36 глава

*Вероніка 
—Ніка ,ти сьогодні нічого не їла .В тебе поганий настрій .Що трапилось ?—Схвильвано запитує батько. 
—Все добре .—Намагаюсь щиро усміхнутись ,та здається в мене не зовсім виходить .
—Скажи мені правду,я ж бачу по твоїх очах,що не все добре .—Спираюсь на мужнє плече тата .Він—єдина людина ,яка ніколи не покине і не зрадить ,бо батьки не можуть відмовитись від власної дитини .До голови одразу приходять спогади про майбутню дитину Аманди і Марка .По шоці котиться гірка сльоза і тато її помічає .Ніжно проводить по шкірі пальцем і витирає вологу. 
—Моя маленька ,ходи сюди. —Ніжно обнімає і гладить по голові ,як колись в дитинстві .—Хто образив мою любу донечку ?
—Ніхто не образив ,просто ...Я розстались з Марком .
—Але чому ?Він ж хороший хлопець ...—Я теж колись так думала ,але зараз вже ні. Не хочу розказувати батьку правди ,інакше він нашкодить Гавриленку .Навіть зараз я думаю про хлопця ,який зробив мені так боляче .Я все ще кохаю ?
—Тату ,прошу тебе,нічого не запитуй .Я просто хочу забути його .—Притуляюсь до міцних грудей чоловіка ,той міцно обіймає і мені стає трохи легше .
—Гаразд ,не буду .Не стану тебе ще більше хвилювати .Але прошу ,не плач ,бо це шкідливо для твого здоров'я .
—Добре. —Витираю сльози і стараюсь усміхнутись .
—Будь ласка ,не дозволяй Марку більше втручатись в моє життя .—Той схвально киває .
—Я зроблю все ,що ти захочеш ,тільки одужуй швидше .
—Обов'язково одужаю і в нас з тобою все буде добре ,як раніше. —Тато проводить зі мною цілий день .Мені стає трохи краще і навіть похмура погода вже не так наводить сум .Потрібно змиритись з цим .Марка більше немає в моєму житті.Залишилися лише спогади про ці три дні і незрозумілі уривки. Можливо я ніколи вже не згадаю його ,але чи погано це ?Якщо доля вирішила ,що я не повинна пам'ятати саме цей клятий рік ,то може мені змиритись з цим ?Життя не стоїть на місці і я маю рухатись далі Відпустити минуле і впевнено крокувати в майбутнє .
Батько зникає в темнім лікарнянім коридорі ,а я сідаю на підвіконник і дивлюсь на зоряне небо .Тисячі яскравих вогників виблискують на чорному тлі .Милуюсь цією красою і розумію ,що дивлюсь з цього вікна на неї востаннє ,бо вже завтра мене виписують .Надіюсь ,що рідні стіни допоможуть забути мені все це і дадуть нових сил .Починаю дрімати вже на підвіконні ,тому швидко переміщаюсь в своє тепле ліжко .
—Ніко ,прокидайся .
—Ну ще трішечки ...—Ховаю голову під подушку .Так не хочеться вставати. 
—Скоро обхід ,вставай.
—Гаразд .—Протираю очі і бачу перед собою радісного тата.В руках він тримає гігантського плюшевого ведмедика .
—Мія і Аня ,на жаль,не змогли приїхати і попросили передати тобі це .
—Вау .Який ж він класний .—Усміхаюсь на всі тридцять два і беру до рук подарунок .—Просто неймовірний .
—Який же я радий бачити твою усмішку . Обов'язково подякую дівчаткам .
—Він такий милий .Я про такого мріяла в дитинстві .
—Хочеш я куплю тобі всіх ведмедиків в цьому світі ,лиш ніколи не плач і будь щасливою.
—Ні ,усіх не треба .Бо тоді решта дітей будуть не щасливі ,а мені цього красеня буде достатньо .—З усмішкою кажу .
—Моя ти добра душа .Навіть зараз думаєш про інших .—Уважно розглядаю подарунок .—Зараз буде обхід ,потім тобі ще прокапають ліки і після обіду ми вже зможемо їхати додому. Арчі так скучив за тобою .Уявляю ,який він буде радий бачити тебе .
—І я знаю ним дуже сумую.Буду гратись з ним цілий день .
—Тільки не замуч собаку ,як колись Васю в дитинстві .—Починаємо голосно сміятись .
Коли мені було роки три я попросила в батьків на День народження хатнього улюбленця —рижого кота .Не знаю чому ,але мені подобаються коти саме такого кольору .Спочатку тато був проти тваринки в домі ,але мама його вмовила і вони таки подарували мені пушисте чудо .В мами був брат і його звали Василь .В нього були красиві веснянки і риже волосся .І цей котик чому дуже нагадував мені про дядька ,вони навіть характером були схожі ,тому ми назвали його Вася .Я так полюбила цього рижого пустуна ,що навіть на крок від нього не відходила .Годувала його ,гуляла з ним і навіть хотіла пошити йому одяг ,але Васі ця ідея не сподобалась і він порвав мої "шедеври" ,а після цього я наказала йому сидіти в куті ,бо він покараний.Ось така от смішна історія з дитинства ...
До нас приходить лікар ,потім медсестра вводить мені ліки. Почуваюсь вже набагато краще .Починаю збирати всі свої речі .Так звикла до цієї палати ,але хочу чим по швидше з нею попрощатись .Швидко скидаю все в сумку і виходжу в коридор .
—Нікусь ,я заберу твою медичну книжку в лікаря і ще деякі документи ,а ти почекай на мене в коридорі .
—Гаразд .—Тато зникає за поворотом ,а я сідаю на крісло біля своєї сумки .
—Ніко...—Бачу поруч Марка.Чому він тут ?Я ж просила більше не приходити. 
—Марк ,я не хочу більше бачитись. 
—Не вірю .—З якимось сумом каже .
—Повір і забудь.
—Ніколи. —Ближче підходить і бере за руку .Прикладає до свого серця .—Воно ж б'ється заради тебе ,чому ти раниш його ?—Якби ж він знав ,як зараз ранить моє серце .Ледь стримую сльози ,які зараз готові литись рікою .
—Я не люблю тебе ,Марку .—Зрадницьки опускаю погляд і нахабно брешу .
—Ні ,любиш .—Ніжно доторкається до мого підборіддя і я знову зустрічаюсь з цими голубими очима .
—Відпусти. Не люблю !—Відходжу крок назад і підвищую тон .До нас підходить Тимур .Я ж казала йому забиратись ,та здається він не розуміє моїх слів .Хоча...Можливо ,це сама доля підкинула мені його ?Хлопець підходить ближче і я беру його за руку .Той здивовано дивиться ,але мовчить .
—Я люблю тільки Тимура .—Твердо кажу .
—Ні .—Марк пропалює нас своїм поглядом .Він шаленіє коли бачить мене з іншим і не може стримувати своїх емоцій.Його скули стають виразнішими ,погляд холоднішим ,жили на руках стає краще видно і час від часу він замикає пальці в кулаки. 
—Так.—Обхоплюю шию Тіма і легко доторкаюсь до губ хлопця .Той відповідає на мій поцілунок .Дивно ,я цілую його не вперше ,але відчуття...Вони зовсім інші ,не такі як з Марком .І навіть зараз я думаю про цього зрадника ...Та так потрібно !Заради нашого майбутнього .
—Краще б я втратив пам'ять .Ти не моя Ніка ,вона б ніколи так не вчинила .
—Колишня Ніка померла .—Сміливо заявляю .
—Думаю ,тобі більше немає що тут робити .—Втручається Тім .
—Не вірю ,що ти розбила моє серце ,Нікусь ...Я щ так довіряв тобі ,знову...Ненавиджу!—Розвертається і крокує до виходу .Обертаюсь до стіни і витираю сльози .
—Ніко ...
—Не чіпай мене .
—Але ж я люблю тебе !Ми ж щойно ...
—Це була лише гра .Вважай це розплатою за всі твої погані вчинки по відношенню до мене .
—Це все було лише ,щоб він ревнував ?
—Ні ,щоб покинув .—Сумно кажу .—Залиш мене нарешті в спокої.Всі ви !
—Але ...—Тато з'являється на горизонті і Тім розуміє ,що зараз йому буде непереливки .—Ми ще поговоримо.—Йде .
—Ніко ,все добре ?Це щойно був Тимур ?
—Все добре .Так ,він .Знову просив пробачення .Але я висказала йому все .Давай поїдемо додому .Я так стомилась .
—Гаразд .—Похмуро відповідає і йде .—Я попросив Іванну Іванівну приготувати твої улюблені страви ,тому ти скоро поласуєш домашньою їжею .Надіюсь цей факт хоч трішки підніме тобі настрій .
—Звісно .—Намагаюсь усміхнутись .
Нарешті виходимо з лікарні .Відчуваю себе вільною пташкою.І зараз так хочеться кудись полетіти ,втекти від всіх цих проблем ...Просто бути щасливою .
—Нікусю ,дитинко .Яка я рада тебе бачити .—Іванна Іванівна радісно мене обіймає .
—І я вас .—Щиро радію нашій зустрічі .Мені не вистачало наших вечірніх розмов на кухні .
—Ходімо до столу .Ти так схудла ,маленька .Он одні кістки і шкіра.—Починаємо з татом сміятись .
В компанії хатньої робітниці і тата я проводжу цілий вечір. Вони всіляко намагалися підняти мені настрій і заради них я усміхалась .А ще я була безмежно рада бачити Арчі .І він мене теж .Повалив мене на землю ,почав облизувати і скавуліти. Та в цього собаки почуттів більше ніж в деяких людей .Добре ,що в мене є такий вірний чотирилапий друг,який сьогодні переночує в моїй кімнаті .Хотіла випустити його на двір ,але він такими благальними очима дивився на мене ,що я не змогла .Щоб не думати про Марка почала дивитись якийсь новий серіал .Здається ,я готова робити все ,що завгодно лише щоб не думати про цього хлопця ...Боляче згадувати ,та спати всеодно потрібно .Виключаю ноутбук і лягаю в тепле ліжко .Верчуся з боку на бік ,та все ж якось засинаю .
*Марк 
Мій найгірший кошмар став реальністю.Чортове дежавю .Відчуваю себе знову кинутим. Ну коли це все закінчиться ?!Невже я ніколи не буду щасливим ?Сідаю на байк і розганяють зі всієї сили.Ніка ,моя Ніка ,покинула мене . Я не хочу в це вірити ,але це так .Зараз так хочеться побути на її місці і втратити цю пам'ять .Не хочу нічого пам'ятати. Але...Найбільше болю від того ,що вона так просто здалась .Проміняла мене на Тимура .Але ж вона не пам'ятає що ця падлюка хотіла з нею зробити !Б'ю рукою по рулю від злості .Я ж справді покохав її ,усім серцем .Вона зцілила мене ,знову заставила вірити в кохання ,й зараз знову ранила ...Той поцілунок ,він розбив всі мої надії .Колишньої Ніки більший немає ,вона так і не вийшла з коми .Вона житиме в моїх спогадах і серці ...на цьому все .Забігаю в дім на шаленій швидкості. Все тут нагадує про неї .Закриваю очі руками ,щоб не бачити цього всього. 
Так більше не може продовжуватись .Я не хочу тут залишатись .Коли ще їхав сюди ,то знав ,що це місце не для мене .Заходжу в кімнату і починаю збирати валізу .Скидаю туди весь свій одяг .
—Привіт ,тату .Я хочу повернутись додому ,назад в США .
—Але ж Ніка...
—Ми більше не разом .Вона кохає іншого .Прошу ,давай не будемо це обговорювати. Я хочу поїхати і повернутись до колишнього життя .
—Гаразд. —Сумно відповідає той .Дивно ,я думав батько зрадіє ,що я хочу повернутись додому .—Я забронюю нам квитки на завтра ,бо сьогодні ще маю завершити деякі справи .
—Ок .До завтра .—Кидаю трубку .
Хтось дзвонить в двері .І кого там принесло ?Спускаюсь на перший поверх ,відкриваю їх і бачу перед собою ...
—Чого тобі ще від мене потрібно ?!—Розлючено питаю .Ця дівчина переходить вже всі межі .
—Котику ,не сердься за той вчинок. Я просто тебе дуже люблю і хочу бути з тобою .
—А я не хочу.
—Ну перестань .Я вже знаю ,що Ніка повернулась до свого колишнього . Тепер немає нікого хто б став нам на заваді .Ходи до мене .—Тягне за руку до себе .Намагається поцілувати ,та я відстороняюсь .
—Не смій .Іди геть .
—Ти кудись їдеш ?—Помічає мою валізу ,яку я зніс на низ .
—Так , завтра повертаюсь додому .
—Вітаю.—Радісно усміхається .—Твоє місце в США .
—А твоє поза межами мого дому .—Захлопую двері в неї перед очима .—До побачення .—Та починає стукати в двері,та я не чую .Голосно включаю музику на весь дім і він заглушує шум ,який видає ця божевільна .За декілька хвилин їй надоїдає і вона валить геть .Ура !Хоч цієї зарази позбувся .Але на серці не стає легше .
Ранок 
Знайомий звук будильника . Підіймаюсь з ліжка і протираю очі .Виліт через 7 годин. Швидко збираюсь і їду в дворець ,де мені потрібно підписати деякі документи.Прощаюсь з хлопцями. Чесно кажучи ,я дуже полюбив цю команду і так вже звик до неї ,що навіть важко прощатись ,але потрібно .По дорозі додому заїжджаю в кафе ,обідаю і роблю ще одну важливу справу .Тоді відправляюсь додому і перевіряю чи спакував всі речі .Згадую ,що потрібно ще забрати документи з універу і мчу туди. Надіюсь ,що все встигну. Валізи беру з собою ,в разі чого і з батьками домовляюсь зустрітись вже в аеропорту. Заходжу в деканат .Мене просять добре подумати ,але я вже впевнений в свому рішенні .Більше немає сенсу тут залишатись. В цій країні мене більше нічого не тримає .
Прощаюсь з деякими викладачами і їду .Ще розумію ,що прийдеться попрощатись з байком ,який я так полюбив ,але нічого ...В США куплю собі новий , а цей я за дешево віддаю Максу ,який про нього мріяв і зараз на сьомому небі від щастя .Прощаюсь з другом і нарешті вирушаю в аеропорт. На вході до нього мене зустрічають батьки .
—Ти впевнений ?—Перепитує тато .
—Так .Я скучив за своїм колишнім життям.—Разом заходимо в середину. Йдемо мовчки. Батьки бачать мій вигляд і стараються не задавати лишніх запитань ,бо знають ,що цим зроблять мені лише гірше .До вильоту залишається близько години .Сідаю на вільне місце в залі очікування і прогортую свою галерею ,яку вже давно пора почистити .В ній занадто багато болючих спогадів ...