Фінал

*Вероніка 
Перший ранок вдома після аварії .Прокидаюсь від того ,що Арчі починає облизувати моє щоку .
—Перестань ,пустуне .—Усміхаюсь і відкриваю очі .Той радісно махає хвостом і підстрибує .Легко погладжую його і той стає спокійнішим .
—Нікусю ,можна ?—Чую за дверима голос Іванни Іванівни .
—Звісно .—Жінка заходить всередину .
—Тато вже поїхав на роботу ,а я приготувала тобі твої улюблені сирнички з згущеним молоком .
—Дуже вам дякую.—Ставить тацю біля мене на стіл .
—Як ти ?—Турботливо запитує .
—Вже краще .—Відповідаю .
—Можливо й  стан твого здоров'я покращується ,але тебе щось непокоїть .Ти усміхаєшся ,щоб не засмучувати батька ,але я бачу ,що насправді тоді дуже сумно і важко .
—Я повинна бути сильною ,заради нього .—З сумом кажу .
—Так ,але що тебе тривожить ?Можливо ,я можу чимось допомогти ?
—На жаль ,вже нічим не зарадиш .Будь ласка ,давайте не будемо про це. 
—Гаразд,це твоє право .Тільки не засмучуйся .Ти ще молода і в тебе все буде добре ,я впевнена .—Схвально киваю на слова жінки. —Ну все ,ти снідай ,а ви ,містере Арчі ,за мною .Ваш м'ясний корм вже на вас зачекався .—Собака гавкає на слова Іванни Іванівни і вони обоє покидають мою кімнату .Присуваю до себе тацю і куштую сирнички. Які ж вони смачні .Набагато кращі за прісні страви в лікарні .Беру до рук чашку з запашною кавою ,але нечайно проливаю її на себе .Добре ,що вона вже встигла трохи охолонути і не буде опіку .Яка ж я роззява .Піднімаюсь з ліжка і прямую в вбиральню .Та не встигаю дойти ,бо починає боліти голова .Знову з'являються дивні картинки перед очима .
"Не переживай , обов'язково повернусь ,але перед тим знайду тебе і ти поплатишся за кожне сказане слово ,мала."
Ці слова сказав розлючений Марк. І що це означає ?Та відповідь на це питання мені ніхто не дасть. Кривлюсь від болю .Я так хотіла забути ,та доля всеодно про нього нагадує .
—Не хочу згадувати ,не хочу !
—Ніко ,з тобою все добре ?—Стурбована Іванна Іванівна знаходить мене біля вбиральні .
—Так.—Витираю сльози.—Я пролила на себе каву .Можете прибрати в моїй кімнаті,будь ласка ?Я тим часом прогуляюсь з Арчі .
—Гаразд .—Приймаю холодний душ , перевдягаюсь в чисту футболку і сині джинси. Чіпляю повідок до ошийника Арчі і ми разом виходимо з дому. Я так давно не гуляла ,навіть скучила за цим .Йдемо в сусідній парк .Знаю ,що мій чотирилапий друг любить там гратися .Кидаю м'ячик і той радісно біжить за ним .Сідаю на лавочку і спостерігаю за іншими людьми ,які теж зараз гуляють в парку.Всі вони здаються такими щасливими і я навіть якось заздрю їм .Бо мені б теж хотілось зараз там мило і безтурботно з кимось говорити в парку. Гуляти і не думати про проблеми ,які звідусіль оточують мене .Зосереджую погляд на молодій парочці і тут знову починає боліти голова .Цього разу навіть сильніше .Легко доторкаюсь до скронь. Ні,я не хочу більше бачити своє минуле ,та воно всеодно з'являється в мене перед очима .Я стурбована втікаю від якихось чоловіків ,а потім просто темрява .Що це за жах ?
—Дівчино ,дівчино ,з вами все добре ?—До мене підходить якийсь стурбований хлопець. Я неначе повертаюсь з трансу .
—Так.
—Можливо ,швидку ?
—Ні ,дякую .Я просто втратила пам'ять і зараз вона здається уривками починає до мене повертатись. Лікар сказав ,що така реакція нормальна .
—Ого .—Бачу подив в його очах .—Не думав ,що в житті таке часто трапляється ,але вважатимемо це збігом .—Про що він ?Уважно слухаю свого нового знайомого ,але ніяк не можу вловити суть його розмови. —Мене звати Женя .Два роки тому я попав в страшну автокатастрофу і чудом вижив .Та я втратив пам'ять .Довго не міг згадати останні п'ять років свого життя .Це жахливо. Коли тобі вісімнадцять ,а ти пам'ятаєш лише себе в 13-річному віці .
—Розумію вас .Я не пам'ятаю лише останній рік ,але і це жахливо. До вас повернулась ваша пам'ять ?—З цікавістю запитую .
—Повернулась .Десь через два місяці після аварії .Знаєте як ?—Бачу на його лиці легку усмішку. —Одного дня я просто перебирав старі речі і наткнувся на свій щоденник за одинадцятий клас .Відкриваю його і бачу там записку від своєї дівчини .В якій вона признається мені в коханні .І тут я починаю все згадувати. Одна малесенька записочка пробудила в мені всі спогади .А я вже думав ,що ніколи не згадаю .Тоді швидко побіг до своєї коханої ,бо ми з нею посварились після аварії .Я ж пам'ятав її лише до своїх 13 ,а на той момент в нас з нею були жахливі стосунки. Ось так от ...
—А я не знаю чи хочу щоб до мене повернулась пам'ять .
—Скажу одне ,немає нічого гіршого ,ніж не знати свого минулого.
—А якщо воно було поганим ?
—В житті ніколи нічого не буває гладко .Є випробування , перепони , біль , розчарування ,але й хорошим моментам теж є місце .І вони точно були в вас за цей рік ,я впевнений. —Радісно промовляє .—Я ніколи не пошкодував ,що все згадав ,хоч і в мене за ці 5 років було не все гладко .Та принаймі я знав правду ,свою правду ,а не чужі байки.Бо тоді мені намагалися щось нав'язати або розказати минуле "викривленим",а я просто не знав кому вірити .Це важко .
—Погоджуюсь. Дякую вам .—Щиро кажу .
—Одужуйте. —Весело махає мені рукою на прощання. Ще трохи сиджу в парку ,а потім кличу Арчі і ми йдемо додому .
—Вероніка Самойлова ?—Біля входу в дім зустрічаю кур'єра .
—Так ,це я.
—Розпишіться ,будь ласка .—Підписуюсь .—Це вам .—Вручає невеличку коробку з красивим червоним бантиком .
—Від кого це ?—З цікавістю запитую .
—Відправник сказав ,що ви все зрозумієте по вмісту коробки. 
—Ясно ,тоді дякую .
—Хорошого вам дня .До побачення .
—І вам того ж. —Відкриваю двері будинку і заходжу в середину .
—Ніко ,ти вже повернулась ?—Чую голос Іванни Іванівни з кухні .
—Так .Я буду в себе в кімнаті .
—Гаразд .—Беру коробку і піднімаюсь на верх .Цікаво ,що ж там .Можливо подарунок від батька ,або подруги знову вирішили влаштувати сюрприз?Тягну за яскраву стрічку і бачу ,що всередині багато різнокольорового конфеті. Зверху лежить акуратно спакований аркуш паперу. Розгортаю його і бачу ,що це лист. Сідаю на ліжко і починаю його читати .Написаний від руки і має до болі знайомий запах .
"Нікуся...моя Нікуся ...Колись до тебе повернеться пам'ять ,я в цьому впевнений і надіюсь ,що ти з усмішкою будеш згадувати наші з тобою спільні моменти. Нашу зустріч в аеропорту ,катання на ковзанці ,ту веселу ніч ,коли ми підписали договір ,нашу з тобою гру ,твоє День народження ,сцени ревнощів ,день ,коли я опинився в лікарні і ти так хвилювалась за мене ,момент коли ми розсекретили Лідію і я відкрився тобі ,розказав всю правду про минуле. А тоді ...Наше признання в коханні .Не забуду жодного з цих моментів .Ти завжди будеш в моєму серці ,як би боляче мені не було. Минуле є і його не змінити. Я ненавиджу тебе ?Я вже стільки раз задав собі це питання ,але ще жодного разу не відповів .Чому ?Бо напевно це те справжнє кохання про яке говорять в казках і пишуть в книгах .Воно існує !Я не можу зненавидіти тебе попри весь біль .Та й бути з тобою теж не можу .Бажаю тобі удачі .Наші шляхи розходяться і ми більше ніколи не побачимось ,та я дякую тобі за ці два місяці .Вони були нашою з тобою казкою ,чарівним сном ,в який я не міг повірити. Але я прокинувся і повернувся в реальність .Я повертаюсь в США ,місце де я маю бути ,в своє колишнє життя ,а ти до Тимура .Неначе цього року й не було ...Іронічно .Все що відбулось в Києві тут і залишиться ...В коробці знаходиться одна річ ,яка належить тобі. Це авторські парфуми ,які я створив для тебе на твоє повноліття .Нехай вони стануть останнім ,що в тебе залишиться від мене . 
Бувай ,Ніко .Будь щаслива ."
Серце стискається від болі. Сльози таки виходять назовні. Чорнило пливе по листку. Відкладаю лист в бік ,щоб не зіпсувати його остаточно. Дістаю з коробки флакон і відкриваю його. Прискаю на шию парфуми. Починає крутитись голова. 
—Ааа...—Тисячі картинок і фраз з'являються перед очима .Все про що Марк написав в листі зараз "пробігає" в моїй пам'яті .Падаю на коліна і ніби ціпенію .
—Ніко,Ніко !—До кімнати забігає стривожений батько .Я не можу й вимовити слова. Один аромат заставив мою пам'ять повернутись. 
—Я згадала ,все згадала !—Підводжусь з колін. —Мені потрібно йти .
—Куди ?Тобі щойно було погано. Давай поїдемо до лікарні .—Підходить тато. 
—Ні .Мені потрібно в аеропорт ,негайно !—Вибігаю з кімнати. 
—Навіщо ?—Тато йде за мною .
—Благаю, дозволь мені піти без лишніх запитань .Це дуже важливо. —Дивлюсь йому просто в очі .Секунда мовчання ,яка здається мені вічністю .
—Мій водій тебе відвезе ,але будь обережна .—Швидко вибігаю на двір і сідаю в машину .
—В аеропорт ,будь ласка .Прошу вас ,їдьте швидше ,це дуже важливо. —Водій схвально киває і ми виїжджаємо з подвір'я .Стривожено дивлюсь на телефон. Виліт з Києва до Лос-Анджелеса через 30 хвилин .Хоть би встигнути. Та на зло ми попадаємо в пробку .Ну що за вдача ?До місця призначення лишається близько кілометра.Розумію ,що ми тут простоїмо ще незрозуміло скільки часу ,тому виходжу з машини і біжу далі пішки .Так ,це ризиковано для мого здоров'я ,але я не пробачу собі якщо не встигну .Швидко забігаю в залу очікування .Якраз оголошують посадку на рейс в Лос-Анджелес.Бачу знайомі постаті в черзі .Ближче до переду стоїть Марк ,а в кінці черги плентається чимось невдоволена Аманда .Боляче бачити їх ,але ...Прошу людей пропустити мене .Ті невдоволено мене розглядають. Гавриленко нарешті мене помічає і йде до мене. В його очах нерозуміння. Як він міг ?З усієї сили вдаряю його по щоці .По моїй ж починає котитись сльоза .
—Я все згадала .—Голосно кажу. —Як ти міг ?Як ти міг так зі мною ?—На серці так боляче. Я пам'ятаю як він розказував про зраду цієї дівчини ,а зараз вона вагітна від нього. Невже це все була брехня ?
—А як могла ти ?!—Бачу що і він ледве стримує свої почуття .
—Я ?—В мене починається істеричний сміх .—Я лише кохала тебе ,а ти мене зрадив !—Ще раз б'ю по лиці. Той цього разу ухиляється і припирає мене до стіни.Намагаюсь вирватись ,але Гавриленко сильніший .На нас косо дивляться інші люди ,та мені зараз на них байдуже. 
—Я ніколи не зраджував тебе ,Ніко .—Пропалює своїм гарячим поглядом ,а я просто млію .Сил більше немає і я втрачаю свідомість. Темрява...
—Ніка ,Ніка ...Прошу тебе ,розплющ очі. —Відчуваю доторк чиїхось теплих долонь до моїх щік .Відкриваю очі ,зображення трохи розмите ,але по голосу впізнаю ,що це Марк .
—Зрадник ,відпусти мене .—Як ошпарена відштовхую хлопця .
—Я ?Ти себе хоч чуєш ?Це ти тепер з Тимуром !
—Я зробила це,щоб тобі було боляче !
—Навіщо ?
—Бо ти ...Ти зрадив мені з Амандою. Я знаю ,що вона чекає на дитину від тебе !Знаю ,що коли я була в комі ти був з нею !
—Що це за ідіотизм ?—Він здивовано дивиться на мене ,а тоді неначе людина до якої прийшло натхнення. Швидко здригається з місця і крокує до черги в якій ще стоїть білявка .Бере її за руку і веде до мене .Та намагається вирватись ,але в неї не виходить .Я нічого не розумію .
—Що ти їй наплела ?Ану признавайся!—Кричить на неї .
—Я хоч і ненавиджу цю дівчину ,але так не можна поводитись з вагітною !—Викрикую я .
—Вагітною ?—В Марка нервовий сміх .—Від скаженого пса чи що ?Що ти їй наплела ,Амандо ?Кажи зараз, інакше я влаштую тобі розборки по-українськи. —Злісно дивиться на дівчину. —Негайно .Інакше я зараз зроблю все ,щоб тебе депортували з цієї країни !!!
—Ідіот ти !Я хотіла як краще .Та здається ти геть здурів і не розумієш ,що втрачаєш. Так ,Ніко ,я збрехала ,що вагітна ,щоб повернути Марка !Задоволені ?!—Здається моя щелепа зараз десь валяється на підлозі .
—Знімок УЗІ,фото Тіма ...
—Хах .—Та лукаво усміхається .—В нас була домовленість з твоїм колишнім .Він хотів повернути тебе ,а я —Марка .Та здається ,наш план провалився .—Як я могла в це повірити ?Ідіотка .Аманда виривається з рук Марка і йде геть .Лише на кінець показує нам непристойний жест середнім пальцем. Вона і справді божевільна. Якби я згадала все раніше ,то б зрозуміла ,що вона бреше .
—Я б ніколи ,ніколи не зміг зрадити тебе ,Ніко .
—Пробач ...—Знову сльози .Вони колись перестануть литись з моїх очей ?—Все було так заплутано. Я не знала кому вірити.  І не хотіла ,щоб дитина жила без батька .—Марк підходить і ніжно мене пригортає до себе. —Пробач мене ,моя амебо ,якщо колись зможеш. —Хлопець починає сміятись .
—Вже пробачив .—Шепоче на вухо. 
—Ти поїдеш ?—Піднімаю очі і дивлюсь на нього .Пауза ...
—Ніколи ...Не покину тебе .—Мої вуста розпливаються в усмішці .—Я безмежно тебе кохаю !—Голосно вигукує Марк. Він бере мене на руки і починає кружляти .Міцно тримаюсь за шию хлопця. Сльози змінює щира і така довгоочікувана усмішка .
—А я кохаю тебе ,Гавриленко !—Нахиляюсь і ніжно доторкаюсь до губ хлопця. Той самий знайомий аромат ,ті самі блакитні оченята ,в яких палає іскра...Я так сумувала за ними ,та тепер вже ніхто їх в мене не забере...
Від автора:Знову кінець ...Відчуваю це дежавю вже вчетверте. І знову так хвилююче ,як вперше. Здається ,я тільки вчора починала писати цю історію ,а сьогодні вже фініш. Ніка і Марк ...Вони вже історія. Надіюсь ,що вам сподобалась книга ,бо я дуже над нею старалась. Зараз працюю над виходом нової і вона буде не менш цікавою.Надіюсь ,що вам сподобається 💫Слідкуєте за оновленнями на моїй сторінці. 
Дякую всім ,хто прочитав цю історію. Ви моє натхнення ,моя підтримка...Напишіть ,будь ласка ,в коментарях чи сподобалась вам книга.Дуже люблю читати ваші відгуки ,але останнім часом їх щось дуже мало...Ставте зірочки ⭐ ну і звісно підписуйтесь на мою сторінку ,щоб не пропустити вихід нової книги,яке я запланувала в один дуже особливий день —21.03.Чому особливий?Бо рік тому ,саме в цей день, я випустила свою першу главу. В світ вийшла моя перша книга ,а вже в 21.03.2021 вийде 5 .Самій в це не віриться .За якийсь невеличкий рік я встигла написати 4 історії. Я ще досі в шоці від того ,що наважилась на цей крок...Але ніколи не пошкодувала. 
Дякую всім за те ,що ви в мене є .
Люблю від Землі до зірочок на небі 💫❤️ 
Зустрінемося 21.03.2021 .Soon...Буде гаряче 🔥