Розділ 2

Розділ 2

Змахнувши пилюку зі старого сімейного альбому, я перевертала сторінки життя гарпій родини Гейл. Тут були дитячі фотографії батька та знімки з друзями та однокурсниками, у його погляді відчувалася юнацька зухвалість і бешкетність, а крила були такого ж кольору, як і мої.

Я легенько торкнулася подушечками пальців картинки, ніби намагалася відчути тепло. Але, на жаль, його вже не було в живих.

— Як це відбулося?

— Серце не витримало — інфаркт, — сумно відповів Толковий, — того ж дня зникла й ти. А ми залишилися зовсім одні.

— А моя мати?

— Ми не знаємо її.

— Як це? Так не буває.

— У світі гарпій буває. Постав мене вище, щоб я міг тобі показати.

Встановивши Тлумачний на верхню полицю, я підкорилася його команді — почала перебирати картини, що лежать по всьому будинку. В основному це були краєвиди та малюнки кімнат. Він зупинив пошуки, коли я натрапила на зображення дитячої спальні.

— Це вона! Візьми мене до рук, доню.

Я взяла стару книгу і почала розглядати зображення.

— Не впізнаєш?

— Та як вона впізнає, старий ти папірус?! Їй же два роки було! — прилетіло від одноротої книги.

— Але ж, дамочко! Вашої думки не питали!

— Я не зобов'язана мовчати...

— Так, припиніть ви у двох! Що я маю впзнати на картині?

Сварка відразу закінчилася. Тільки Тлумачний словник пошепки додав:

— Ох уже ці любовні романи. Вічно лізуть туди, куди їх не просять... Торкнися полотна і все зрозумієш.

З недовірою, але я торкнулася картини… І моя рука провалилася у зображення, стаючи частиною малюнка. Перемагаючи страх, я просунула і другу руку… голову… тулуб, прихопивши з собою радника, що говорить.

Я опинилася в дитячій кімнаті, увійшла до неї через картину, наче у двері. Ніжно-бежеві шпалери виглядали свіжими — мабуть, час не має влади над картинними кімнатами. Дитячий комод та акуратна біла колиска, підвішена на мотузках до стелі.

— Це твоя кімната, — сказав словник.

Я зі здриганням уявила, як батько підходив до мене вночі і обтирав мої сльози. Як грав зі мною в м'ячик, як міцно обіймав і кружляв мене у повітрі… Тепер я хоч знала, як він виглядав. Поглянувши в колиску, я незрозуміло дивилася на те, що там лежало:

— Що це? Шкаралупа?

— Так, а що тебе дивує, доню? Усі гарпії з'являються в світ з яєць. Саме тому ми не знаємо, хто твоя мати. Леанол приніс тебе ще яйцем, жодного разу не сказавши про матір.

— Так завжди в цьому світі буває?

— Не завжди. А що, у твоєму світі батько без матері не може виховувати дочок?

— Може. Але це буває рідко.

Побувши в кімнаті ще трохи, ми повернулися назад у справжній світ. Книги так само говорили про своє, але при моїй появі знову притихли.

— Я рада, що мені тут вдалося побувати. Рада, що дізналася про батька. І трохи сумно, що доведеться повернутися назад у свій світ.

— Але ти не можеш повернутися назад, дитино, — сказала книга в грубій шкіряній палітурці.

— Чому? У міграційній службі сказали, що я можу повернутися. А якщо не подовжу візу, мене навіть депортують.

Книги підняли щільний шепіт, начебто вирішували, чи варто мені розкривати секретну інформацію.

— Доню, ти маєш дещо знати про наш світ. Та й про всі світи, які нам відомі. Все набагато складніше і я навіть не знаю, як тобі пояснити!

— Я можу! Дістань мене, — пролунав здавлений книжковий голос зі стоса на столі.

Підкоряючись, я витягла книгу під назвою «Казки та легенди». Ця книга відрізнялася від інших: нерівні шви на палітурці, відсутність друкованих літер на обкладинці, малюнки, наче виконані невміхою, робили її схожою на гарний блокнот або рукопис.

— Відкрий мене...

Я обережно перевернула обкладинку, і книгу охопило синє сіяння, відбиваючи в повітрі великі літери. Закорючки змінювалися, перетікали з однієї на іншу, перетворюючись на яскраві живі образи. Застигши у повітрі, вони утворили чотири планети. Одну я дізналася одразу — Земля, світ людей, у якому я жила до сьогоднішньої ночі. Три решти здалися мені трохи знайомими.

«Казки та легенди» приємним голосом заговорила:

— Після магічного розлому у всесвіті утворилися чотири світи. У кожного з них був свій шлях, своя історія та свої дари. Терра — світ людей без магічних здібностей, їхній дар полягав у прогресі та розвитку…

Земля прокрутилася і наблизилася до мене так, що я змогла торкнутися ілюзії пальцем.

— Магікайя — світ чарівників, чия сила змушувала підкорятися все: живе та мертве. Але, крім магії, на цьому світі більше нічого не було. Світ суворий, і вижити в ньому дуже важко.

Чорна обвуглена планета змінила землю. Магікайя була схожа на згасле сонце, оповите пеленою брудного пилу.