34 глава

*Вероніка 
—Вічно я невчасно до вас приходжу .—Каже подруга і сідає поруч. 
—В сенсі ?—З цікавістю запитую .
—Хм...Ну це вже нехай тобі Марк розповість .—Змовницьки усміхається подруга .—Як ти себе почуваєш ?
—Нормально .
—А що на рахунок пам'яті ?Ви ж з Марком цілувались .Ти згадала його ?
—Ні ,не згадала. —Сумно відповідаю. —Аня ,ти моя найкраща подруга і знаєш про мене все .Розкажи мені ,що було протягом цього року. Марк ,він говорив про якийсь договір .Я просто не можу повірити своїм вухам ,що я таке вчинила .
—Я спочатку теж не повірила ,але це правда. Справжня історія від ненависті до кохання. Спочатку він дуже тебе нервував і бісив .Ти навіть ненавиділа його ,але потім все змінилось. 
—Дивно ,Марк не нагадує самозакоханого поганого хлопчика .
—Хм...—Усміхається подруга. —Поруч з тобою він поводиться як милий кролик. Він змінився ,або швидше ,показав своє справжнє лице. Я від початку знала ,що ви будете разом .Він справді тобі дуже підходить. І поруч з ним ти була щаслива. 
—Але ж Тимур ...Колишні стосунки. 
—З Марком ти забувала про все .Навіть про Тіма .Я бачила твою усмішку на День народженні .Її тобі подарував Марк. 
—Розкажи мені ,будь ласка .Я ж навіть власного День народження не пам'ятаю .
—Марк подзвонив до мене з Мією і запропонував зробити тобі сюрприз .Ми погодились і влаштували для тебе вечірку в Гавриленка вдома .Поки ми тебе відволікали шопінгом і бюті процедурами він все влаштував. Ти була така щаслива .І він зробив тобі один особливий подарунок —парфуми власного виробництва. Дуже круті. 
—Вау.Марк ще й парфумер ?
—Це його хоббі .Але він дуже талановитий хлопець. Прекрасний хокеїст і в майбутньому —чудовий лікар. —Слова подруги починають двоїтись в моїй голові .Стає боляче і я закриваю очі .Доторкаюсь до місця ,де болить. 
"З тебе теж вийде хороший лікар ,Ніко."—слова ,які я чую відлунням в моїй голові .Це голос Марка .Невже я щось згадую ?
Та за мить ця ілюзія вже зникає і я бачу перед собою лише стурбовану подругу .
—Ніко ,все добре ?—Запитує вона .
—Так .Трішки голова заболіла і все .—Про ці дивні галюцинації вирішую промовчати .
—Покликати лікаря ?
—Ні ,дякую .На чому ми зупинились ?
—Що Марк буде хорошим лікарем .
—Як ти думаєш ,він справді в мене закоханий ?
—Ти ще в цьому сумніваєшся ?Він місяць просидів під твоєю палатою .Так хвилювався за тебе .Я навіть не сумніваюсь в його почуттях .—Слова подруги гріють мені душу .Я не пам'ятаю цього хлопця ,але лише одна згадка про нього заставляє мене усміхатись .
—А як ти ?Що змінилось в твоєму житті ?—Ми з Анею говоримо близько години .Дізнаюсь ,що вона тепер разом з Олегом .Радію ,що вони нарешті стали парою .Потім подруга йде і я залишаюсь сама .
Помічаю біля стола невеликий пакет. Відкриваю його і бачу там фотографії .На них зображені ми з Марком .Милуюсь ними. Зараз в мене змішані емоції до цього хлопця .Ми затіяли з ним якусь дивну гру ,та й ця пуля в моїй голові якось з ним пов'язана...Проте ,я не ненавиджу його .Серце каже ,що він хороший. І я вірю йому .Але так хочеться все згадати .Мені можуть сказати все ,що завгодно і мені лишається лише вірити словам,а я хочу знати як було все насправді .Ця невідомість мене трохи лякає .Та я намагаюсь бути спокійною і поринаю в сон .

—Тук ,тук .—В кімнаті з'являється Марк. Сонно протираю очі і трохи піднімаюсь .—Ой,вибач .Я тебе розбудив ?—Повільно заходить .
—Та нічого .Я вже виспалась. 
—Гаразд.В мене є для тебе невеличкий сюрприз .—Сідає біля мене на крісло і ставить на ліжко великий букет червоних троянд. Які ж вони красиві .Беру їх і підношу до себе. Так приємно пахнуть ,що на секунду заплющую очі і уявляю ,що я в якомусь красивому саду .
—Вони дуже красиві.Дякую тобі .—Усміхаюсь .Я не пам'ятаю цього хлопця ,але здається не проти закохатись в нього ще раз .
—Радий ,що тобі сподобались .Але це ще не все.
—Хм ...Сюрпризи продовжуються ?
—Ну можна й так сказати .—Загадково усміхається .—Ти ж казала ,що в палаті тобі нудно і я запитав в лікаря чи ми можемо прогулятись .
—Ііі?—З надією дивлюсь на хлопця .Ці білі стіни і справді мені вже надоїли .
—І він погодився ,але не надовго .
—Ура.—На радощах підсуваюсь до Марка і міцно його обіймаю.—Я така щаслива .—Спочатку хлопець не знає як реагувати на мої спонтанні дії ,але потім міцно пригортає до себе .І ці обійми здаються такими знайомими ,теплими і ніжними ,що я хочу в них залишитись чим по довше. 
—Гаразд .Швидко збирайся ,бо лікар дозволив ненадовго .Я почекаю в коридорі .—З усмішкою промовляє і виходить .Радісно підстирибую і перевдягаюсь в плаття ,яка я знайшла в тому самому в пакеті з фотографіями .Яскраво червона сукня дуже мені сподобалась.Думаю я вдягала її раніше... Тоді розпускаю своє волосся і трохи розчісую .Кличу хлопця назад в палату. 
—Це плаття ...Ти як завжди прекрасна в ньому ...
—Дякую.—Марк підходить і подає мені руку .Йти ще мені самій досить важко ,тому хлопець мені допомагає .Обпераюсь за його мужнє плече .Спускаємось на ліфті на перший поверх ,а тоді хлопець  бере мене на руки .З несподіванки міцно обвиваю руками його шию .
—Тут далі сходинки. Тобі буде важко .—Констатує факт і ми опиняємось на вулиці .Свіже повітря ...Я неначе опинилась на свободі .Закриваю очі і чую спів пташок .Який ж пракрасний цей світ .Раніше я не цінувала того ,що мала ,але зараз розумію ,що життя —це справжній дар і я не хочу його втрачати. Хлопець ставить мене на землю і я трохи похитуюсь.В голові починає крутитись. 
—Так ,спокійно .Лікар попереджав ,що таке може бути. Ти просто довго не була на свіжому повітрі .Присядемо на лавочку і зараз все мине .—Сідаємо разом і здається мені стає трохи краще .
—Як ти ?
—Нормально .Просто голова трохи закрутилася .—З усмішкою кажу ,щоб заспокоїти хлопця .Бачу ,що він переживає .
—Марк ,а який сьогодні день ?—З цікавістю запитую .Я ж нічогісінько не знаю .
—Середа.3 червня .
—То вже наступило літо .Як я люблю цю пору .—З радістю кажу .
—Пропоную на честь цього поїсти морозива .Лікар дозволив...
—Я люблю...—Та Марк перебиває мене:
—Полуничне морозиво. —З усмішкою каже той і йде до невеличкого магазинчику ,який знаходиться на території лікарні .Через декілька хвилин він повертається з двома ріжками полуничного морозива .Беру ласощі до рук ,та мене знову починає боліти голова і чую якісь голоси. 
—Нік ,Нікусь ...З тобою все добре ?—Занепокоєно запитує Марк. 
—Так ,добре. —Трохи відпускаю .Озвучую дивні слова ,та здається Марк моментально розуміє про що я ,навідмінно від мене .—Рис з морепродуктами. —Але ж я не голодна. До чого це ?Хлопець лагідно усміхається .
—Ти згадала ?
—Я неначе бачу дивні картинки і чую невідомі голоси .Ти знаєш ,що це може означати?
—Це моя улюблена страва .Напевно морозиво нагадало тобі про їжу і ти почала згадувати. —З надією каже .
—Я  надіюсь ,що це саме так.—Чесно кажу .
—І я .Ти обов'язково згадаєш,Вероніко ,я вірю в це.—Відповідає і ми разом ласуємо морозивом .На дворі стає прохолодно .Марк бачить ,що в мене по тілу ходять мурашки і накидає на мене свою косуху .
—Спасибі .—Вдячно кажу і піднімаю очі догори .Таке красиве зоряне небо ,що я не можу відвести очей .
—Ти все ще так сильно любиш дивитись на зорі. —Каже Марк і теж підводить очі .—Вони як завжди прекрасні ,схожі на твої ясні оченята .—На щоках з'являється рум'янець від його слів .
—Ми часто дивились на місячне небо ?—З цікавістю запитую .
—Так .Сідали під плед на балконі і роздивлялись зірочки .А потім розмовляли ,поки ти не засинала на моєму плечі .—Тихо відповідає .
—Це так мило .Шкода ,що я забула такі чудові моменти .—Якби хотілось це все згадати .
—Нічого .Ти все згадаєш ,а тоді в нашій пам'яті з'явиться ще більше таких моментів .
—Марк ,можливо це прозвучить безглуздо ,але ми можемо потанцювати ?
—Звісно можемо .—З усмішкою каже і подає мені руку .Тоді включає на телефоні якусь повільну мелодію і я  наближаюсь до хлопця .Той ніжно бере мене за талію ,а я ложу руку йому на плече .Я точно танцювала з ним раніше .Впевнена в цьому ... Та зараз я хочу просто насолодитись цим моментом .Хлопець повільно кружляє мене в танці .Відчуваю як легенький вітерець лоскоче мою шкіру ,від чого я усміхаюсь .Мелодія стихає і ми завмираємо на місці .Наші погляди перетинаються .Відчуваю приємний аромат його парфумів ,який дурманить мій мозок .В душі виникає сильне бажання поцілувати Марка,хоча й розум кричить зупинитись .Ігнорую його попередження ,стаю на пальчики ,щоб дотягнутись до губ хлопця і ніжно впиваюсь в них поцілунком .Той відповідає мені взаємністю.В животі неначе літає цілий табун метеликів .Яке ж приємне це відчуття.Це кохання ?Таке справжнє і щире як в казках ?Хіба можна закохатись в хлопця ,якого знаєш 2 дні ?Але зараз ти обманюєш саму себе ,Ніко ,бо ви знайомі вже давно .Хоч твій розум і  стер з пам'яті це кохання ,та серце ніколи нічого не забуває .
Повільно відстороняюсь .
—Вибач ...Просто я думала ...Можливо ,це допоможе мені краще згадати .—Та кого ти обманюєш ,Ніко?! Ти ж просто цього хотіла .
—Хм...—З ухмилкою каже той і обіймає мене .—Ходімо в палату ,а то замерзнеш .
—Гаразд .—Прямуємо до будівлі .Заходжу в середину і світло яскраво світить мені в очі .Мружусь і знову починає боліти голова .Бачу перед собою Марка ,який весело зітхає і промовляє :"Моє нещастя ."
Знову приходжу до тями .
—Моє нещастя ...—Промовляю до нього .
—Ніко .—Дивиться з радістю на мене .—Ти починаєш згадувати .Я часто називав тебе так .—Бачу як по його щоці починає котитись одинока сльоза .Витираю її .Знаю ,що йому боляче бачити мене в такому вигляді ,але я обов'язково згадаю .Все згадаю ....І в нас все буде  добре .Беру його за руку і ми разом йдемо до палати .По дорозі зустрічаємо лікаря .
—Гуляєте ,молодь ?—Весело промовляє .Ми схвально киваємо .—А якраз збирався зайти до вас, Вероніко .Прийшли ваші аналізи і вони в нормі ,тому через декілька днів ми вас випишемо .Як ваше самопочуття ?
—Добре .—Відповідаю .—Здається ,я починаю дещо згадувати .Перед очима неначе спливають фрагменти з мого минулого ,або я чую якісь уривчасті фрази .
—Це прекрасно .Думаю ,що ви швидко поправитесь і пам'ять до вас повернеться .Головне ,ніяких стресів .Пацієнт має думати лише про хороше .—Говорить швидше Марку ,ніж мені .Хлопець з усмішкою киває головою .Я радію почутому .Ми разом направляємось до палати .Я така стомлена ,але безмежно щаслива .
—Марк ,дякую тобі за все .Цей день був чудовий .
—Це лише дрібниці .Головне ,щоб ти була щаслива і здорова .—Ще раз підходжу до нього і обіймаю .Тоді цілую в щоку .
—Я прийду ще до тебе завтра .
—Гаразд .Добраніч ,Марк .
—Добраніч ,моє нещастя .—Зникає в темнім коридорі .Закушую губу і сідаю на ліжко .Через вікно пробивається ясний місяць .Я замріяно дивлюсь на нього і з часом поринаю в сон.