30 глава

*Вероніка
Мені сниться дивний сон .Хочу прокинутись ,але ніяк не виходить .Я неначе застрягла в моменті. Бачу Марка. Біля нього якась красива дівчина .Вони обнімаються .Я кличу хлопця до себе ,та він неначе не бачить мене. По щоках починають котитися сльози ,коли ці двоє цілуються .Я хочу втекти ,та не можу .Якась невагома сила тримає мене. Я відчуваю холодну руку на своєму плечі .З острахом обертаюсь і бачу Тимура .На його лиці сяє усмішка. Та щойно хлопець доторкаються до мене я неначе провалююсь в якусь темну безодню ...
—Фуххх...—Різко піднімаюся з ліжка .—Це був лише сон .—З острахом кажу і тримаюсь за голову .
—Нік ,що трапилось ?—Сонно протирає очі Марк. 
—Нічого ,сон поганий приснився. 
—Ходи до мене .—Міцно мене обіймає і мені стає спокійніше. Забуваю про все ,що було декілька секунд тому і в солодких обіймах Марка знову поринаю в царство Морфея .
До обіду вже й забуваю про той дивний сон. Зараз думаю лише про День народження батька ,на яке ми зараз і їдемо. Прошу Марка опустити дах .Той усміхнено виконує моє прохання .Люблю коли легенький вітерець роздуває моє золотисте волосся в різні боки. Відчуваю від цього задоволення .Міцно заплюющую очі і по шкірі проходить легкий холод.В ніс вдаряє маса свіжого повітря ,яке вже через секунду наповнює мої легені .Вслухаюсь в мелодію ,що зараз лунає з радіо .Відкриваю очі і бачу вечірнє небо ,вкрите золотими смарагдами.Така темна і незвідана пітьма ,а посеред неї така краса .Явище просто чарівне. Милуюсь цим ,поки машина не сповільнюється .Беремо подарунок і виходимо з машини .На порозі нас зустрічає щасливий батько .Міцно обіймаю його і засипаю привітаннями .Заходимо всередину. Іванна Іванівна накрила шикарний стіл... Але спочатку подарунок .
—Знаю ,що ти просив нічого не купляти ,але я не могла так .Довго думала і Марк підкинув мені цю ідею .Надіюсь ,що тобі сподобається .—Вручаю йому красиво упаковану коробку .Батько відкриває її і бачу як його вуста розпливаються в такій щирій і милій усмішці .Ми точно вгадали з подарунком і я цьому безмежно радію .
—Нікусю ,Марку ,дякую вам .Моя маленька донечко ,завжди здійснюєш батькові мрії .—Ніжно пригортає мене до себе ,як колись в дитинстві .По шоці котиться одинока сльоза ,яку мені не вдається приховати від чоловічих поглядів. 
—Якби й мама була разом з нами .—Тихо кажу ,неначе сама до себе. 
—Вона завжди житиме в наших серцях .І я знаю точно ,що вона пишається тобою, Ніко .Ми виростили хорошу дитину. —Ще раз обіймає .—Дякую ,що ви в мене є. —Марк теж приєднується до обіймів .Витираю сльози і ми таки сідаємо за стіл .Батько з Марком одразу знайшли спільну мову. Таке враження ,що ці люди вже знайомі років 10 так точно .В них багато спільних тем для розмов і я дуже рада ,що все так склалось. В нас на шляху стояла лише Лідія і тепер вона щезла ,а отже ,все буде добре. Усміхаюсь на всі тридцять два і насолоджуюсь цим прекрасним вечором в колі найрідніших мені людей .Добираємось додому близько 11  .Трохи стомлені ,але дуже щасливі .Граємось з Арчі і йдемо спати. Знову сниться той самий сон ,але продовження:
Тім бере мене за руку і веде за собою .Я пручаюсь ,та він зупиняється і каже до мене :
—Ніко ,ти для нього —ніхто. В нього є дівчина і він буде разом з нею .
—А як же я ?—З сумом запитую .
—За договором ти залишилась мені ,крихітко .—З лукавою посмішкою промовляє той .
—Який ще договір ?—Тільки я промовляю ці слова як просто в повітрі з'являється листок .Я беру його до рук і бачу якийсь договір .Вчитуюсь в рядки. Згідно з ним в світі є пари: "Вероніка + Тимур і Аманда +Марк. "Що це за ідіотизм ?Читаю далі ?"Ваші спогади ,пов'язані з Марком ,буде стерто ,як тільки ви дочитаєте листа .Доля вирішила ,що вам не слід бути разом ".Лист спалахує червоним полум'ям.Я лякаюсь і кидаю його на підлогу. 
—Я віддав все ,лиш би ти була моя .Тепер в твоїй голові навіть не залишиться спогадів про Марка Гавриленка. Для нього ти —незнайомка  .—Тимур починає сміятись ,а я падаю на землю від страшного болю в голові .Спогади ...Вони просто зникають прямо в мене перед очима. Я намагаюсь якось протистояти ,але в мене не виходить ...
—Ніко ,Нікусю ...—Теплі руки погладжують мої щоки.—Це лише сон ,тільки жах .—В мене аж руки трісуться.Знову обіймаю хлопця. Та цього разу вже заснути не виходить. Що це все означає ?Напевно це слова Тіма так в'їлись в моїй голові і тепер мене мучить якесь сумління. Та най би його .Я довіряю Марку ,а це лише дурний сон. Знову обіймаю хлопця і намагаюсь заснути. До ранку верчусь з місця на місце .Тільки бачу за вікном сонце встаю з ліжка і йду збиратись в універ .Поки Марк спить вирішую зробити нам сніданок .Хлопець чує запашні аромати з кухні і приєднується до мене. Ніжно обіймає за спину. Хоч і відчуваю втому через безсоння усміхаюсь і радію цьому прекрасному дню. 
—Моя маленька фея. —Ніжно цілує мене в губи .—Поки я ніжився в ліжку ти вже начаклувала нам сніданок .—З усмішкою каже той .Міцно обіймаю хлопця .Разом снідаємо і я йду збиратись в універ .На вулиці сьогодні падає дощ і прохолодно .Вдягаю сорочку в клітинку і зверху косуху .Також сині джинси і зверху одягаю трендову зараз панаму. Дивлюсь в дзеркало і вирішую сьогодні не робити макіяж .Волосся збираю в високий хвіст. Беру свій рюкзачок і спускаюсь до Гавриленка ,який вже зачекався на мене в машині .Коли я виходила з будинку ,то бачила що він говорив з кимось по телефону. В нього був якийсь стурбований вигляд ,та тільки він побачив мене ,то знову став веселим. 
—Все добре ?
—Так. Звісно крім того ,що ми запізнюємось на першу пару .—Хлопець нажимає на газ і машина швидко рухається по асфальту. Я знову згадую свої сни .Вони ніяк не дають мені спокою .Що це все може означати ?На душі присутнє якесь дивне передчуття ,ніби щось має статись. Здоровий глузд каже ,що я просто себе накручую ,але серце не на місці. Нервово переминаю руки ,коли хлопець паркується на стоянці біля універу . Хлопець відкриває парасольку і ми пришвидшеним темпом заходимо в будівлю. Коридори вже напівпусті ,бо щойно почалась пара. Швидко заходимо в потрібну нам аудиторію .З полегшенням видихаємо ,коли бачимо ,що викладача ще немає .Швидко вітаємось з друзями і сідаємо на свої місця .Я стараюсь ,але в мене ніяк не виходить зосередитись на навчанні. Дивлюсь в вікно ,по якому повільно стікають краплинки дощу .Цей процес просто заворожує мене.Зовсім забуваю ,що я зараз знаходжусь на лекції ,та викладач нагадує мені про це і робить зауваження. Щоки раптово червоніють .
—Нікусь ,що з тобою ?—Тихо запитує Марк .—Ти якась розсіяна сьогодні. 
—Просто не виспалась .—Кладу голову не плече хлопця .—Ще й голова болить .
—Моє ти щастя...—З усмішкою каже і обіймає .Тоді бере ручку і починає писати щось на своїй долоні .Тоді показує мені :"I love you " .Мимовільно усміхаюсь і беру його ручку .Малюю безконечник ,а під ним пишу :"Forever" .Така дрібниця ,але від  неї мій настрій все одно покращується. Дзвінок звучить як порятунок .З полегшенням видахаю і кладу голову на парту .Марк йде нам по каву. Я залишаюсь чекати його в аудиторії .Очі зрадницьки закриваються і здається я вже поринаю в сон ,але тут до мене підсідає Тимур .Він неочікуваності я ледве не вистибую з свого крісла. 
—Спокійно ,Ніко ,це я...—Каже він .
—Краще б це був сон. —Бурмочу собі під ніс .
—Що ?—Здивовано запитує той. 
—Нічого .Що ти хотів ?—Вирішую перейти одразу до суті. 
—Те що й завжди .Скільки разів я маю сказати ,що люблю тебе ,щоб ти мені повірила ?—Ясно все з ним .Стара пластинка. 
—Тім ,ти можеш говорити це хоч мільйон разів ,та це не змінить моїх почуттів. Я люблю Марка і на цьому пропоную поставити жирну крапку.
—Ніко ,ти робиш помилку .
—І ?Це ж моя помилка ,а не твоя !
—Ти пошкодуєш .—Наполегливо каже .
—Нехай .—Розводжу руками. 
—Коли ти дізнаєшся всю правду про свого Марка ,то повернешся до мене .Зрозумієш ,що я був правий. 
—Тім ,залиш мене в спокої .—Той нервово стискає пальці в кулак ,але все ж іде геть .Ніби мені його в снах мало ,то він мене ще наяву тероризує. Закочую очі і знову ложу голову на парту. Та цього разу мені знову завадили. Марк повернувся з двома чашками запашної кави.
—Дякую тобі .—Беру свій напій і роблю ковток. 
—Для тебе все що завгодно .—Лунає дзвінок і я розумію ,що нам пора йти на наступну пару. Швидко збираю свій рюкзак і виходжу з аудиторії. Та не встигаю зробити й  декілька кроків ,як який хлопець в коридорі просто збиває мене з ніг. Паперовий стаканчик і книги летять на підлогу .Розчаровано піднімаю очі і бачу велику пляму на своїй сорочці. Сьогодні явно не мій день .
—Пробач мені ,будь ласкочка .Я просто тебе не помітив .—Каже високий брюнет в окулярах .
—Та нічого .—Починаю збирати свої підручники.Хлопець ще раз вибачається ,а я запевняю його,що все нормально і ми з ним прощаємось .
—Марк ,я більше не можу. В мене сьогодні невдалий день .Ще й голова так сильно болить .—Кажу я ,коли хлопець підходить ближче .
—Давай звалимо з цих клятих пар ... блін,але через пів години мене попросили підійти до спортзалу .Вибирають хлопців на спортивні змагання з іншими універами ,а я все ж таки капітан хокейної команди .—Сумно каже той .
—Та нічого ,я все розумію .Поїду додому і трохи відпочину .
—Ок .Я домовлюсь з старостою і ніяких проблем не буде .—Підтримує мене хлопець .
—Дякую тобі .—Обіймаю його і ми прощаємось ,поки мене не помітив ще викладач .Швидко прямую до виходу і сідаю в таксі .Добираюсь без пригод. Вдома намагаюсь заснути ,але ніяк не виходить .Спускаюсь на перший поверх ,щоб знайти таблетки від головного болю ,але так їх і не знаходжу .Ну що ж за вдача така .Знову перевдягаюсь і хочу  піти в аптеку за ліками .Ще по дорозі зайду в продуктовий і куплю нам щось на вечерю .Біля дверей зустрічаю Арчі .Той починає скуліти ,коли бачить ,що я хочу піти .Не витримую і йду по повідець .Прогуляюсь разом з ним .Можливо ,мені стане хоч трохи веселіше .Разом з собакою йдемо по парку .Погода вже покращилася .З-за хмар виглядає ясне сонечко .Жмурюсь від нього і йду далі ,ближче до затінку .Переходимо дорогу і опиняюмось на вулиці де є багато різних магазинів .Заходжу в аптеку і беру все ,що мені потрібно .Арчі поки смирно чекає мене на вулиці .Виходжу і знову повертаємося в парк .Дістаю з кишені його улюблений резиновий м'ячик і кидаю в траву .Собака радісно ним грається .Я тим часом запиваю таблетку мінеральною водою .Здається ,стає трохи краще .Включаю телефон і розумію ,що нам потрібно пришвидшитись ,бо ще потрібно купити продукти ,а тренування через годину .Кличу Арчі до себе ,але той не повертається .Де ж дівся цей пустун ?Шукаю його за кущами ,та не знаходжу .Йду в глиб парку і бачу як мого собаку тримають якісь два амбали .Арчі скулить і пручається ,та вони лише сміються .Попри страх підходжу до них .
—Відпустіть мою собаку !—Кажу .Ті переводять погляд на мене .
—Ти Вероніка Самойлова ?—Звідки ці двоє знають моє ім'я ?По шкірі проходить цілий табун сиріт .
—Таккк.—Тремтячим голосом відповідаю .Вони відпускають Арчі і швидким кроком наближаються до мене. Я намагаюсь втікати ,але вони швидко ловлять мене .
—Рятуйте...—Та у відповідь лише тишина .В цій частині парку рідко гуляють люди .
—Ніхто тобі не допоможе ,красунечко. —Каже один з тих типів .Інший тримає мене за руки .
—Хто ви такі і чого вам від мене потрібно ?
—Хм...Нам нічого від тебе не потрібно .—Сміючись каже один з них .—Але здається сімейка Гавриленків дещо не зрозуміла і містер Адам вирішив їм нагадати. 
—Який ще містер Адам ?Я не знаю такого .—Можливо ,вони мене з кимось попутали ?
—Хах .Ти не знаєш ,але твій хлопець прекрасно знає .Запитаєш в нього ,якщо звісно залишишся живою .—І знову цей сміх ,а мені вже не до жартів .
—Відпустіть мене негайно !Інакше в вас будуть неприємності!
—Неприємності будуть в Гавриленків ,якщо вони не зроблять те ,що хоче містер Адам .Якщо Марку дороге твоє життя ,то вони підпишуть договір ,а якщо ти для нього лише пустишка ,то містер Адам знайде на нього інші важелі впливу .—Вириваюсь і вдаряю того ,що стоїть напроти мене. Той лютує і шарпає мене за руку .Стає нестерпно боляче .Інший закриває мені очі якоюсь мотузкою .Відчуваю як в ніс вдаряється якийсь противний аромат ,від якого мені одразу хочеться спати.Я втрачаю свідомість...
*Марк 
Останніми днями батько все частіше дзвонить до мене.Каже ,щоб я був обережнішим .Швидше за все його конкурент хоче просто розорити батька .Я не переживаю за своє життя ,а швидше за їхнє .А ще я ніяк не міг зрозуміти чому не можна вести бізнес легально ?Чому не можна робити все чесно ,а намагатись знищити своїх конкурентів ?До чого ж доводить людська заздрість ,чи це просто бажання розбагатіти ?Напевно ,мені цього й ніколи не зрозуміти .Саме тому я буду лікарем ,а не бізнесменом ...