Розділ 12 (2)

***

— Вася-я-я! Як же ти мені дорог, бур'ян підпарканний! — зі зімкнутими зубами та голлівудською усмішкою прошипіла Мадді. Кай з таким самим виразом обличчя обіймав людину, зображуючи симпатію.

— Він не Вася, а Васіміліус, — з найгранішим щастям казав магік, — великий стародавній імператор Магікай!

— Васю, він і на Нефемі Васю. Ти в його безглузде око подивися. Який він імператор? Він — кактус із віями замість голок.

— Гей! Щасливі батьки, — обсмикнула їх Рінка, — не ламайте рослині психіку. Вам із ним ще залік здавати. Меньше слів більше діла!

— Роблю що можу, — сказала Мадді, скидаючи руку Кая зі свого плеча, — я й так страждаю, терплю цього недомага.

— Ти теж не найприємніший об'єкт для обіймів. Як рибка дохла — крижана вся!

— Знаєш що! Обіймай себе сам!

Мадді піднялася з-за столу і ненароком зачепила настільну лампу, яку дав єнот-бібліотекар для додаткового освітлення. Вона з гуркотом упала на підлогу та розлетілася на кілька частин.

— Як шкода. Я не хотіла… — почала голосити чоловічка.

Феї-помічниці відразу затріщали про те, що сталося, і до нас підійшов Лукас Медері.

— Адептко Коммере, ви зламали — вам лагодити. Поки не принесете мені робочої лампи, я вас на поріг бібліотеки не пущу.

— Шановний єноте, я вам нову куплю і завтра принесу.

— Ні! Ви цю полагодите. Нову я й сам купити можу.

— Добре, — здалася Мадді.

В іншій залі задзвенів клич феї, і бібліотекар залишив нас.

— Я, здається, знайшла! — вигукнула Рінка. — Це те саме заклинання, яке знаходить зниклі речі, але для нього треба роздобути компоненти. Деякі дуже рідкісні.

— Нічого, головне, щоб воно допомогло. — Мадді потягла до себе книгу. — Щось має батько на складі, щось доведеться привозити на замовлення.

— Нагадайте мені, чому я маю шукати якусь книгу замість того, щоб готуватися до турніру, від якого залежить моя доля? — обурився магік.

— Ця книга допоможе мені дізнатися, що сталося з батьками, — сказала я і перейшла на шепіт: — Можливо, вона покаже, де майстрове серце.

Очі Кая азартно блиснули. Він розумно прораховував вигоду від того, що буде, якщо він розшукає сильний магічний артефакт. Рінке я раніше розповіла про пошуки серця майстра, замовчавши про шантаж Ордену, але такого приголомшливого ефекту, як на Кая, на неї інформація не справила. Мадді журливо дивилася на розбиту лампу. Після слів медіуму вона стала дивно поводитися — ходила занурена у свої думки, цуралася нас, немов приховувала щось.

— Кому потрібні ці турніри? Я краще пошуками займусь. Чи можна я взагалі в турнірі брати участь не буду?

— Ні! — вигукнули ми в один голос.

— Кай, що з твоєю магією? Ти відчуваєш дар?

Він відкинувся на спинку стільця і схрестив руки на грудях.

— Кілька разів вдавалося влізти в чужу голову, але мене швидко викидає, та й сильний опір. Але я тренуюся, і з кожним разом виходить краще.

— Покажи, як це відбувається? — не втрималася я.

— Потрібен хтось, щоб сильно не чинив опір.

Кай оглянув приміщення у пошуках відповідної кандидатури. Вибір був невеликий: ми та парочка адептів за сусіднім столом. Він зупинився на Мадді, і на його обличчі з'явилася змовницька посмішка.

— Що? Я проти, щоб у моїх мізках хтось колупав…

Домовити чоловічку не дали. Її погляд погас, вона загальмовано оглянула нас і помахала рукою, як маріонетка.

— Я — дурна блондиниста чоловічка, — Кай ворушив губами, а слова зісковзували з вуст Мадді.

Потім він почухав голову, пародуючи мавпу. Ми хапалися за животи від сміху.

— Ах ти, мерзенна безхребетна істота! — Мадді повернула контроль над своїм тілом. — Я зараз тебе придушу.

Кай неприродно втиснувся в стілець, закрив обличчя двома руками і прошепотів тихим тонким голоском:

— Не треба, я лише зачіску вклав.

Від несподіваної зміни поведінки магіка Мадді здивувалася і забула, що хотіла. Кай випростав спину, звівши разом лопатки, провів рукою по волоссю і зупинив увагу на своїх пальцях.

— Я так давно не робив манікюру, — після цієї фрази щелепи відвисли й у нас із Рінкою. Кай вів далі: — Що ви так на мене дивилися? — Він почав шумно втягувати повітря носом. Потім схилив голову до плеча і в огиді скривився: — Мені треба терміново прийняти душ.

— Що з ним? — спитала Мадді з очима, сповненими жаху.

— Не знаю, але він як дівчинка.

— Я не дівчинка, — тим самим тонким голоском промовив Кай. — А що з моїм голосом?

Раптова здогадка змусила нас знову розсміятися до сліз. Тепер я вже стала об'єктом уважного вивчення.

— Ти ж у голові Мадді був. От і перейняв її звички.

— Ні-і-і… — простогнав Кай. — І довго я так розмовлятиму?