32 глава

Минув місяць...
*Марк 
Я сиджу в палаті біля Ніки. Вона тихо й мирно спить .Вже місяць вона в комі .Моя кохана ,моя принцеса ,моя маленька . Я не зміг її вберегти і зараз плачуся найдорожчим. Бачити її в такому стані—найболючіше ,що було в моєму житті .Бачити ці дивні трубки ,які стерчуть з її тіла ,посинілі губки і щоки ,які вже не такі ніжно рожеві .Вона змінилась ,але вона все ще моя Ніка ,все ще кохання всього мого життя і я не відмовлюсь від неї  .Поки житиму я ,житиме і надія в моєму серці ,що ми будемо разом. Доторкаюсь до холодної руки і ніжно погладжую шкіру .Як же я скучив за її ніжною посмішкою ,за жартами ,за небесними оченятами. Вона ніби й тут ,але так далеко від мене. Якби ж я тоді приїхав раніше ,якби ж встиг ,то зараз нічого б цього не сталось. Так ,цей жах завершився ,Адама посадили і кривдників Ніки теж,мені і батькам нічого не загрожує ,але я нещасний ,бо поруч немає моєї Веронічки. 
—Моя маленька .—Тихо шепочу на вухо. Знаю ,що вона чує мене. —Нікусь ,минуло вже 30 днів ,як ти не прокидалась .Вже місяць я сам ,та знай ,що я завжди поруч ,завжди буду. До кінця життя я не зможу тебе покинути. 
В палату заходить лікар ,а позаду мої батьки. Вони відразу ,як тільки дізнались про задуми Адама, прилетіли в Україну приватним літаком і ми вже разом зайнялись пошуками Ніки. Батько підключив всі наші зв'язки і ми таки знайшли її .Та вона була непритомна ,в калюжі крові .Куля потрапила в голову. Це справжнє диво ,що вона вижила ,але вона в комі ...Батьки не змогли мене залишити самого в такому стані і залишились тут. Справді ,мені вони були дуже потрібні. Вони—моя підтримка. 
—Марку ,я не хочу вас розчаровувати,—серце пришвидшує ритм .Я закриваю очі ,я не хочу чути те ,що зараз скаже лікар ,бо по тону вже все й так зрозуміло. —але прогнози не втішні. Місяць минув ,а немає ніяких покращень. Ви знаєте ,що ми боролись до кінця за її життя .Але ця злощасна куля ...
—Ні ,ні ,ні ...—По шоці котиться одинока сльоза .Якби ж на її місці був я.Краще б я помер ,ніж бачив її страждання .Я так не можу .Це мене вбиває .Ніка була моїм повітрям ,а зараз я не маю чим дихати. Те ,чого я так боявся знову зі мною сталось. Я втратив все ...Все ,що так сильно любив. 
—Сину ...—Зупиняю батька ,бо теж не хочу чути :
—Шанс є завжди ,я вірю ,що вона жива .Вона не покине мене ,не зможе. Отямиться і повернеться до нормального життя , а я буду поруч .Якщо проблема в грошах ,то так і скажіть .Я віддам все ,але не відключайте апарат. Не вбивайте її ...
—Марку ,шанси нульові .За місяць жодних зрушень. Це...
—Ні !—Зжимаю руку дівчини .
—Мамо ,тату ,благаю вас ,зробіть щось. Ми не дамо їй померти. —Благально дивлюсь на батьків і бачу як картаються їхні душі .Вони теж переживають ,щиро переживають .
—Мій любий сину ,якби ж ми могли щось вдіяти ...—Мама ніжно гладить мене по голові ,та мені не стає краще. Я не можу витерпіти цього болю .
—Не смійте ,ніхто !Навіть не наближайтесь до неї ,інакше тут буде лежати ще один труп!—Грізно киваю і виходжу з палати. Цей коридор вже такий знайомий .Ще місяць тому він став для мене другою домівкою .Пам'ятаю як стояв в ньому і чекав Ніку з операційної. Розбивав кістки на руках об стіни ,поки мене не заспокоїли санітари .За цей час я забув про сон ,про все на світі .Пам'ятав лише про мою Нікусю .Не відходив від неї ні на крок і з кожним днем я все більше надіявся ,що от зараз моя Ніка розплющить очі і обійме мене ,а тоді ми будемо жити довго й щасливо ,як в усіх книжках .Моя маленька спляча красуня ...В казці принцесу розбудив принц і я розбуджу тебе .Обов'язково...
Сідаю на свій власний байк .Я купив його після того що сталось з Нікою .На ньому набагато швидше добиратись до лікарні і взагалі...Я полюбив швидкість ,полюбив свою "Пітьму"(Так я назвав свій байк) .Самойлова б теж його полюбила ,я знаю .Кривава усмішка з'являється на моєму лиці і я нажимаю на газ .Рушаю до дворця. Мені потрібно перевести дух ,потрібно розслабитись. Швидко знаходжу свої ковзани і йду на лід .Зараз тут нікого немає і це мені на руку .Як довго я тут не був ...Здається цілу вічність .Як ви зрозуміли я пропустив всі ігри .Хокей ,який був частиною мого життя ,улюбленою справою ,відійшов на другий план. Навіть він здавався не важливим в порівнянні з життям Ніки ,але зараз він  потрібен мені як ковток свіжого повітря .Я маю відчути цей холод в моїй душі ,цей адреналін .Нехай він остудить мій розум і душу ,нехай знову поверне мене до життя .Зараз так хочеться закрити очі і уявити ,що це все кошмар ,що це все просто поганий сон ,що я зараз прокинусь ,а поруч усміхнена Ніка.Ми почнемо битись подушками ,дурачитись в басейні ,потім запізнимось в універ ,посидимо на скучних парах ,потренуємось трохи в дворці , потім разом з Арчі гулятимемо вечірнім Києвом .Буденний день ,здавалося б .Я не цінував цих днів ...Ідіот .Бо не знав ,що один з них може бути останнім .Як хочеться вернути час назад .Клятий час !Ти забираєш в мене найдорожче ,мою душу ,моє серце,мої почуття ...
З усієї сили розганяють і врізаюсь в борт. З носа починає текти кров. Та мені на неї байдуже .Нехай хоч вся витиче .Для мене це вже не біль,болить тільки всередині,тільки в душі ...
До мене підходить мій тренер з аптечкою .Хочу продовжити кататись ,та він наполягає і веде мене на лавочку .Починає обробляти рану і зупиняє кров .
—Гавриленко...Не очікував тебе таким побачити .—Здивовано каже .
—В житті не все так ,як ми хочемо. —Іронічно кажу .
—Мабуть ,ти правий .Але ...—Коротка пауза.—Цим не зарадиш .Потрібно приймати виклики долі ,а ти таке враження ,що вже давно здався .—Спокійно каже чоловік.
—Хм...А що мені ще залишається робити ?Коли всі навколо розводять руками і кажуть ,що це кінець. Невже не розуміють ,що це мене вбиває ?Ніка ,моя Ніка ...—Прикриваю очі руками .На душі ще ніколи не було так боляче .—Та найгірше те ,що я нічого не можу вдіяти.Клятий світ !Чого ти забираєш в мене все ,що я люблю?—Вдаряю кулаком по бортику. Тренер сумно хитає головою в різні боки.  
—Ти був таким сильним хлопцем ,Марку.Та ця біль і туга ламає тебе з середини .Подумай зараз про Ніку .Чи була б вона рада бачити тебе в такому стані ?Впевнений ,що ні...—Вслухаюсь в слова тренера. —Ти повинен жити ,жити далі ...за вас двох .Вероніка завжди житиме в нашому серці .І ти маєш бути сильним заради неї .А доля вже сама вирішить ,що буде далі. Бажаю тобі мужності ...—Чоловік хлопає мене по плечу і йде. Я трохи заспокоююсь і випускаю пар. Чому так складно?Чому кожен ковток ,кожна секунда даються мені з такою важкістю ?Я ніби не живу вже ...Ця світловолоса красуня в той злощасний день забрала мою душу з собою .Як же мені її не вистачає ...
Скидаю з себе ті злощасні ковзани і вибігаю з дворця .На дворі падає дощ.Погода неначе хоче ще більше роз'ятрити мої рани ...чи вона просто плаче разом зі мною ?В той день дощ так само скрапав ,по холодному тілу моєї коханої .Не забуду цього відчуття. Збираюсь з силами і сідаю на свого залізного коня. "Пітьма " з шаленою швидкість мчить по мокрому асфальту. Та мене не зупиняє ні слизька дорога ,ні грім і ніщо інше .Я хочу втекти звідси подалі... До нашого дому ,де кожен сантиметр будівлі нагадує мені про мою маленьку. 
Скидаю шолом і відкриваю  вхідні двері .За цей час встигаю трохи промокнути .Чую сумне скуління Арчі .Він з надією біжить до дверей ,та коли бачить лише мене,то  опускає мордочку до низу. А ще кажуть ,що тварини не розумні.Цей собака розумніший за багатьох людей на цій планеті .Він як і я сумував за своєю хазяйкою. Від тоді як Ніка потрапила в лікарню він кожного разу коли я приходив додому чекав на неї ,та я завжди приходив сам .Арчі повільно підійшов до мене і я погладив його за вушком .
—Ходімо ,друже ,тобі вже час їсти .—Насипаю в миску улюбленого корму і  той похмуро починає їсти .—Вона повернеться ,Арчі ,я знаю .—Підходжу до кавового апарату і роблю собі каву з карамеллю .Яку чашку я п'ю за сьогодні ?Не знаю ...За місяць я майже не спав .А кофеїн я вживав частіше ніж будь-який напій .Цей запах ,аромат ,смак ...вони вже давно стали буденністю .Але як мені хотілось зараз поставити ще одну чашку для моєї Нікусі .Згадую наш перший спільний сніданок .Як ця дивачка ввалилась в мій дім п'яною і заставила підписати цей кумедний договір .А потім це миле анголятко попросило заснути поруч з нею .Одна з самих незабутніших ночей в моєму житті .А наші споглядання за вечірнім небом. На лиці з'являється кривава усмішка .Ні ...ти не стала однією з тих найяскравіших зірочок в темній пітьмі .Я відмовляюсь в це вірити. Відмовляюсь дивитись кожного вечора на зоряне небо і знати ,що моя люба десь там ...
Сідаю на диван і заливаю в себе чергову дозу кави .Речовина ніжно пищипує мої губи і зігріває горло .Саме те ,що потрібно після цього нестерпного дощу .Накидаю на себе плед і відкидаю голову на спинку дивана .Хочу поринути в сон ,та мені не дають це зробити. Настирливий дзеленькіт в двері. Не пам'ятаю щоб я когось кликав .Та й зараз в мене немає жодного бажання з кимось спілкуватись .Знову заплющую очі в надії ,що непроханий гість покине марні спроби і піде геть ,та мої сподівання розбивають вщент ,бо цей "хтось" не перестає тарабанити в двері .Розлючено ставлю чашку з кавою на стіл і підіймаюсь з місця .Поки йду відчиняти двері в голові перебираю варіанти хто б це міг бути .З батьками тільки що бачились ,та й вони завжди  попереджають про свій візит ,подруги Ніки нещодавно дзвонили і питали про її стан ,та який їм сенс приходити до мене ...Батько Ніки ,точно !Нещодавно ми говорили разом в лікарні і він хотів забрати деякі речі своєї дочки .Напевно це він .Спокійно відчиняю двері ,та переді мною стоїть дехто інший .Я просто завмираю від шоку . Кліпаю очима в надії ,що це сон та персона нікуди не зникає ,а продовжує стояти переді мною з наіграною посмішкою .
—Що ти тут забула ?—Суворим тоном кидаю .
—І тобі доброго дня ,Марку .—Дівчина намагається поцілувати мене в щоку ,та я вміло ухилаюсь і відходжу назад на декілька кроків .—Ну як хочеш. —Розводить руками .—В дім хоч впустиш ?На дворі такий ливень ,я зараз промокну. —Не чекаючи на мою відповідь заходить в середину .Закриваю двері  і заходжу за нею .Кидаю оком на валізу ,яку тримає мій непроханих гість в руках. 
—Що ти тут забула ?—Ще раз повторюю питання. Здається ,моя нервова система не витерпить всіх цих випробувань і зі мною щось таки станеться ...Вдих ,видих,спокійно .
—Приїхала до тебе ,любий. —З наіграною посмішкою каже та ,а мене ,здається, зараз виверне від її солодкої брехні. 
—Я тебе не просив .—Тихо промовляю і сканую поглядом .
—Ну ,Марк ,не поводься як ображена дитина .Пропоную забути минуле і почати все спочатку .—Що ?Мені це не причулось?Де її совість ?Після всього ,що вона мені зробила ,ця нахаба пропонує мені все забути ?!Я був сліпим ,коли закохувався в це безсердечне стерво ?
—Ти божевільна ,Амандо.—Єдине,що я спроможний сказати без матів ,а зараз так і хочеться висказати їй все ,що я про неї думаю .Та ж починає сміятись ,ніби я сказав це жартома .
—Маркусику ,твоє прекрасне почуття гумору нікуди не поділось ,це тішить .—Каже та .
—А твій мозок ,здається з кожним днем кудись дівається .Тільки хочу тобі нагадати ,що він —не печінка і потім не відросте .—З сарказмом кажу я .
—Хах .Котику ,ну не сердься. —Підходить і вішається мені на шию .
—Забери руки .—Ловлю її за зап'ястя і забираю від себе. 
—Мм...які ми неприступні .—Закушує губу .Думає ,що це на мене подіє ?Зараз вона викликає в мене лише ненависть ,роздратування і відразу .—А ця Ніка не погано тебе надрисувала .Став таким принциповим хлопчиком .—Зжимаю руку в кулак і ледь стримую лють. 
—Не смій згадувати про неї .Ти і нігтя її не варта .—Лютую я .
—Хах .Та кому вона потрібна .І так її вже нічого не врятує .Ну тиждень ,два і лікарі відключать її від апаратів .Шансів немає ,я знаю ...—Переможно усміхається .Вона що посланець диявола?Як можна з такою усмішкою казати про смерть людини. Вона завжди була таким мостром ,а я просто не помічав цього ?Був засліплений коханням чи вона просто змінилась з часом ?—А я пропоную тобі забути про помилки минулого і знову бути разом .Ти ж все ще кохаєш мене ,правда ?—Дивиться прямо в очі .
—Я ненавиджу тебе !—Голосніше кажу ,ніби хочу ,щоб весь світ це почув .—Забирайся геть з мого дому і життя !І ніколи ,чуєш ,ніколи більше навіть не промовляй ім'я моєї дівчини .—Беру її за лікоть ,в другу руку валізу і виставляю за двері .
—Ти всеодно будеш мій. —Самовпевнено каже та .Я ж лише хлопаю дверима в неї перед очима ...
Привид минулого ,якого я так боявся знайшов мене .В один прекрасний день моєї життя з казки перетворилось в якесь жахіття. Це чорна смуга в житті чи що ?Тоді я з нетерпінням чекаю білої .Повільно сповзаю по дверях .Здається я вже втратив всі сили .Знову хочу вирубитись ,та телефонний дзвінок порушує мій спокій .І що на цей раз ?Встаю і йду по свій гаджет .На екрані висвічується ім'я Нікіного батька .Швидко беру слухавку .
—Марку ...—Бачу ,що чоловік зараз занадто збуджений ,в його голосі відчувається хвилювання. Серце завмирає ,коли той робить паузу .Невже це кінець ?—Ніка прокинулась .—Весело каже той і я з легкістю видихаю .Через стрес по щоках починають котитись сльози .Вона жива ...Моя люба жива .Що може бути кращим ?—Але...—Не даю йому договорити:
—Я вже їду .—Вибиваю виклик і швидко біжу до свого байка .Втома як була ще секунду тому кудись зникає ,я неначе марафонець на старті ,який зараз готовий пробігти довжелезну дистанцію і отримати свій жаданий приз ,свою перемогу .