29 глава

*Марк 
—Привіт ,тату .—Спокійно кажу .
—Привіт ,сину. Як ти ?—Чую його стурбований голос .
—В мене все добре. Я зараз зі своїми друзями відпочиваю в Карпатах .—Батько спокійно видихає ,а в мене з'являється легке хвилювання. 
—Щось трапилось ?Ми ж зазвичай переписувались ,а тут особистий дзвінок ...—Я знаю своїх батьків і це на них зовсім не схоже .
—Ми просто хвилювались .—Каже мама .
—Але чому ?—Не розумію ,що відбувається. 
—Наші конкуренти перейшли до активних дій .Сьогодні батькові прийшли повідомлення з погрозами .Ми хвилювались за тебе. Точно все добре ?
—Так ,звісно .Не варто хвилюватися .Я в повному порядку. Тату ,це дуже серйозно ?
—Думаю ,що так .Але найближчим часом я з цим розберусь і ти зможеш повернутись назад в США. Я ж знаю ,що ти без своєї команди не можеш .—Хочу щось сказати ,але утримуюсь .
Прощаюсь з батьками і закінчую виклик .Спираюсь об перила і дивлюсь в даль .Батьки нічого не знають про Ніку .Я не зміг їм сказати ...Після минулих стосунків я вирішив їх не турбувати . Впевнений ,що б вони переживали за мене .В голові тисяча думок ,яких я ,на жаль ,не можу позбутись. Що буде далі ?Рано чи пізно батько вирішить це питання і мені прийдеться повернутись в США.Я прекрасно розумію ,що там є величезні перспективи для мого майбутнього .Але  тут є Ніка .Я не можу просто її відпустити ...і сказати покинути все і поїхати зі мною теж не можу.Її життя тут і я не знаю чи захоче вона заради мене тут все кинути .Роблю глибокий вдих і видих .Ніка теж виходить на балкон. 
—Марк ,з тобою все добре ?—Натягую усмішку і кажу :
—Звісно .Ходімо всередину ,а то ти простудишся .—Обнімаю її і ми повертаємось в кімнату .—Просто батьки дзвонили ,питали як я. 
—Ясно .
Решту дня проводимо разом з друзями. Час пролітає просто з шаленою швидкістю і вже ввечері ми вилітаємо в Київ .Додому добираємось десь біля 11 вечора. Швидко розбираємо валізу ,вечеряємо і йдемо спати ,бо завтра вже починається навчання і ми йдемо в універ. 
*Вероніка 
Протираю очі і виключаю будильник. 
—Марк ,вставай .Ми запізнимося в універ .
—Гаразд .—Хлопець підводиться з ліжка і йде в ванну .Я тим часом готую нам сніданок і одягаюсь. На дворі вже так сонячно і тепло. Як я люблю таку погоду .Вирішую одягнути білу сорочку оверсайз і спідницю.Також лакові чорні туфлі на калуках .Волосся збираю в високий хвіст і роблю нюдовий макіяж .Швидко збираємось і йдемо в універ .В аудиторії зустрічаю Аню і Олега .Вітаємось з ними і сідаємо за свої місця ,бо в аудиторію заходить викладач. Стараюсь зосередитись на навчанні ,але тут в аудиторію заходить Тимур .Бачу як Гавриленко одразу спалахує від люті ,тому беру його за руку і той трохи заспокоюється. 
—Добрий день ,Інго Кирилівно .Вибачте за запізнення .Такого більше не повториться .
—Гаразд ,Тимуре ,сідайте. Але більше не запізнюйтеся .—Каже жінка і хлопець сідає на своє місце. Намагаюсь відволіктись від думок про Тіма навчанням .В мене це непогано виходить .Лунає дзвінок і юрба студентів вже переміщується по коридору .Знаходжу Аньку і тягну її з собою в буфет.Беремо собі по круасані та каві ,а тоді сідаємо за вільний столик біля вікна. 
—Значить Тимур і Ліза розстались остаточно .Бо як бачимо вона вже давно в Америці ,а він тут. 
—Напевно.—Сухо кажу .—Якщо чесно ,то мені байдуже на них .Головне ,щоб подалі від мене трималися. 
—Ти права .—Мовчимо декілька секунд ,та Аня знову порушує мовчанку .—В вас з Марком все добре ?
—Так. —Кажу ,як ні в чому не бувало. 
—Нік ,це звісно не моя справа ,але ваш договір...Тобто Марк їхав ж сюди на декілька місяців .Ви не говорили про те ,що буде далі ?—Розумію ,що питання подруги і мене непокоїть останнім часом ,та я ніяк не можу набратись сміливості ,щоб поговорити з хлопцем .
—Ань ,—здається ,подрібні слова просто зникають з голови —ми ще не говорили про це .Я не знаю ...
—Гаразд ,не думай про це.Я як завжди з своїми дурними питаннями. Я бачу ,як Марк сильно тебе любить і впевнена ,що в вас все буде добре .—З посмішкою промовляє дівчина .Усміхаюсь їй у відповідь .Добре ,що в мене є така подруга.Прямуємо до потрібної нам аудиторії ,та раптом до Ані підходить її двоюрідна сестра —Ніна .Дівчата хочуть про щось поговорити ,тому залишаю їх наодинці і далі прямую до аудиторії сама ,бо до початку пари залишилось декілька хвилин. 
—Нік ,ми можемо поговорити?—Як грім посеред ясного неба з'являється переді мною Тимур. З переляку аж підстирибую .
—Про що ?—Намагаюсь себе вести максимально спокійно. 
—Я хочу тобі дещо сказати .Це займе лише декілька хвилин ,прошу. —Дивно чути такі слова від Тіма .В універі багато людей ,тож не думаю ,що він хоче мені нашкодити. Підходимо до вікна ,де немає студентів. 
—Що ти хотів?—Схрешує руки на грудях і уважно дивлюсь на хлопця. Намагаюсь зрозуміти що йому від мене потрібно. Бачу ,як той нервово переминає кісточки на пальцях. 
—Нік ,я хотів вибачитись .—Підходить до мене ближче ,та я ставлю перед собою руку і не даю йому цього зробити. Він відходить крок назад  .—Я не знаю ,що на мене найшло .Я просто збожеволів ,коли зрозумів ,що втратив тебе .—Роблю спокійний вдих і на секунду закриваю очі. —Але Марк не вартий тебе .В США в нього є дівчина —Аманда .Він підло тебе обманює !—Усміхаюсь на його слова .
—Єдиний тут брехун —ти. Якщо хочеш ,щоб я тебе пробачила ,то просто тримайся подалі ,Тимуре .
—Але ж Ніко ...—Та я не слухаю його ,а заходжу в аудиторію. Сідаю біля Марка. 
—Все добре ?—Запитує хлопець. 
—Так. Все чудово. —Відповідаю я і починаю щось записувати в своєму блокноті. Пари минають досить швидко і спокійно .Після них встигаємо ще з Марком заскочити в кафешку і перекусити ,а тоді вже на тренування. 
—Дівчатка ,а давайте зробимо хлопцям сюрприз .—Каже Мія.—В них ж на наступному тижні важлива гра з Білим Барсом. Можливо ,придумаємо для них якийсь танець. —Пропонує подруга. 
—Дуже класна ідея ,Міє .Зможемо зібратись в спорт-барі і разом відсвяткувати перемогу. Впевнена ,що наші хлопці порвуть тих барсиків .—Чую сміх і схвальність дівчат. Домовляємось ,що будемо затримуватись ще на 15 хвилин і вчити танець .Впевнена ,що хлопцям буде приємно. Після важкого дня чекаю на Марка в холі .Бачу ,що на зустріч мені йде Тім ,та я не хочу з ним навіть говорити. Позаду нього видніється постать Марка .Підбігаю до нього і обнімаю .
—Невже так сильно скучила ?—З лукавою усмішкою каже той і цілує мене в щоку .
—Ще й як .—З запалом кажу я і беру Марка за руку. Спостерігаю незадоволений погляд Тимура ,та мені на нього байдуже .Разом виходимо з дворця .Тоді сідаємо в машину і їдемо в торговий центр ,бо завтра в батька День народження і він нас запросив. Звісно він казав ,щоб я на нього не витрачалась ,та я так не можу .Тому з радістю шукаю подарунок для найріднішого .
—Нікусь ,невже ти не знаєш ,що хочеш купити ?
—Ну це складне питання. Я й справді не знаю .
—Хм...Тоді давай подумаємо ,а не будемо ходити з однієї крамниці в іншу і шукати невідомо що. 
—Гаразд .—З сумом кажу я .Сама вже трохи стомилась .
—Нік ,а в мене є ідея .
—Яка ?—З цікавістю запитую .
—Давай подаруємо твоєму батькові годинник. Просто я помітив ,що він завжди носить їх на руці .
—Марк ,ти геній !—Цілую свого хлопця. —У мого тата є ціла колекція годинників .Він дуже любить їх носити. І нещодавно я бачила в нього каталог з годинниками і один з них був обведений червоною ручкою. В нього ще такого немає .Я пам'ятаю як він виглядав .
—Так це чудово. Ходімо ,тут поруч є класний магазин. —Прямую за Гавриленком і вже через 15 хвилин в мене є подарунок для батька .
—Дякую ,це все завдяки тобі .—Обіймаю Марка .
—Немає за що ,мала. —З усмішкою промовляє той. Купляємо в супермаркеті піцу на вечерю і їдемо додому .Вечеряємо ,дивимось разом серіал ,а тоді відправляємось в царство Морфея.