28 глава

*Вероніка 
Як солодко знаходитися в обіймах Марка .Провела б так цілий день ,але здається хтось вирішив зруйнувати мої плани .Чую настирливий гуркіт в двері .Кривлюся і сонно протираю очі .Гавриленко теж прокидається .І кому це там не спиться ?
—Кароче ,заходимо ,а то ми реально запізнимось .—Чую голос Остапа в коридорі .Єдине ,що встигаю —це сильніше натягнути на себе простирадло ,перед тим як наші друзі  "ввалюються " в наш номер .
—Ніка ,Марк ,ви тут ?Ми ж за...—Бачу перед собою здивовану Мію .—За...зап...
—Запізнюємось .—Каже нарешті Анька ,бо Мія просто застигла .
Блін ,проспали !Ми ж сьогодні планували на урок гончарства сходити ,а я з тим усім забула про будильник .Першою до тями прийшла Аня:
—Так друзі ,на вихід ,а вас ми чекаємо в холі .В вас 10 хвилин ,бо автобус чекати не буде.—Каже подруга і випроваджує всіх з нашого номеру. З полегшенням видихаю,але все одно якось соромно. Здається ,таке може статися лише зі мною. Торкаюсь своїх щік ,які просто горять .Переводжу погляд на Марка .Той просто сміється. 
—Тобі справді смішно ?—З докором дивлюсь .
—Не злись .—Торкається моєї щоки. —Просто ти така мила ,коли налякана. —Підводиться з ліжка .
—Гаразд ,ходімо збиратись ,а то справді запізнимось. —Швидко одягаюсь в джинси і сорочку в клітинку .Волосся збираю в пучок .Тоді швидко йдемо до друзів ,які вже чекають нас в автобусі . Сьогодні ми поїдемо в сусіднє село ,де місцеві жителі займаються гончарством .Теж хочу спробувати створити щось своїми руками .Здається ,це весело .Всю дорогу думаю про вчорашній день.Тепер ми обоє знаємо правду .Настав кінець всім таємницям .Я щаслива поруч з Марком ,та є дещо ,що непокоїть мене ...Відганяю страшні думки. Сьогодні все буде добре і ніщо не зіпсує мого настрою .Разом виходимо з автобуса .Нас зустрічає літня пара. Це і є ті місцеві мешканці ,які сьогодні навчатимуть нас виготовляти зі звичайної глини шедеври. Заходимо в їхній дім. Тут так колоритно й водночас затишно .А з яким запалом ці люди розмовляють про справу всього свого життя .Видно ,що гончарство —це їхнє покликання .І я в майбутньому хочу ,щоб в мене так очі горіли від улюбленої справи. Надіюсь ,що так і буде .Уважно слухаю Олену Григорівну і Віктора Петровича ,які нам зараз все детально пояснюють .Стараюсь сконцентруватись на цьому .Сідаю за гончарний круг ,на якому лежить глина .Зараз вона більше схожа на звичайний кусок пластиліну ,нічого особливого .І як я з цього маю щось зробити ?Пробую ,та в мене не виходить .Опускаю очі до низу .До мене підходить Віктор Петрович. Кладе свої руки на мої і плавно ними водить по глині. Починає виходити щось схоже на тарілку. 
— Ніколи не здавайся,Ніко, і все вийде .Життя повне перешкод ,але ми в силі їх подолати ,просто потрібно йти до кінця .—З усмішкою каже той.Впевнена ,що цей дідусь знає про що говорить ,адже за його плечима стільки досвіду .Пробую знову і знову і в мене виходить.Дивлюсь на свій витвір і радію .Тоді хочу показати його Марку ,обертаюсь до хлопця і бачу веселу картину .Гавриленко весь в глині .Мимовільно усміхаюсь від побаченого і підходжу до хлопця .Дивлюсь на його виріб і бачу невеличке сердечко з глини ,а на ньому наші ініціали .Як же це мило .Обіймаю хлопця. 
—Фухххх.В мене таке враження ,що я десять ігор без перерви грав. Це гончарство —зовсім не проста річ .—Сміюсь .
—Ну хокеїст з тебе явно кращий ніж гончар ,але це все одно дуже мило .Таке класне сердечко. 
—Дякую ,я старався .—Йдемо митись від глини ,тим часом Віктор Петрович ставить наші вироби "сушитися " ,а Олена Григорівна запрошує нас на чай. Сьогодні ми ще нічого не їли ,тому з радістю погоджуємось на її пропозицію.Ці люди такі милі й привітні. А ще за цей короткий час я помітила ,що вони дуже люблять один одного .Віктор Петрович з радістю допомагає у всьому своїй дружині і ніжно називає її "Моя лісова красуне " .
—Вибачте мене за нескромне запитання ,але скільки ви вже років разом ?Просто в вас такі хороші стосунки ...—Відважуюсь запитати я .
—Ми вже разом 50 років.—З усмішкою промовляє Олена Григорівна і обнімає свого чоловіка .
—Ого .—Висловлює своє здивування Марк .Я теж трохи в шоці .Вони що в садочку одружились ?Дуже молодо виглядають .Коли подружжя побачило наші реакції ,то почало сміятись .
—Нічого ви ,молодь ,не розумієте .Кохання змінює людей .Мені 70 ,але поруч з Оленкою я відчуваю себе все ще тим закоханим підлітком ,що і 50 років тому .В кохання немає віку,бо якщо воно справжнє ,то вічне .—З усмішкою промовляє той .
—Мабуть ,ви праві .—З усмішкою кажу .
—А чому ви називаєте Олену Григорівну "Своєю лісовою красунею "?—Запитує Мія .
—Бо ми познайомились в лісі .Одного вечора я заблукала там і зустріла Вітю ,який повертався з полювання .Він провів мене додому .Так почалися наші стосунки і від тоді він мене так називає .—Лагідно відповідає жінка .Уважно слухаю її розповідь і дивлюсь як закохано ці двоє поглядають один на одного .От би й мені так зберегти своє кохання крізь роки...
Олена Григорівна і Віктор Петрович віддають нам наші вироби і ми прощаємось. Так приємно було познайомитись з цими людьми. Надіюсь ми ще з ними побачимось .Приїжджаємо ми всі в готель в піднесеному настрої .Перевдягаємось в чистий одяг і йдемо разом вечеряти. Тоді в нас виникає ідея подивитись всім разом якийсь фільм в кінотеатрі ,який знаходиться на даху .Олег дзвонить на рецепцію і про все домовляється ,тому ми всі гуртом йдемо туди .Всідаємось на м'які крісла і поїдаючи попкорн дивимось романтичну мелодраму .Хлопці хотіли дивитись жахи ,але ми явно що були проти і вони нам поступились .Тримаю за руку Марка і мило усміхаюсь .Як добре ,що він поруч .
—Знаєш ,—нахиляється до мене і каже на вухо —я б ніколи не подумав ,що моє життя може так кардинально змінитись ,але я дуже радий цим змінам ,бо вони подарували мені тебе .—Ніжно цілує в щоку.Обнімаю його .Фільм закінчується і ми розходимось по своїх номерах .Замовляю нам морозиво в номер .Беру плед і ми разом з Марком сидимо на балконі ,поїдаємо морозиво і дивимось на зоряне небо .
—Марк ,а можна дещо запитати ?
—Так.—Обертається хлопець і каже до мене .
—А чому ти вирішив стати саме медиком?Більшість хокеїстів ж поступають в фізкультурний ,а наскільки я знаю ,то твої батьки бізнесмени і ти б ,по логіці ,мав би поступати на юридичний чи щось в тому роді .Чому саме медицина ?
—Чесно кажучи ,бізнесмен з мене ніякий і мої батьки прекрасно це знають .Та й вони завжди поважали мій вибір.Я з дитинства займаюсь хокеєм .Від нього в мене аж очі горять ,думаю ти й сама бачила .Для мене —це частинка мого життя ,від якої я ніколи не зможу відмовитись. Але хокей має свої рамки в вигляді віку. Я не зможу грати до кінця життя і це факт. Проте хокей —це не тільки перемоги ,гучні оплески вболівальників ,кубки і світове визнання .Є ще інша сторона медалі ...Як і в будь-якому спорті крім злетів є ще й падіння .Під час ігор багато хто отримує травми .Ніхто з нас не знає ,чи буде ще наступна гра ,бо тебе можуть зламати в любий момент. Силові прийоми ніхто ж не виключає .Це частина хокею і я прекрасно це розумію .Я бачив багато травм ,бачив як хокеїстів ламали ,бачив навіть сльози тих ,хто більше не зміг грати .Для мене —це найгірше жахіття .Почути ,що я більше не зможу бути хокеїстом. Тому я й хочу стати лікарем .Щоб лікувати спортсменів з найважчими травмами. Медицина рухається вперед і зараз роблять такі операції ,що навіть в найважчих ситуаціях з'являється надія .Я хочу давати людям цю надію .
—Я тебе прекрасно розумію .Думаю ,що з тебе вийде чудовий хірург і ти врятуєш не одне життя .—З усмішкою кажу. 
—Як і ти. —Додає хлопець і поправляє пасмо волосся ,яке впало мені на очі. —З тебе теж вийде хороший лікар ,Ніко. —Обіймаємо один одного і продовжуємо дивитись на зорі. Засинаю в обіймах хлопця. 
*Марк 
Ніка ще солодко спить і я не хочу її будити. Декілька днів підряд вона засинає пізно і встає рано. Їй потрібно трохи відпочити. Легенько цілую її в щоку ,щоб вона не прокинулась і встаю. Дівчина мило усміхається і продовжує спати. Одягаюсь і йду снідати. Беру собі млинці з згущеним молоком і чорну каву. Зараз ще дуже рано і мало хто є в кафе. Сідаю біля вікна і насолоджуюсь прекрасним сходом сонця. Повільно споживаю свій сніданок і замислююсь над всіма подіями ,які стались останнім часом. Ніка...Вона ввірвалась в моє життя дуже раптово. Просто як грім серед ясного неба. Я їхав сюди і думав лише як повернутись назад в США ,та зараз все дуже змінилось. Я вже не бачу своє майбутнє без неї,не можу й дня уявити без її чарівної усмішки ,лагідного погляду і їдкого й водночас дуже солодкого характеру...Хочу трохи відволіктись і вирішую поплавати. Тут знаходиться басейн на першому поверсі. Йду туди. Перевдягаюсь і заходжу в  прохолодну воду. Пірнаю з головою і забуваю про все .Вода ніби очищує мої думки. Знову згадую Ніку і наші пригоди в басейні. Ця дівчина навіть зараз не виходить з моєї голови. Настільки вона вже важлива для мене .Після того як вона розказала мені все про її минуле я був просто шокований .Перша думка ,яка прийшла мені тоді в голову —це помститись Тимуру ,який скривдив цю ,ні в чому не винну , дівчину .Лють просто закипала в жилах .Та коли я побачив в очах Ніки страх ,то схаменувся. Я не спущусь до рівня цього мерзотника ,а життя його ще покарає за всі його вчинки. Зараз ж потрібно забути про минуле і жити сьогоднішнім .Роблю глибокий вдих і пірнаю .Виниряю на кінці басейну. Переводжу подих і поправляю волосся з якого з гори до низу котяться крапельки води. Струшую її і проводжу по мокрій голові. Проводжу ще трохи часу в басейні ,а тоді знову повертаюсь в номер ,де на мене чекає ще сонна Ніка. Сідаю біля неї .
—Що сонько ?Сьогодні ти вже виспалась ?
—Так .—З усмішкою промовляє та. 
—Гаразд .Ти ж не забула ,що ввечері ми повертаємось в Київ ?
—Звісно ні. Я вже навіть валізу зібрала. Шкода правда ,що ми тут так мало побули. Класне місце. 
—Ага ,класне. Колись ще сюди повернемось. —Кажу і обнімаю Ніку. Занурююсь головою в в м'яке золотисте волосся дівчини. Відчуваю її аромат .Такий вже мені рідний.
Та в реальність мене повертає дзвінок. Відстороняюсь від дівчини і намагаюсь знайти свій телефон. Нарешті дістаю його з кишені і дивуюсь коли бачу хто мені дзвонить .Виходжу на балкон і відповідаю...