31 глава

*Вероніка 
В голові все так крутиться .Повіки стають важкими і я ніяк не можу відкрити очі .Та все ж збираюсь з силами і різко помічаю світло .Сама будівля темна ,лише наді мною якась нещасна ,проте ,яскрава лампочка виблискує .А ще тут дуже холодно .Хочу потерти руки ,які вже задубіли ,але розумію ,що вони прив'язані .Незадоволено стогну і до мене обертаються ті самі амбали .Один з них сидів попереду мене на стільці і клацав щось в своєму телефоні ,а інший стояв біля вікна і дивився в даль .
—О ,принцеса наша прокинулась нарешті .—Заговорив той ,що сидів недалеко. Інший підходить ближче і починає сміятись .
—Відпустіть мене .
—Аякже .—Знову сміх .Тепер вже ці амбали підходять впритул до мене .Один доторкається до мого волосся .Стає гидко ,бо чую від нього неприємний запах алкоголю і сигарет .Кривлюсь і відвертаю голову в бік ,та той бере мене за підборіддя і заставляє дивитись йому в очі .З таким страхом і ненавистю я ще ні на кого не дивилась.Пропалюю чоловіка своїм вбивчим поглядом .Нехай не думає ,що я боюсь ,що я так просто здамся в руки якимось бандитам .
—Непогана іграшка .—Каже до худого ,який теж оглядає мене з ніг до голови .
—Так.—Хтиво усміхається .—Адамич казав ,що якщо не погодяться ,то можемо залишити її собі .—Все не зводить з мене погляду .
—Покидьки. —Закриваю очі і по щоці прокочується одинока сльоза .
—Сірий ,ти чуєш ?Ця малиха називає нас покидьками ?—Обоє усміхаються ,неначе божевільні. А мені стає не по-собі.
—Не раджу тобі роззявляти свого ротика ,бо зробиш собі лише гірше. —Підходить впритул і каже "Сірий" .В його очах бачу роздратування і холод .Він як той вовк ,що зараз готовий напасти на свою здобич .В горлі появляється неприємний комок .Намагаюсь його позбутись ,та не виходить .Страх захоплює все моє тіло .Серце пульсує сильніше ,ніж завжди ,по тілу проходять мурашки ,час від часу кидає то в жар ,то в холод .Закриваю очі з надією ,що зараз розплющу і все це виявиться сном ,на відкриваю і знову бачу цих двох негідників. Намагаюсь висмикнути руку ,та тільки роблю спробу ,як чоловіки прискіпливо окидають мене своїм поглядом ,і я розумію ,що шансів немає .Вони всеодно наздоженуть мене .Опускаю очі донизу і розумію ,що навіть не знаю скільки часу я вже тут. Марк помітив мою відсутність ?Хвилюється за мене чи переживає ?І як ці люди взагалі з ним пов'язані ?Моя голова заповнюється тисячами запитань ,та на жодне я не маю відповіді і це доводить мене до божевілля .Роблю спокійний видих і зібравши всю свою сміливість намагаюсь сказати :
—Мені хо...холодно.—Тихо кажу. Швидше за все ми знаходимось на якійсь старій закинутій фабриці ,далеко від міста .Не чула звуку машин ,чи чиїхось голосів .Приміщення старе і просто велитенське за своїми розмірами .Старі хиткі двері ,якщо це взагалі можна назвати дверима ,швидше подірявленим куском металу ,через який надходить вітер із двору. Бачу ,що мої руки з здорового ніжно рожевого кольору стають трупно-синіми.Від жахливої погоди аж ниють кістки. Я справді дуже змезла ,бо на мені зараз легкий одяг ,а ці двоє вдягнені як раз таки добре.—Я замерзла ...—Кажу голосніше ,бо вони ніби вдають ,що мене не чують .—Не думаю ,що вашому Адаму буде якась користь від замерзлого трупа! —Голосно кажу ,так що по приміщенню проходить гучне відлуння.Ті здивовано дивляться на мене. Не чекали такої сміливості від полонянки ?
—Сірий ,можливо зігріємо її ?—Єхидно промовляє закушуючи губу .Бачу як його очі зупиняються на моєму декольте .Відводжу погляд ,лиш би не бачити їх .Справжні покидьки ,виродки ,від присутності яких мені хочеться просто померти .
—Ну ,крихітко ,ти сама напросилась .—Каже грубший і йде в моєму напрямку .
—Не смій підходити ,не смій !—Погрозливо кажу ,та мої слова діють на нього ,як червона тряпка на бика .Лише забавляють і манять зробити наперекір .Коли той підходить я звільняю ногу від мотузки і боляче вдаряю його .Той кривиться від болю .
—С*ка.—Скаче на місці .Я ж переможно усміхаюсь .
—Бл*,Кабан ти не зміг з малолітнім стервом впоратись ?—Розчаровано кидає і наближається до мене. Його друг ж тим часом кривиться від болю  ,бо вдарила його я ще й як влучно.Той підходить до мене і грізно  хапає за підборіддя .Від цього я на секунду взагалі забуваю про дихання ,але часу на страхи немає. Якщо зараз схиблю ,то можу звідси й не вибратися .Плюю "Сірому" прямо в лице .Від шоку той не розуміє ,що твориться і я користуюсь моментом. З усієї сили розгойдую крісло ,до якого мене прив'язали, і навалююсь на розгубленого "Сірого" .Той боляче вдаряється об цемент .Я ж приземлюсь більш вдало .Прямо на чоловіка і коліном б'ю куди тільки попало .Він починає кривитись від болю,та само ,як і "Кабан " .На щастя ,в мене виходить звільнити одну руку і я швидко забираю з-за ременя свого кривдника заряджений пістолет. Мотузки більше не втримують мене і я звільняюсь .Чоловіки теж підводяться .Направляю пістолет ,то на одного ,то на іншого .
—Падлюки ,відійшли від мене ,інакше я буду стріляти !!!—Голосно кричу.
—Кабан ти чув ?—З усмішкою каже його дружбан. —Маленька стервочка нам погрожує .Ну ,мала ,чого ти чекаєш ?—Глузливо каже ,а я вже серджусь не на жарт. Підіймаю пістолет догори і нажимаю на курок. В старому й нащасному даху з'являється дирка .
—Наступна буде в одно з вас.—По черзі направляю на них пітолет .Батько навчив мене стріляти декілька років тому .Я прекрасно володію зброєю і якщо буде потрібно ,то зможу себе захистити .Чоловіки розуміють ,що я не жартую і піднімають руки догори .Починають повільно відходити ,та я не дам їм втекти. 
—Стояти !!!—Риплю ,що є сили. Голос стає хриплим і грубшим .Швидше за все я простила ,а можливо це через стрес ?Та зараз це не важливо,бо головне —вийти звідси живою .Через емоції по щоках починають котитись сльози .Чоловіки завмирають на місці .
—Спокійно ,лялю.—Тихо каже "Кабан".—Ми ж просто жартували ...
—Заткнулись !—Не даю договорити .—Зараз ви відповідаєте на мої запитання ,а якщо ні ,то я вистрелю в одного з вас і прямо в голову .Стріляти я вмію і не раджу випробовувати мої здібності на собі !—Ті переглядаються і кивають .
—Хто такий цей Адам ?—Питання ,яке цікавить мене найбільше .
—Він конкурент Гавриленків .—Повільно відповідає худий. 
—Чого він від них хоче?
—Щоб ті віддали йому 90 % відсотків своїх акцій. Вони давно конкурують і батько Марка ніколи не давав спокою Адаму .Той завжди був першим і йому ніколи не хотілось ділитись цим місцем з кимось іншим .І так він вирішив усунути свого конкурента. 
—Звідки Адам знає про мене ?
—Він сказав нам стежити за Марком .Спочатку Адам хотів викрасти саме його ,але коли дізнався ,що в хлопця є кохана вирішив зробити саме так.Надавити на саме болючіше любого синочка конкурента. Якщо б ти померла ,то Марк б ніколи не пробачив себе і винив б батьків .Для Адама б це було перемогою. Бачити як його конкуренти тонуть в проблемах і стражданнях .—Я ніколи не бачила і не чула про цього чоловіка ,та вже ненавиджу його .Хіба можна так вчиняти з невинними людьми ?
—Скільки часу є в Гавриленків ,щоб вони передали акції ?
—Доба.Яка вже ,до речі ,спливає через годину. —О Господи.Виявляється я провела тут стільки часу. А я думала ,що лише декілька годин.  
—Ви відпустите мене !—Наказую я .—Негайно .—Чоловіки підозріло дивляться на мене і переглядаються між собою ,а тоді схвально кивають .З полегшенням видихаю і впевнено крокую до дверей ,де зараз стоять ці два амбали.Невже цей жах закінчився ?Та лише хороша думка приходить в голову ,як "Кабан "різко дістає з-за пояса пістолет і направляє на мене. Як ж я забула про це ?Як могла так прорахуватись ?Треба було відразу забрати в нього пістолет. 
—Ні ,кралю ,Адам вирішує що з тобою буде .Повертайся на своє місце і ми не наближатимемось до тебе. 
—Ні !—Розлючено кажу .Розумію ,що мій план провалився ,та я не можу так просто здатись. Не зараз !Я просто так не здамся .Ці двоє не випустять мене живою .Я знаю це ,але Я ХОЧУ ЖИТИ!!!Тільки в мене все налагодилось ,тільки я стала щасливою ,як в мене вирішили все це забрати. Ні !Все не може так закінчитись !Не зараз ,ще не час ...
—Нііііі!—Біжу з усієї сили до виходу .Тримаючи пістолет на поготові .Прориваюсь крізи двері на вулицю .Свіже повітря вдаряє мені в ніс .Мружу очі від природнього світла. І на секунду зупиняюсь ,щоб зрозуміти де я взагалі ,та ...
—Стій !—Грізно кричить "Кабан",що знаходиться позаду мене. Я не бачу ,але знаю ,що пістолет направлений на мене. Він не дасть мені піти ,але я не зупинюсь .Буду бігти не озираючись .Роблю крок і чую постріл. Куля з сильним болем впивається в мою ніжну холодну шкіру. Від удару мене відкидає вперед і я лицем зустрічаюсь з асфальтом. Та цей біль порівняно з тим ,що зараз всередині мого тіла, мірезна пилинка .Шум стає голоснішим ,а дихання все важчим .Я з важкістю відкриваю очі .І боюсь ,що це востаннє .Рука тягнеться до рани. Я проводжу нею і тоді піднімаю .Вона вся в крові. Кривлюсь від побаченого і від болю .Відчуваю ,що мій одяг повільно промокає ,бо на вулиці зараз накрипає теплий весняний дощик .Він ніжно лоскоче мою шкіру і я усміхаюсь .Попри просто нестерпний біль на лиці з'являється перекошена усмішка .Ось востаннє зустрічаюся з сірими хмаринками та падаю у темну безвість...