Стало приємною несподіванкою, що стільки людей прийшли подивитися за нашим боєм. А потім я побачила один із плакатів групи підтримки наших суперників. Він говорив: «Перемогти зрадницю!». Мене пересмикнуло, як від удару струмом. Усі ці люди прийшли насолодитись моїм провалом. У цей момент бажання перемогти стало для мене першорядним.

Серед незнайомих осіб у першому ряду я побачила кілька знайомих: Вінежка та Лі дивилися на мене отруйними поглядами, Макс з Кіттероном стояли, спершись на огорожу.