Фактор Хаосу

07.04.2014

Африка

Сомалі, Могадішо

Крізь грубу мішковину майже нічого не було видно. Лише плями світла і неясні силуети навколо.

Чужі руки із залізними пальцями грубо тягли його кудись нескінченими коридорами, і доводилося підтягувати зв’язані ноги. Носаки літніх туфель терлися по голому бетону підлоги.

Силуети постійно горланили щось своє, лаялися, погрожували. Чулися уривки фраз і слів з різних мов та діалектів.

Зрештою, його грубо жбурнули на жорсткий стілець. Сковані за спиною руки озвалися болем. З голови зірвали запилюжений мішок, і сліпуче світло різонуло по очах. Горлянка видала приступ надсадного кашлю…

…

Почата у 2009 році під патронатом НАТО операція «Океанський щит» приносила певні результати, і угруповання сомалійських піратів поступово несли втрати. Зазнавши поразки на морі, уламки таких угруповань перебиралися на суходіл, де намагалися займатися звичними справами.

Шостого квітня дві тисячі чотирнадцятого року, бандформування увірвалося до міського центру «Червоного Хреста» у Могадішо. Було захоплено сімох громадян Канади, двох індійців та вихідця з Пакистану.

Пакистанця було демонстративно страчено одразу ж. Обох індійців – послідовно, за дві години згодом. Семеро канадців залишалися заручниками у нетрях напівзруйнованого міста. Ще за п’ятнадцять годин потому пірати запитали на перемовника для обговорення умов сплати викупу.

…

Марк Овчаренко кривився і мружив очі від яркого світла, заходячись у надривному кашлі. Трохи оговтавшись, він підсліпувато озирнувся навколо. Його притягли до напівкруглого приміщення, вікна якого були забрані брудними шматами щільного поліетилену. Крізь щілини, що роздмухував слабкий вітерець, спалахували сонячні промені й долинав слабкий гомін вулиці. Вхід до кімнати зіяв порожнім одвірком.

Просто перед Марком стояли восьмеро чорношкірих чоловіків. Вони скидалися б на звичайних волоцюг, якби не різномасті застарілі бронежилети та автоматична зброя: потерті АК-47 та М-16. Обличчя всієї вісімки були закриті бавовняними хустками – куфіями.

– Ти…є…говорить…американа? – ломаною англійською спитав Марка один з піратів. Скоріше за все – ватажок, або той, хто вважав себе таким. Він стояв трохи ближче за інших, розвернувши корпус та ледь виставивши вперед плече. Його куфія була прикрашена кистями, тож, скоріш за все, це був місцевий, сомалієць.

Марк кивнув, тримаючи на обличчі вираз тривоги та контрольованого страху. Така поведінка заспокоювала піратів, і їх зброя, до часу, дивилася у підлогу.

– То…кажи! – насупив брови ватажок. Судячи з тембру голосу, він був вже не молодий, приблизно одного віку із Марком. Швидко придивившись, перемовник розгледів цятки сивини у кущавих бровах пірата.

– Так, я говорю англійською…е-е…американською, – поспіхом відповів Марк, і додав арабською, – а також сомалійською, арабською, кісуахілі…

На цих словах стрепенувся пірат із хусткою яскравого червоного орнаменту. Такі носили мешканці Ємену, де, між іншим, арабська була офіційною мовою.

– Американа! – відрізав ватажок.

Більш ніхто не відреагував на закид Марка, але це його не здивувало. У Африці люди з різних регіонів розмовляли понад двома тисячами мов, серед яких найпоширенішими були арабська та англійська. Але на північному сході континенту розташовувалися республіки, де в ходу були, серед інших, тигринья, амхарська, французька…

За правим плечем ватажка височів м’язистий велетень з лютими очима. З широкого ременя на поясі пірата звисав зловісного виду мачете з вищербленим лезом. Пліч-о-пліч із здоровилом неспокійно переминався з ноги на ногу худорлявий хлоп зі спітнілою шкірою. Наркоман, чи, можливо затятий курець. По окремих ідентичних позах та швидких мікрожестах, Марк вирішив, що ці двоє – давні друзі або родичи. Їх куфії були простими, білими, пов’язаними на манір пласких тюрбанів. Типово для Джибуті.

Загалом, зчитуючи орнаменти та вузли на хустках, Овчаренко виявив серед піратів ефіопа, двох кенійців, і навіть, чувака з Уганди. Як прикинув Марк, принаймні ще один з піратів перебував десь поряд, але стеріг заручників. Плюс Ємен, ватажок–сомалієць, і двоє з Джибуті.

З усього кодла, хіба що ці двоє останніх скидалися на людей, що за довгі роки звикли співпрацювати разом. Інші трималися поряд, але підозріло та насторожі. Скоріше за все, всі вони раніше належали до різних банд та екіпажів, і стакнулися разом зовсім нещодавно. Сомалійця обрали ватажком суто через його умовний досвід та авторитет.

Хиткий союз…

Сомалієць розвернув перед очима Марка клаптик паперу і владно гукнув вбік по рацію. Велетень, до якого звертався ватажок, зло зиркнув на старого, невдоволений роллю лакея, та підкорився. Знявши з поясу просту поліцейську рацію, він з гучним ляпанням вклав прилад у долоню ватажка.

Це не укрилося ані від сомалійця, ані від інших піратів. Ані від Марка.

– Ти! – Рикнув на Марка сомалієць. – Читаєш слова!

Ватажок струснув папірцем перед очима перемовника.

– Я…знаю слова! – пригрозив старий Марку. Той кивнув, показуючи, що втямив попередженню.

Сомалієць увімкнув поліцейський канал, і після короткого шепіту статики пролунав рівний писк встановленого зв’язку.

– Марк на лінії, – промовив він спокійним рівним тоном.

– Чую тебе, Марк, – озвалася рація голосом Артура Ларка, технічного спеціаліста оперативного кризового штабу, що було розгорнуто двомастами метрами нижче за вулицею.

Овчаренко почав зачитувати текст, написаний кривими друкованими літерами з купою помилок. Він мовив не поспішаючи, розмірено і чітко:

– Сума вимоги – сімдесят тисяч євро. Якщо грошей не буде за годину, вони вб’ють одного із заручників. Тоді сума зросте ще на десять тисяч. І буде зростати за кожну годину і кожного наступного вбитого. Гроші мають бути перераховані на банківський рахунок…