Розділ 14

Розділ 14

Після порятунку королівською сім'єю нас доставили до палацу. Для всіх стало великою несподіванкою, що Рінка виявилася принцесою та третьою претенденткою на королівський престол. Тепер я розуміла, чому вона ховалася і намагалася бути непомітною, чому з обережністю продавала коштовності, які могли її розкрити, чому не хотіла в храмі волати до свого роду. Мабуть, члени Ордену теж це знали, тому й не наважилися чіпати принцесу навіть після того, як вона розбила половину їхнього загону.

Мене навіть розпирала гордість, що зі мною в кварті є така відважна фарва. Вона не побоялася ризикнути і стати вершителем своєї долі, а не прогнулась під обставини, погодившись вийти заміж за нелюбимого. На жаль, не багато хто думав так само, як і я. Королівська родина зустріла з обуренням новину, що Рінка вступила до Академії та стане квартовим охоронцем. Вже близько години за зачиненими дверима проходили переговори принцеси-утікачки з її титулованою родиною.

Усі чекали результату цієї розмови. Кай був у лікаря — він прийшов до тями, але його залишили на огляд. Після висушення болото стало настільки міцним, що Мадді вирізали одним прямокутним шматком. Вже в замку муляри намагаються її дістати, потроху розбиваючи камінь, щоб не поранити.

Ми з Максом прогулювалися надзвичайно красивим садом. Уздовж алеї, викладеної перловою бруківкою, росли фіолетові дерева. У сутінках їх плоди світилися, розчиняючи напівтемряву. На невеликих кущах дрібним розсипом сяяли ягоди-діаманти.

— Ти мені нагадуєш діснеївську принцесу, — сказав Макс.

Мереживними білими рукавичками я провела по пишній спідниці ніжно-рожевого плаття. Воно дійсно схоже на вбрання з мультфільму, суцільно складалося зі складок і драпіровок з бахромою.

Коли ми тільки-но вступили на поріг палацу, до нас підійшла розпорядниця і докірливо похитала головою. Зі словами «за етикетом належить: міледі — у сукнях, а джентльменам — сюртук», вона перетворила нашу учнівську форму на казкові вбрання. Максу не вдалося уникнути перетворення. Він гордо походжав поруч у вбранні, дуже схожому на французького вельможу п’ятнадцятого століття.

— А ти схожий на Людовіка 14.

— У нас киплять такі битви, що Парижским барикадам і не снилося.

Ми засміялися. Вискочивши з кущів, дорогу перебіг птах, схожий на білого павича. Ось тільки замість пір'я він був вкрит кучерявою шерстю.

— Я не знала, що ти такий сильний магік, — сказала я.

— У мене хороша генетика. Багато дісталося від батьків — вони теж були сильними вартовими.

— Це добре, коли є що батькам передати дітям. Мені теж багато дісталося від батька. Дар передбачення — це приємна піщинка в багатьох проблемах, які звалилися на мене.

— Знаєш, іноді треба без сорому перекласти свої проблеми на чужі надійні плечі, — він зупинився і взяв мене за руки в білих рукавичках. Долю секунди розглядав мої тонкі пальці і проникливим голосом, позбавленим бувалої бешкетності, продовжив: — Що тебе турбує, Лізо? Розкажи, і я допоможу тобі.

Макс просто запропонував мені допомогу, але тон його голосу та дотик рук мали дивний підтекст. Я залилася фарбою і не могла підібрати слова, розгублено дивлячись у його сіро-зелені очі. Від незручної ситуації мене врятував паж.

— Міледі, Її Величність запрошує вас на чайний раут, — відрапортував він.

Здивована, що мене удостоїли такої честі, я залишила питання однокласника без відповіді. Паж провів мене через низку залів у затишну гарну приймальню з дорогими меблями та розкішним інтер'єром. Королева сиділа на дивані, прикрашеному квітковим орнаментом. На чайному столику стояв сервіз, інкрустований коштовним камінням.

 — Атіка Гейл, Ваша Величність.

— Залиш нас, — наказала фарві і жестом запросила мене сісти в сусіднє крісло.

Паж зник. Королева зачекала, коли затихнуть кроки.

— Знаєте, Атіко, я добре знала вашого батька, — почала вона. Я внутрішньо напружилася, чекаючи почути звинувачення у його та мою адресу. Королева продовжила: — Він був дуже світлий і добрий гарпій. А ще обдарований ясновидець. Дуже шкода, що з ним трапилося таке нещастя.

Здивована, я лише змогла вимовити:

— Так. Шкода.

— Ми з ним розмовляли напередодні того, що сталося. Я перебуваю перед ним у великому боргу і пообіцяла, що надам будь-яку підтримку його донці. Тобто вам.

— Дякую.

Ступінь мого здивування продовжувала зростати.

— Що я можу зробити для вас? — чемно запитала королева, взявши зі столика чашку з ароматним напоєм. Я взяла свою, але пити від хвилювання не хотілося.

— Відпустіть Рінку... — очі фарви гнівно блиснули. Я розуміючи свою помилку: — Віранку-Ріану нехай вчитися в академії. І не видавайте її заміж.

Я чекала розгромної відмови на зухвале прохання, але не попросити про це не могла. Королева граційно відпила з чашки, не висловлюючи жодної емоції.

— Принцесу нам не вдасться забрати з академії. Вона пов'язана силою кварти. А мені не хотілося б порушувати закони. А ось із заміжжям все набагато складніше. Ви знаєте, чому ворогують сім'ї Ельнар та Талібастр?

— Ви боретеся за територію Троятії.